Справа № 0112/5088/2012
"31" січня 2013 р.
Красноперекопський міськрайонний суд АР Крим
у складі: головуючого, судді Шевченко О.В.
при секретарі Пошивай Н.В.
за участю позивача ОСОБА_1
його представника - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
її представника ОСОБА_4
свідків : ОСОБА_5, ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Красноперекопськ АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Красноперекопського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_7, про визнання недійним договору дарування,
19.11.2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, остаточно уточнив який, до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Красноперекопського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_7, про визнання недійсним договору дарування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 червня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування квартири №80, розташованої за адресою м.Красноперекопськ мікрорайон 2 будинок №14. Між тим, він не мав наміру дарити квартиру, а розраховував укласти договір купівлі-продажу квартири. Так між ним та ОСОБА_3 була визначена ціна предмета договору купівлі-продажу 58438 грн., було оговорено, що після укладення даного договору він від ОСОБА_3 отримає предоплату у розмірі 8000 грн., а іншу частину суми ОСОБА_3 виплатить йому до 01.09.2012 року. Проте виплативши йому 8000 грн. після укладення договору, ОСОБА_3 іншу частину грошей йому не повернула і на теперішній час відмовляється виплатити. Посилаючись на викладене, позивач просить визнати вказаний договір недійсним на підставі ст.ст. 229,230, 233 ЦК України.
В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримав, наполягає на його задоволені, вказує, що він є особою не обізнаної у галузі права, йому повідомили, що буде укладатись договір, замевнили його що це буде договір на підставі якого він у момент підписання договору отримає частину грошей, а у вересні 2012 року коли зніметься з реєстрації місця проживання отримує іншу частину грошей. Домовившись про це із ОСОБА_5 у присутності нотаріуса, він підписав документи які йому надав нотаріус. Пояснив, що він не мав наміру дарувати квартиру, а бажав тільки продати квартиру, отримати гроші та поїхати додому у смт.Новозерне м.Євпаторія. Оскільки постійно їздити із Євпаторії до м.Красноперекопськ не зручно, він звернувся до ОСОБА_6, якого йому рекомендували як особу, що займається нерухомістю. Він з ним зустрівся. ОСОБА_6 оглянув квартиру, оглянув документи на квартиру і сказав, що займеться цим питанням. Після цього він більш до м.Красноперекопськ не повертався, чекав дзвінка ОСОБА_6 Перший раз після цього він приїхав до м.Красноперекопськ, але людина яка бажала придбати квартиру відмовилась. Після цього у червні 2012 року ОСОБА_6 знову йому зателефонував і запропонував узяти документи та приїхати у м.Красноперекопськ. Коли він приїхав, його зустрів ОСОБА_6 Вони всі разом пішли до нотаріуса. Там він зустрівся із ОСОБА_3 та її мамою ОСОБА_5, яких він раніш не знав. Він віддав документи нотаріусу та пішов. Через деякий час його позвали дали якісь документи, він їх підписав не читаючи, отримав від ОСОБА_5М 1000 доларів США із обумовленістю, що іншу частину грошей йому виплатять до вересня 2012 року. Вийшровши від нотаріуса віддав якусь частину грошів ОСОБА_6, яку саме на памьятає. Доповнив, що основну частину боргу ОСОБА_6 за надані послуги щодо продажу квартири та щодо косметичного ремонту у його квартирі він не повернув. У цей же день він поїхав до смт.Новоозерне. При цьому в судовому засіданні 08.01.2013 року він пояснував, що він поїхав до дому близько обіду. У серпні 2012 року він надав довіреність ОСОБА_6, який приїхав до нього у смт.Новоозерне, якою уповноважив останнього на дії пов'язанні із зняттям його з реєстрації зі спірної квартири та реєстрацією за іншою адресою. ОСОБА_6 у серпні 2012 року зняв його з реєстрації, але не зареєстрував. Він став дзвонити до ОСОБА_3, але остання у вересні 2012 року йому повідомила, що платити нічого не буде, і крім того укладено договір дарування, а тому вона йому нічого невинна. Вона зареєстрована у цій квартирі, а він ні. Після цього він передзвонив ОСОБА_6 останній порекомендував звернутись до адвоката. Проте ще у червні 2012 року не можливо було укласти договір купівлі-продажу у зв'язку з тим, що необхідно було проводити оцінку нерухомості тільки у м.Києві він не знав, йому ніхто про це не говорив. У нього взяли документи, там була оцінка нерухомості, він вважав, що вона відповідала необхідним вимогам. ОСОБА_6 коли його викликав до м.Красноперекопськ 13.06.2012 року не повідомляв, що йому для укладання договору купівлі-продажу необхідно знову проводити оцінку нерухомого майна. У судовому засіданні 31.01.2013 року зазначив, що він у спірній квартирі не проживав тривалий час, дійсно були борги по комунальним платежам за квартиру, а саме за користуванням природним газом, але він все сплатив до укладення договору.
Представник ОСОБА_1 -ОСОБА_2Г,. також уточнений позов підтримав, зазначив, що позов підлягає задоволенню на підставі ст. 229 ЦК України, оскільки його довіритель помилявся щодо природи укладаємого договору, він є людиною не обізнаною у області права, ст. 230 ЦК України оскільки ОСОБА_1 обманули коли укладали договір дарування; ст. 230 ЦК України ОСОБА_1 уклав договір дарування у зв'язку із негативними для себе умовами.
Відповідач ОСОБА_3 з позовом не згодна, вказує, що ОСОБА_1, коли приїхав для укладання договору, звернувся до них із проханням укласти саме договір дарування. Вказав, що в нього є труднощі із квартирою, а саме він бажає виписатись із квартири у м.Красноперекопськ та зареєструватись у своїх родичів у м.Євпаторія, крім того в нього багато боргів по комунальним платежам за квартиру. Він не говорив, що бажає продати квартиру, тільки з'ясовував яким чином вирішити питання з боргами по квартирі. У цей же час її мама шукала їй квартиру, бажала придбати їй квартиру, а тому пошуком квартири займалась її мама - ОСОБА_5 Коли укладали договір 13.06.2012 року ніхто гроші ОСОБА_1 не передавав. Укладенням договору також займалась її мама ОСОБА_5 Кроли приїхав ОСОБА_1 із ОСОБА_6, вони чекала на вулиці, стоячи із дитиною. У нотаріуса у кабінеті була мама ОСОБА_5 Вона вважала, що вони допомагають ОСОБА_1 із укладанням договору дарування. На теперішній час вона зареєструвала своє право власності по цій квартирі, сплатила всі комунальні борги по квартирі які складають 12000 грн., проте квитанцій в неї на цю суму не має. Вона зробила у квартирі ремонт, вселилась до квартири разом із дочкою. Підтвердила, що в квартирі встановлені пластикові вікна, але вони у неробочому стані, про що вона вказували ОСОБА_6
Представник відповідача -ОСОБА_4 зазначала, що позов не підлягає задоволенню, оскільки підстави передбачені ст. 229, 230, 233 ЦК України для цього відсутні.
Приватний нотаріус Красноперекопського нотаріального округу -ОСОБА_7 зазначила, що не визнає позов, вказує, що у червні 2012 року до неї звернулись обидві сторони з приводу укладання договору. З боку ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_6, а з боку ОСОБА_3 її мама ОСОБА_5 Вона отримала документи від ОСОБА_1 по квартирі, між 16 по 17 годин 13.06.2012 року отримала витяг з Єдиного реєстрі нерухомості щодо заборони на відчуження та арешту по цій квартирі. Зазначила, що ОСОБА_1 не міг поїхати додому пообіду оскільки знаходився в неї у кабінеті. Вона впевнилась у дієздатності ОСОБА_1, роз'яснила йому, що він укладає саме договір дарування, а не інший договір, про що останній розписався у заявах, і вона уклала договір дарування між сторонами, вона зачитала сторонам договір та заяви. Ніяких зауважень у сторін під час підписання договору дарування не було. Ніякі гроші у її присутності ОСОБА_1 ні від ОСОБА_5 ні від ОСОБА_3 не отримував. Не може пояснити у зв'язку з чим виникла спірна ситуація. Вона знайома як з ОСОБА_6 так і з ОСОБА_8 як мешканцями м.Красноперекопськ. До неї до укладення договору дійсно звертався ОСОБА_6 з приводу необхідності проведення оцінки нерухомого майна незалежним оцінщиком і можливості укласти договір купівлі-продажу. Вона йому розьяснювала, не вдаваючись у подробиці про яку саме нерухомість йде мова, що у червні 2012 року укласти договір купівлі-продажу нерухомості буде складно, оскільки необхідно проводити оцінку нерухомого майна і тільки оцінщики які знаходяться у м.Київ мають відповідні ліцензії. Оцінщики, які перебувають у м.Красноперекопськ не мають ліцензії на проведення оцінки нерухомого майна, а тому у червні 2012 року буде складно укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна.
Свідок ОСОБА_6, допитаний за клопотанням представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2, суду показав, що він являється особою, яка займається нерухомістю у місті. Він знає ОСОБА_1 з 2011 року, коли останній до нього звернувся з приводу продажі його квартири, так як особисто не міг її продати. Квартира була у непридатному для проживання стані. Вони домовились, що він знайде покупця на квартиру, а останній сплатить йому суму за послуги після укладання договору. Він дав оголошення у газеті з приводу продажі квартири, але оскільки квартира була у дуже непридатному для проживання стані ніхто не бажав її покупати. Тому він запропонував ОСОБА_1 зробити у квартирі косметичний ремонт, замінити вікна. ОСОБА_1 дав згоду і він за власний рахунок замінив ці вікна, і зробив невеликий ремонт. До цього часу ОСОБА_1 йому гроші за ремонт та вікна не повернув. ОСОБА_1 після укладання договору у нотаріуса дійсно сплатив йому частину грошів, але це була невелика сума, і яка сама сума він на теперішній час не пам'ятає. Крім того основну частину грошей за надані послуги ОСОБА_1 йому ще не повернув.
Свідок ОСОБА_5, допитана за клопотанням представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2, відмовилась від пояснень відносно себе та її дочки ОСОБА_3 на підставі ст. 63 Конституції України. Суду пояснила, що вона займалась пошуком квартири для придбання її дочці ОСОБА_5. У газеті вона побачила оголошення про продаж квартири і зателефонувала. Зустрілась із ОСОБА_6 Оглянувши квартиру вона відмовилась від її придбання, оскільки квартира не була придатна для проживання. Через деякий час до нею знову звернувся ОСОБА_6 і він її уговорив. Час укладення договору був визначений 13.06.2012 року. 13.06.2012 року до неї звернувся власник квартири ОСОБА_1 і попросив укласти договір дарування, оскільки в нього були труднощі із квартирою пов'язані з тим, що він не міг жити в цій квартирі, мав багато боргів по комунальним платежам. Більш поясняти вона нічого не бажає. Гроші ОСОБА_1 від неї не отримував.
Суд, дослідивши матеріали справі, заслухавши позивача ОСОБА_1 та його представника за угодою ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та її представника за договором ОСОБА_4, третю особу -приватного нотаріуса Красноперекопської міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_7, свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5, вважає, що позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу положень ст.230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правової дії обізнано ввела іншу сторону в оману відносно обставин, що мають суттєве значення (ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона оспорює наявність обставин, що мають перешкодити для укладення правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, що застосувала обман, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, заподіяні у зв'язку з укладенням цього правочину.
Пунктом 20 названої вище Постанови - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Норми ст. 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з роз'ясненнями які дані п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
З матеріалів справи вбачається, що ? частина двокімнатної квартири №80, що розташована за адресою АР Крим м.Красноперекопськ 2 мікрорайон будинок №14 належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 4.11.2011 року, виданого державним нотаріусом Красноперекопської райдержнотконтори АР Крим ОСОБА_9, після смерті ОСОБА_10 та ? частина цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності САА 630773 від 22.02.2005 року, виданого Красноперекопською міською радою (а.с.23-26).
Відповідно до витягу з реєстру права власності на нерухоме майно №34460577 від 12.06.2012 року право власності ОСОБА_1 у цілому на квартиру № 80 по 2 мікрорайону будинок №14 в м. Красноперекопськ, АР Крим зареєстровано в Красноперекопському БТІ (а.с.23)
9.11.2011 року ОСОБА_1В, зареєстрував своє право власності на 1/2 частину квартири яку отримав на підставі свідоцтва про свідоцвтво про право на спадщину (р-р 1618 4.11.2011 року Державний нотаріус Красноперекопської райдержноткотори АР Крим ОСОБА_9М.) у Красноперекопському БТІ 9.11.2011 року (.ас.26).
Згідно копії паспорта станом на червень 2012 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою м.Красноперекопськ 2 мікрорайон АДРЕСА_1 (а.с5).
13 червня 2012 року ОСОБА_1 подарував належну йому на праві приватної власності квартиру ОСОБА_3 за договором, посвідченим приватним нотаріусом Красноперекопського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_7, який зареєстровано в реєстрі за № 789 (а.с. 7-8, 21-22).
Відповідно до вимог ст. 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з частиною 1 ст. 722 Цивільного кодексу України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Після укладання договору дарування ОСОБА_1 01.08.2012 року знявся з реєстраційного обліку за даною адресою, але за будь-якою іншою адресою не зареєструвався і став проживати за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, про що ОСОБА_1 зазначено в судовому засіданні.
ОСОБА_3 до укладання договору дарування була зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.37).
Після укладання договору дарування ОСОБА_3 знялась з реєстраційного обліку за місцем свого проживання та 01.08.2012 року зареєструвалась за адресою м.Красноперекопськ 2 мікрорайон АДРЕСА_1 (а.с.18)
Згідно з витягом про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 3.07.2012 року зареєструвала своє право власності на зазначену вище квартиру у КРП «БТРТІ м.Красноперекопська»та на своє ім'я отримала технічний паспорт на цю квартиру (а.с.50-53) На теперішній час згідно її пояснень вона проживає у зазначеній квартирі, зробила ремонт, сплатила заборгованість за ОСОБА_1 по всім комунальним платежам.
Вказані обставини, підтверджують той факт, що після укладення договору дарування стались фактичні зміни щодо власника квартири.
Статтею 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і визначаючи недійсним договір дарування спірної квартири, з підстав передбачених ст. 229 ЦК України (укладення договору під впливом помилки), суд виходив з того, що має місце суб'єктивна (вольова та інтелектуальна) помилка з боку ОСОБА_1 щодо укладеного договору дарування.
Так встановлено і це не заперечували сторони і свідкі у справі, що до укладення договору від 13.06.2012 року ні ОСОБА_1 з одного боку, ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_5 з іншого боку, не були знайомі.
До 13.06.2012 року ОСОБА_1, проживаючи у ІНФОРМАЦІЯ_3, намагався, отримавшу в 2011 році у спадок іншу частину спірної квартири і зареєстрував своє право власності на квартиру у цілому, з 2011 року мав намір продати належну йому квартиру, але не міг цього зробити із-за проживання в іншій місцевості. Вартість квартири відповідно до документів на квартиру та вартості квартири яка зазначена у договорі дарування складає 58438 грн., іншої вартості квартири судом не встановлено. Суд, вислухавши пояснення сторін та свідків, не може прийти до висновку, що ОСОБА_1 усвідомлено відмовився від отримання грошів від реалізації своєї власності.
Навмисних протиправних дій сторін угоди, або інших осіб судом не встановлено, доказів протилежного сторонами не надано. Ані сторони, ані свідки не зверталися до суду із заявами щодо протиправних дій однин до одного.
Боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед іншими особами, які б вказували, що ОСОБА_1 кому-то винен суму грошів і у звьязку з чим вимушений укласти зазначений спірний договір, судом не встановлено і сторонами протилежного не надано.
Суд розглядає справу на підставі ст. 11 ЦПК УКраїни в межах заявленого позову та в межах даних сторонами доказів, вийти за межі наданих суду повноважень суд не може.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визначаючи договір дарування недійсним, судом приймається до уваги час протягом якого ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який складає менш ніж півроку і не бажання свідка ОСОБА_5 давати пояснення в судовому засіданні із посиланням на ст. 63 Конституції України, що розцінюється судом як дії направленні на ухилення ОСОБА_5 від встановлення істині з приводу природи домовленості ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та приватного нотаріуса ОСОБА_7 під час укладення договору дарування 13.06.2012 року. Те, що під час своїх пояснень відповідач ОСОБА_3 весь час дивилась на свідка ОСОБА_6, і те, що суд декілька разів відкладав слухання справи у звьязку із неякою відлповідача ОСОБА_11 і тільки після визнання явки відповідача обовьязковою, остання зьявилась у судове засідання, що розцінюється судом уникнення від встановлення істини у справі.
Судом також встановлено і це підтверджено свідком ОСОБА_5, що вона у червні 2012 року мала намір придбати своїй дочці квартиру у м.Красноперекопськ. Вона зустрічалась із ОСОБА_12 з приводу огляду спірної квартири, але спочатку відмовилась, оскільки квартира їй не сподобалась, але потім ОСОБА_6 її уговорив. У червні 2012 року було укладено спірний договір дарування.
А тому суд вважає, що ОСОБА_1 як суб'єкт угоди дійсно помилявся з приводу укладеного договору, а також з того, що він в судовому засіданні пояснив, що він отримав від ОСОБА_5 гроші розмірі 1000 доларів США які зобов'язується повернути відповідачу.
У судовому засіданні 31.01.2013 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 було запропоновано укласти мирову угоду із ОСОБА_3 шляхом повернення позивачем відповідачу суму грошей сплачену під час укладення 13.06.2012 року спірного договору, та відкшодування витрат за проведення ремонту, а вона в свою чергу зобовьязується звільнити займану квартиру. Проте відповідач ОСОБА_3 відмовилась із посиланням на те, що вона зареєструвала своє право власності, сплатила всі наявні комунальні борги за ОСОБА_1, зробила ремонт у квартирі.
Отже, наявність названих вище обставин, які встановлені судом не свідчить про безоплатність спірного договору дарування, відтак і його дійсності, оскільки позивач помилявся щодо природи правочину в силу суб'єктивного ставлення, про що свідчать його дії з його оспорювання.
Встановлені у справі обставини, надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів та заперечень, доводять укладання між сторонами 13 червня 2012 року договору під впливом помилки з боку позивача, що є підставою згідно до ст. 229 ЦК України для визнання правочину недійсним.
Основним майновим наслідком визнання правочину недійсним є двостороння реституція (повернення сторін у становище, яке існувало до укладення правочину), про застосування якої на підставі ст. 216 ЦК України просить позивач.
Відповідно за наслідками визнання недійсним договору позивачеві підлягає поверненню належну йому до укладення 13.06.2012 року договору дарування квартири, а відповідачеві грошової суми, яка була сплачена ОСОБА_1 13.06.2012 року за договором.
Оскільки єдиною грошовою валютою в України згідно зі ст. 533 ЦК України є гривня, тому грошовий еквівалент в іноземній валюті, судом визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день ухвалення рішення, оскільки іншого порядку її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За даними, опублікованими в газеті «Урядовий кур'єр»№19 (4905) від 30.01.2013 року, офіційний курс долара США, встановлений Національним банком України станом на 29.01.2013 року, становить 799,3000 грн. за 100 доларів США, а станом на 13.06.2012 року на час укладення договору купівлі-продажу складав 799,2500 за 100 долар.
Виходячи з цього курсу відповідно до вимог про повернення сторін у первісний стан суд визначає суму, яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідача у гривнях, і яка станом на день ухвалення рішення по справі складає 7993 грн..
Відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує питання про стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача.
Згідно з частиною 1 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України позивачу має бути присуджено з відповідача понесені і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме - судовий збір в сумі 691,68 грн., а також 2000 грн. на відшкодування витрат на правовому допомогу, яку суд стягує керуючись ст. ст. 11, 84 ЦПК України, Законом України від 20.12.2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ», що набрав чинності з 1 січня 2012 року.
Частинами 1, 2 ст. 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Статтею 1 Закону України № 4191-VІ від 20.12.2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ», що набрав чинності з 1 січня 2012 року, встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Гранічний розмір витрат на правову допомогу згідно із законом № 4191-VІ на день ухвалення рішення складає (1147х40%= 458,80 грн.).
З матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_2 за послуги якого ОСОБА_1 сплатив 2000 грн. (а.с.71), брав участь в судових засіданнях 04.01.2013 року, 08.01.2013 року, 31.01.2013 року - (287 хвил.), вчиняв окремі процесуальні дії поза судового засідання, а саме складав позовну заяву. Таким чином витрати на правову допомогу, згідно зі ст. 11 ЦПК України, складають суму у розмірі 2000 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 84, 88, 208, 212-215, 217 ЦПК України, на підставі ст. ст. 202-204, 215,216, 229, 230, 233, 717, 722 ЦК України, Закону України № 4191-VІ від 20.12.2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири №80, розташованої за адресою м.Красноперекопськ мікрорайон 2 будинок №14, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 13 червня 2012 року та посвідчений приватним нотаріусом Красноперекопського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_7, який зареєстровано в реєстрі за № 789.
Повернути сторони у первісний стан шляхом повернення квартири із власності ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3, 16.11.1988 р.н, ІНН НОМЕР_2 суму у розмірі 7993 (сім тисяч дев'ятсот дев'яносто три грн.).
Стягнути з ОСОБА_3, 16.11.1988 р.н, ІНН НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНН НОМЕР_1 на відшкодування судових витрат суму у розмірі 2691,68 грн., у тому числі судовий збір у розмірі 691,68 грн. та 2000 грн. витрат на правовому допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя:
ОСОБА_13