Справа № 22ц/0590/13554/2012 Головуючий в 1 інстанції Хомченко Л.І.
Категорія 26 Доповідач Ларіна Н.О.
03 січня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Зінов'євої А.Г.
суддів Ларіної Н.О., Смєлік С.Г.
при секретарі Федоровій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу державного підприємства «Артемвугілля» на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 листопада 2012 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до державного підприємства «Артемвугілля» про стягнення моральної шкоди, -
В жовтні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ДП «Артемвугілля» про стягнення моральної шкоди. В позові зазначив, що тривалий час працював на підприємствах вугільної промисловості у шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, підтверджене актом розслідування професійного захворювання від 18 жовтня 2006 року та висновком МСЕК. Професійне захворювання. ушкодження здоров'я завдають йому моральні і фізичні страждання, обмежують можливість вести активний спосіб життя, що створює додаткові незручності і змушує приймати додаткові зусилля для організації свого життя. З вищенаведеного звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ДП «Артемвугілля» на користь ОСОБА_1 20 000 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, оскільки воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначив, що рішенням Конституційного суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 встановлено, що положення ст. 237-1 КЗпП України та ст. 1167 ЦК України не застосовуються до осіб, які підлягають обов'язковому соціальному страхуванню у відповідності з ЗУ «Про загальнооб'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що апелянт щомісячно перераховує кошти до фонду соціального страхування від фонду оплати праці. Також вказує, що відповідно до ЗУ „Про охорону праці" відшкодування шкоди спричиненої працівнику у випадку ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Апелянт зазначає, що позивача у відповідності з законодавством було проінформовано про умови праці, наявність шкідливих виробничих факторів, наслідках їх впливу на здоров'я, але він продовжував працювати та користувався пільгами і компенсаціями, які передбачені для тих, хто працює у таких умовах. Вважає, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували його моральні страждання. Вказує, що судом першої інстанції неправильно розрахована сума відшкодування моральної шкоди (на думку апелянта вона повинна складати 15 000 грн.) також у рішенні не зазначено, чим керувався суд при призначенні розміру відшкодування. Також у позовній заяві не зазначено, що саме відповідач своїми протиправними діями або бездіяльністю спричинив моральну шкоду, тому повинен бути звільнений від відповідальності.
Сторони про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином телефонограмами №№ 770, 769, які зареєстровані у журналі телефонограм № 4, в судове засідання не з'явилися, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення зміні з наступних підстав.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за відсутності обов'язку Фонду сплатити потерпілому моральну шкоду та на підставі правил ст. 237-1 КЗпП України, саме власник або уповноважений ним орган несе відповідальність за моральні страждання, які зазнав потерпілий внаслідок пошкодження його здоров'я.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач під час роботи в підземних умовах у відповідача отримав професійне захворювання, що підтверджується копією акту про розслідування професійного захворювання (а.с 6-7), висновком МСЕК від 20.11.2006 року (а.с. 42) йому встановлено втрату професійної працездатності 50 % уперше у зв'язку з профзахворюванням. При цьому ОСОБА_1 протипоказані важкі фізичні навантаження, він повинен постійно проходити курс медикаментозного лікування, санаторно-курортне лікування. Ушкодження здоров'я позивача, заподіяні під час виконання їм трудових обов'язків, завдають йому моральні і фізичні страждання, обмежують можливість вести активний спосіб життя, що створює додаткові незручності і змушує приймати додаткові зусилля для організації свого життя.
Тобто суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок професійного захворювання заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
На підставі вказаної норми матеріального права і відповідно до встановлених обставин справи, суд дійшов правильного висновку, що відповідач повинен відшкодувати позивача заподіяну моральну шкоди.
Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року № 3235-1У зупинено дію абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "е" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34, п. 5 ст. 47 ( в частині знижок та надбавок до розміру страхового внеску) Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Таким чином, на час виникнення правовідносин між сторонами та виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди - з часу встановлення стійкої втрати працездатності, був відсутній обов'язок Фонду, передбачений законом, на сплату потерпілому моральної шкоди.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу встановлена втрата професійної працездатності, в зв'язку з чим суд обґрунтовано, виходив з положень ст. 237-1 КЗпП України і дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, та стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував стан здоров'я позивача, а саме, що він на 50 % втратив професійну працездатність, та визначив розмір моральної шкоди в сумі 20 000 грн.
Але апеляційний суд вважає неможливим погодитися з розміром компенсації моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, оскільки він не відповідає характеру, ступеню та тривалості моральних страждань, яких зазнав позивач. Зокрема, апеляційний суд враховує характер професійного захворювання, позивачу встановлена третя група інвалідності.
Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи наведене та конкретні обставини справи, характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, наслідки отриманого професійного захворювання, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути 15 000 грн., доводи апеляційної скарги в частині визначення розміру відшкодування є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає нормам процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, і підлягає зміні лише в частині визначення розміру заподіяної моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги відповідача про неврахування тієї обставини, що позивач працював і на інших підприємствах вугільної промисловості, був попереджений про наявність шкідливих виробничих факторів, наслідки їх впливу на здоров'я та користувався пільгами та компенсаціями, які передбачені для тих хто працює у таких умовах на висновки суду не впливають, оскільки стійка втрата працездатності встановлена позивачу під час роботи у відповідача.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували його моральні страждання, що у позовній заяві не зазначено, що саме відповідач своїми протиправними діями або бездіяльністю спричинив моральну шкоду, тому повинен бути звільнений від відповідальності, апеляційний суд приймає критично, оскільки моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він поніс у зв'язку з отриманням професійного захворювання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо, сам факт ушкодження здоров'я свідчить про заподіяння моральної шкоди, додаткові висновки законом не передбачені.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення - зміні в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 3, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу державного підприємства «Артемвугілля» задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 листопада 2012 року змінити.
Стягнути з державного підприємства «Артемвугілля» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Судді: