Справа № 2а/1770/4761/2012
18 січня 2013 року 17год. 10хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Рибачок С.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Феофанов В.К., Козак А.С.
відповідача: представник Столярець І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Мік"
до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Мік" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2012 року № 0004402342 та № 0004402342.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що в ході перевірки відповідач дійшов висновку про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ "Лакіс" та на підставі акту перевірки від 11.09.2012 року прийняв податкові повідомлення-рішення від 24.09.2012 року № 0004402342 та № 0004402342.
Зазначає, що в процесі здійснення господарської діяльності мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ "Лакіс" по придбанню товарно-матеріальних цінностей. Факт здійснення вказаних господарських операцій повністю підтверджується первинними документами. Сформований податковий кредит підтверджується належним чином оформленою податковою накладною. Факт використання придбаних товарів та робіт в межах господарської діяльності позивача підтверджується первинними документам. На момент вчинення господарських операцій відомості про ТОВ "Лакіс" були наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Крім того, вказана особа була зареєстрована як платник податку на додану вартість та мало можливість виписувати податкові накладні. Таким чином, на думку представників позивача податковий орган дійшов хибного висновку.
В судовому засіданні представники позивача просили суд задовольнити позов повністю.
Відповідач - Державна податкова інспекція у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби адміністративний позов не визнала з підстав викладених в письмових запереченнях. В судовому засіданні представник відповідача пояснила, що під час проведення документальної перевірки було встановлено ряд порушень податкового законодавства допущені позивачем. Зокрема, в ході перевірки податковий орган дійшов висновку про нікчемність договору, укладеного між позивачем і ТОВ "Лакіс".
За наслідками перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.09.2012 №0004412342, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3150,00 грн. (в тому числі, за основним платежем 2520,00 грн., за штрафними санкціями 630,00 грн.) та № 0004402342, яким ТОВ "Компанія-МІК" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 3937,50 грн. (в тому числі, за основним платежем 3150 грн., за штрафними санкціями 787,50 грн.).
В судовому засіданні представник відповідача підтримала позицію викладену в письмових запереченнях та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Рівненської міської ради 20.10.2006 року (а.с.17), здійснює господарську діяльність за видами КВЕД (а.с.69):
- неспеціалізована оптова торгівля;
- оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням;
- оптова торгівля іншими офісними машинами і устаткуванням.
В період з 29.08.2012 року по 04.09.2012 року Державною податковою інспекцією у місті Рівному було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Компанія-МІК" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ "Лакіс" за період з 01.04.2009 року по 28.02.2010 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 11.09.2012 року №454/22-200/34638478 (а.с.7-14).
На підставі акту перевірки органом державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0004412342 від 24.09.2012 року, згідно якого платнику податків збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 3150,00 грн., в тому числі 2520,00 грн. за основним платежем та 630,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 15);
- №0004402342 від 24.09.2012 року, згідно якого платнику податків збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 3937,50 грн., в тому числі 3150,00 грн. за основним платежем та 787,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 16).
В основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень покладено висновки відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2010 року на 2520 грн. та п. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок завищення валових витрат у розмірі 12600 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 3150 грн. у І кв. 2010 році.
Вказані висновки ґрунтуються на твердженнях відповідача про безтоварність господарських позивача та ТОВ "Лакіс".
Такі висновки відповідача суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються не на нормах закону та фактичних обставинах здійснення господарських операцій, а на припущеннях органу державної податкової служби.
Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.
Як встановлено, між ТОВ "Компанія-МІК" (Покупець) та ТОВ "Лакіс" (Продавець) було укладено Договір № 01/02-10 від 02.02.2010 року (а.с.18-19). На виконання цього договору, товариством "Лакіс" було передано товар (бланки МД - митних декларацій).
Дана господарська операція була проведена фактично та оформлена видатковою накладною № 021702 від 17.02.2010 року (а.с.20).
Оплата за придбаний товар на суму 15120,00 грн. була здійснена згідно платіжного доручення № 8 від 25.02.2010 року (а.с.25), рух коштів підтверджується банківською випискою за лютий 2010 року (а.с.41).
В подальшому, бланки МД були реалізовані на підставі договору № 02/10 від 05.01.2010 року ТОВ "Леоні Ваерінг Системс УА ГмБХ" (а.с.23-24), що підтверджено накладною №7 від 19.02.2010 р. на загальну суму 36200,00 грн. (а.с.26).
Як вже зазначалось судом, податкове зобов'язання з податку на прибуток визначено позивачу у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ "Лакіс" в оплату за придбаний товар.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ТОВ "Лакіс" в оплату за придбаний товар, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально, що також відображено в акті перевірки і не заперечується сторонами.
Фактів порушення позивачем обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", податковим органом суду не доведено.
Як вбачається з матеріалів справи первинні документи, що надані позивачем на підтвердження валових витрат відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року, а відтак підстав для їх неврахування у податкового органу не було.
Податкове зобов'язання з податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку формуванням податкового кредиту на підставі податкової накладної від 17.02.2010 року №021702 (а.с.21), отриманої від ТОВ "Лакіс" на підтвердження сплати сум податку на додану вартість у складі ціни за поставлений товар.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу підпунктів 7.4.4 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Як встановлено під час судового розгляду, відображено в акті перевірки та не заперечувалось сторонами, на підтвердження права на податковий кредит позивач отримав від ТОВ "Лакіс" податкову накладну на суму 15120,00 грн. Факт поставки товарів і оплати їх вартості, у тому числі сплати сум ПДВ у складі ціни за отриманий товар, підтверджується документально.
Як вже зазначалось, судом встановлено, що оплата за придбаний товар пов'язана з господарською діяльністю позивача.
Враховуючи дані акта перевірки, зміст первинних документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд дійшов висновку про те що всі умови формування податкового кредиту виконані позивачем у відповідності до вимог пункту 7.4.1 пункту 7.4, 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".
Висновки податкового органу про нікчемність договору, укладеного між позивачем і ТОВ "Лакіс", ґрунтуються на тому, що в ході здійснення господарських операцій ТОВ "Лакіс" з ТОВ "Тан-Дем Плюс" встановлено, що господарські операції ТОВ "Лакіс" сформовані на підставі нікчемних правочинів по ланцюгам з суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент вчинення правочинів ) - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Як роз'яснює п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК до них зокрема відносяться: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Таким чином, правочини вчинені позивачем та ТОВ «Лакіс» не відносяться до таких, що порушують публічний порядок, а отже не можуть бути визнаними нікчемними у відповідності до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України. До матеріалів справи органом державної податкової служби не долучено вироків суду, що набрали законної сили та в яких встановлено вину посадових осіб позивача, ТОВ "Лакіс" в намірі порушити публічний порядок.
Відповідно до приписів статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, а саме у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
У справі "Інтерсплав" проти України (заява № 803/02) Європейський Суд з прав людини однозначно визначив, що платника податків може бути притягнуто до відповідальності за зловживання у сфері оподаткування тільки в тому випадку, якщо доведена його безпосередня залученість у ці зловживання.
Оскільки будь-які відомості про обізнаність позивача з можливим порушенням закону як зі сторони безпосереднього контрагента, так і постачальників по ланцюгу, - відсутні, суд вважає, що такі висновки відповідача є безпідставними.
Крім цього, судом не встановлено що товар, який поставлявся по ланцюгу від ТОВ "Тан-Дем Плюс до ТОВ "Лакіс", був в подальшому придбаний саме позивачем, оскільки обумовлений товар не має ідентифікаційних ознак.
Податковим органом не доведено суду належними та достатніми доказами факту того, що правочин, укладений між позивачем і ТОВ "Лакіс" мав фіктивний чи безтоварний характер, а висновок відповідача про нікчемність правочину не підтверджується належними доказами і ґрунтується на суб'єктивних припущеннях посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, а також невірному застосуванні положень Цивільного кодексу України.
Судом враховано, що платнику податків органом державної податкової служби податкове повідомлення-рішення, згідно якого платнику податків збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 3150,00 грн., в тому числі 2520,00 грн. за основним платежем та 630,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 15) направлене за №0004402342, однак, як з'ясовано в ході судового розгляду та підтверджується журналом реєстрації податкових повідомлень рішень та письмовими поясненнями від 18.01.2013 року №177/22-18 (а.с.91), вірний номер такого податкового повідомлення-рішення 0004412342. Таку розбіжність органом державної податкової служби пояснено допущеною арифметичною помилкою.
Таким чином, податкове повідомлення рішення від 24.09.2012 року № 004402342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3937,50 грн., з яких: 3150,00 грн. - за основним платежем; 787,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення рішення від 24.09.2012 року № 004412342, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 3150,00 грн., в тому числі 2520,00 грн. за основним платежем та 630,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) підлягають скасуванню як безпідставні.
За таких обставин позов підлягає задоволенню.
В силу положень ст. 94 КАС України, судові витрати присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби №0004402342 від 24.09.2012 року, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Мік" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 3937,50,50 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби №0004412342 від 24.09.2012 року, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Мік" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додатну вартість у сумі 3150 грн.
Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Мік" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 107,30 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Гломб Ю.О.