Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "29" січня 2013 р. Справа № 11/5007/1347/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Маріщенко Л.О.
за участю представників сторін:
від позивача 1: (Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства) - Захожа Т.П. (довіреність від 10.01.13р. )
від позивача 2 (Державне підприємство "Житомирське лісове господарство") - Ковальчук І.І. (довіреність від 03.01.13р. №11)
від позивача 3 (Державна інспекція сільського господарства у Житомирській області) - не з'явився
від позивача 4 (Житомирська обласна державна адміністрація) - не з'явився
від відповідача 1: (Житомирська районна державна адміністрація) - Балан В.В. (довіреність від 25.05.12р.)
від відповідача 2 (Управління Держземагентства в Житомирському районі) Максимюк І.Р. ( довіреність від 09.01.12р.)
від відповідача 3 (ТОВ "Домінвест") - Єрмощук О.В. (довіреність від 26.10.12р.), Алексеєв С.М. (адвокат (свідоцтво № 650 від 26.04.12р.)
прокурор Кока С.Л. (посвідчення № 003028 від 07.09.12р.)
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Прокурора Житомирського району в інтересах держави в особі
1) Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (м. Житомир),
2) Державного підприємства "Житомирське лісове господарство" (м. Житомир),
3) Державної інспекції сільського господарства у Житомирській області (м. Житомир),
4) Житомирської обласної державної адміністрації (М. Житомир)
до 1) Житомирської районної державної адміністрації (м. Житомир),
2) Управління Держземагентства в Житомирському районі (м. Житомир),
3)Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінвест" (м. Житомир)
про визнання недійсним розпорядження голови Житомирської РДА від 27.02.2003 №70, визнання недійсним договору оренди землі від 11.04.2003, визнання недійсною його державної реєстрації, витребування земельної ділянки площею 0,5 га і її повернення
Прокурором пред'явлено позов про визнання недійсним розпорядження голови Житомирської райдержадміністрації № 70 від 27.02.03р.
Також, прокурор просить визнати недійсним договір оренди землі, укладений між Житомирською РДА та ТОВ "Домінвест" 11.04.03р., який зареєстрований 14.07.03р. у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею Кам'янської сільради за № 13, визнання недійсною його державної реєстрації.
Витребувати з незаконного користування ТОВ "Домінвест" земельну ділянку площею 0,5 га, передану в оренду ТОВ "Домінвест" за договором від 11.04.03р. та передати її ДП "Житомирське лісове господарство" в придатному для використання за цільовим призначенням стані, в якому вона перебувала до передачі в оренду.
20.12.12р. представник відповідача-1 (Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області) надав заперечення на позов, в якому вказав, що відповідно до ст. 55 ЗК України у редакції Закону 2003р. до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Земельна ділянка на час надання в оренду не була віднесена до земель лісового фонду у розумінні ЛК та ЗК, оскільки право користування за ДП "Житомирське лісове господарство" не було зареєстроване.
Відповідно потреби у вилученні земельної ділянки у порядку ст. 149, 151 ЗК України не було, оскільки земельна ділянка надавалась за рахунок земель запасу.
Відповідно до ч. 5 ст. 7 ЛК України (у редакції 2004р.) у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, для, зокрема культурно-оздоровчих цілей.
Тому культурно-оздоровче призначення є одним із видів використання земель лісового фонду.
Рішення про віднесення земельної ділянки до земель оздоровчого призначення райдержадміністрацією не приймалось.
Слід зазначити, що райдержадміністрація при виданні оспорюваного розпорядження та укладенні договору оренди земельної ділянки керувалась нормами Земельного кодексу України, а не Лісового кодексу України, оскільки норми ЗК є спеціальними щодо норм ЛК та є значно новішими.
Так, ч. З ст. 122 ЗК України в редакції 2003р. розпорядженнями землями лісового фонду віднесено саме до повноважень районних державних адміністрацій.
25 листопада 2004р. Господарським судом Житомирської області винесено рішення по справі №8/111 «Д» за позовом прокурора Житомирського району в інтересах держави в особі Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінвест" та Кам'янської сільської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
Вказаним рішенням спірний договір оренди визнано дійсним, у задоволенні позову відмовлено.
Судом встановлено, що договір укладений між Житомирською районною державною адміністрацією та товариством "Домінвест", а голова Кам'янської сільської ради Житомирського району виступає від імені Житомирської райдержадміністрації. Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.
Однак, наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представника, який не мав належних повноважень робить її дійсною з моменту укладення.
Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди ( прийняття її виконання, здійсненні платежу другій стороні). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Також відповідач-1 зазначає, що призначення земельної ділянки спірним розпорядженням не змінювалось, земельна ділянка надана саме як землі лісогосподарського призначення, про що зазначено у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки та у договорі оренди.
Оскільки земельна ділянка надавалась із земель запасу, підстав керуватись постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 11 квітня 2002 року «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» не було.
Стосовно наявності в умовах договору оренди усіх істотних умов слід зазначити, що відповідно до п. 4.4 договору оренди передбачено обов'язок орендаря дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля. Крім того, відповідно до ч. З ст. 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди. Оскільки договір зареєстровано у порядку, чинному на момент його укладення, відсутні підстави вважати, що сторони не досягли згоди з істотних умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЛК України (у редакції 2003р.) у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства. У той же час ТОВ «Домінвест» не є постійним лісокористувачем, тому вимога про наявність лісогосподарських підрозділів не може бути застосована до орендаря.
Крім того, відсутні норми законодавства, які б зобов'язували адміністрацію враховувати КВЕД підприємства при вирішенні питань, пов'язаних з розпорядженням земельними ділянками.
Акти обстеження земельних від 05.11.12 та 09.11.12 не є належним доказом, оскільки не встановлюють обставин, що мали місце на час укладення договору, та стосуються питань виконання умов договору.
Право вимоги щодо виконання умов договору оренди в частині надання дозволу на зведення будівель та споруд належить орендодавцю райдержадміністрації, яка у даній справі є відповідачем та самостійних вимог на предмет спору не заявляє.
Прокурором не надано доказів того, що розпорядження та договір оренди будь-яким чином порушують права ДП «Житомирське лісове господарство», Житомирської обласної державної адміністрації чи Держсільгоспінспекції в Житомирській області. Також прокурором не зазначено, які збитки завдано державі, що зумовило б звернення прокурора до суду.
Враховуючи викладене, Житомирська районна державна адміністрація просить відмовити в задоволенні позову.(т.1 а.с.61-63).
Також, представником Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області була надана суду заява від 20.12.12р. про застосування позовної давності, в якій зазначено, що 25 листопада 2004р. Господарським судом Житомирської області винесено рішення по справі №8/111 «Д» за позовом прокурора Житомирського району в інтересах держави в особі Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінвест" та Кам'янської сільської ради про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Вказаним рішенням спірний договір оренди визнано дійсним, у задоволенні позову відмовлено.
Тому з 25.11.2004 р. прокурору Житомирського району було достеменно відомо про видання спірного розпорядження та укладення договору оренди.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Прокурор подав позов після спливу позовної давності.
Згідно ч. З, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У зв'язку з цим Житомирська районна державна адміністрація просить застосувати позовну давність до вимог прокурора про визнання недійсним розпорядження голови Житомирської РДА №70 від 27.02.2003. визнання недійсним договору оренди землі від 1.1.04.2003, визнання недійсною його державної реєстрації та витребування земельної ділянки площею 0.5 га.(т.1 а.с.64).
20.12.12р. представник відповідача -3 - ТОВ "Домінвест" надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, оскільки про укладення договору оскаржуваного договору оренди Прокурору Житомирського району було відомо ще з 2004 року.(т.1 а.с.66-73).
В 2004 році Прокурор Житомирського району звернувся до Господарського суду з позовом до ТОВ «Домінвест» про визнання недійсним договору оренди землі від 11.04.2003 р.
Рішенням Господарського суду від 25.11.2004 року по справі №8/111 "Д" (суддя Давидюк В.К.) в позові прокурора відмовлено.
Рішення Позивачем не було оскаржено та набуло законної сили в грудні 2004 року.
Таким чином, про укладення договору оренди землі від 11.04.2003 року між Житомирською РДА та ТОВ «Домінвест» Прокурору Житомирського району було відомо з 2004 року, правом на його оскарження Позивач не скористався.
Строк позовної давності для звернення Прокурора до суду відповідно до ст. .261 ЦК України сплинув ще в 2007 році.
В 2009 році Житомирською природоохоронною прокуратурою за результатами перевірки Житомирської райдержадміністрації вносився протест на розпорядження РДА № 70 від 27.02.2003 року, що є предметом позову у даній судовій справі.
Протест був відхилений райдержадміністрацією за безпідставністю.
Прокурор, як учасник господарського процесу, незалежно від територіальності та спеціалізації відповідної ланки є відповідно до Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» є єдиним органом, що здійснює нагляд за додержанням закону та здійснює представництво інтересів держави у випадках, передбачених законом.
За правилами ст.260 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, що його порушила.
Зі змісту позовної заяви не вбачається, як оскаржуваний договір оренди може порушувати інтереси держави, в чому саме полягає порушення державних інтересів та яка необхідність їх захисту у вибраний Позивачем спосіб захисту.
В позовній заяві не міститься обґрунтування, яким чином порушені права позивачів зазначених в позовній заяві, чи є необхідність їх захисту та відновлення і як рішення суду може вплинути на їх права та обов'язки.
Прокурором не правильно визначено коло позивачів, чиї інтереси порушено та не обґрунтовано як рішення суду може вплинути на їх права та обов'язки ( ст. 21 , 23 ГПК України, ст.256,257,261,267 ЦК України).
У справах за позовом прокурора, позивачем є державний орган, а не підприємство державної форми власності, а не (правова позиція наведена в Постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №7 від 23.03.2012 року та Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99№3-рп/99).
Відсутність у ДП «Держлісгоспу» права на пред'явлення позову в матеріально-правовому розумінні, його виникнення, здійснення, припинення.
Принциповим для визнання ДП «Житомирське лісове господарство» стороною у судовому процесі, як позивача відповідно ст.21ГПК України є з'ясування його порушених прав та інтересів.
Доданий до матеріалів справи Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий ДП «Житомирське лісове господарство» 17.06.2009 р. на підставі Розпорядження РДА №354 від 12.05.2006 року.
Тобто, право постійного користування виникло у Позивача у 2009 році.
На момент видачі Державного акту Держлісгоспу на право постійного користування земельною ділянкою 374.0825 га. земельна ділянка 0.5 га. вже перебувала в користуванні ТОВ «Домінвест» на підставі договору оренди землі від 1 1.04.2003 року.
Право користування земельною ділянкою, площею 0.5 га за ДП «Житомирське лісове господарство» на момент укладання договору оренди (2003 рік) зареєстровано не було.
Оскільки право на пред'явлення позову у ДП Житомирський держлісгосп в матеріальному розумінні відсутнє, то і підстав для його задоволення не має .
18.12.12р. відповідачем ТОВ "Домінвест" надано заяву про застосування позовної давності.
29.01.13р. від ТОВ "Домінвест" надійшло доповнення до відзиву, в якому вказано, що предмет позову як елемент його змісту характеризує позов з точки зору того, що конкретно вимагає, чого домагається позивач. При цьому , як наголошується в Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі N 1- 2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів), обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Під підставою позову слід розуміти фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, зокрема, йдеться про юридичні факти матеріально - правового характеру, що визначаються нормами матеріального права та які зумовлюють виникнення, зміну та припинення спірних правовідносин, а також інші доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність зазначених юридичних фактів.
Предмет та підстава позову, як його необхідні елементи, перебувають між собою в тісному зв'язку, оскільки сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу для захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності в них конкретного цивільного права і обов'язку
Вимога про визнання протиправним правового акту індивідуальної дії передбачена у Кодексі адміністративного судочинства України. Згідно ст.12 ГПК України правовий акт індивідуальної дії, виданий органом виконавчої влади визнається недійсним. Згідно ст.ст.16 та 21 Цивільного кодексу України правовий акт індивідуальної дії, виданий органом виконавчої влади визнається незаконним та скасовується.
Вимоги про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Оскільки позов ініційовано прокурором, в тому числі і в інтересах Житомирської обласної державної адміністрації, право на позов останньої визначається нормами матеріального права.
Прокурором обґрунтовано, що ст.2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» покладає на обласну державну адміністрацію обов'язок в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечити виконання чинного законодавства , законність і правопорядок. Згідно правової позиції обласної державної адміністрації, її процесуальна самостійність у цьому спорі випливає із змісту ст.16 цього Закону, відповідно до якої місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель.
Обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень здійснюють контроль за діяльністю районних державних адміністрацій, в тому числі, у сфері земельних відносин, у зв'язку з чим мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади самостійно або в судовому порядку! ст.ст. 33 та 43 цього Закону). Тому в частині позовних вимог визнати протиправними та скасувати розпорядження Житомирської районної державної адміністрації у Житомирської обласної адміністрації є право на позов.
Однак у позовній заяві відсутні доводи про те, що внаслідок виконання Житомирською обласною державною адміністрацією контрольних функцій у сфері земельних відносин встановлено, що Житомирська РДА перевищила межі встановленої компетенції щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, набутою відповідачем - З у оренду.
Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцевим державним адміністраціям (обласним та районним) в галузі використання земель надані повноваження розпоряджатися землями державної власності відповідно до закону.
Місцеві державні адміністрації у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної власності діють як органи, через які держава реалізує повноваження власника земельних ділянок.
Повноваження обласних та районних державних адміністрацій щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування громадянам та юридичним особам визначені у ст.122 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Однак у позовній заяві прокурора, додаткових обґрунтувань до неї та письмових пояснень Житомирської обласної державної адміністрації відсутні доводи про те, що позов подано в інтересах зазначеного органу виконавчої влади уповноваженого державою здійснювати повноваження власника спірної земельної ділянки в частині права розпорядження нею станом на дату прийняття Житомирською РДА оскаржуваних розпоряджень.
Крім того, при вирішенні даного спору суд має врахувати судову практику Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини у національному законодавстві як інструменту функціонування Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства України.
В судове засідання представник позивача - 2 - ДП "Житомирське лісове господарство" надав доповнення по справі, в яких зазначив, що як зазначається в Проекті організації і розвитку лісового господарства Житомирського лісгоспу матеріалів лісовпорядкування 1988 року, перше лісовпорядкування Богунського лісництва проведено у 1914 році.
При здійсненні лісовпорядкування 1938 року проведені інструментальні зйомки всіх меж лісових масивів.
Геодезичною основою для складання планшетів при попередньому лісовпорядкуванні послужили геодані землевпорядкування 1946-1947 рр.
При лісовпорядкування 1988 року, планшети складені по Житомирському району на основі геоданих зйомки зовнішніх меж інститутом «Укрземпроект» 1986 року, а також використовувались картографічні матеріали минулого лісовпорядкування.
В матеріалах лісовпорядкування, зокрема, в таксаційному описі зазначаються характеристика кожної ділянки, її розмір, опис.
До матеріалів справи державним підприємством «Житомирське лісове господарство» додано копії планшетів та таксаційні описи матеріалів лісовпорядкування 1988р., 1998 р. та 2008 року кв. 29 Богунського лісництва.
За приписами ст. 137 Лісового кодексу (в редакції 1979 р.) та ст. 48 Лісового кодексу України (в редакцій 2006 р.) матеріали лісовпорядкування були основою для ведення лісового господарства та здійснення лісокористування і служили вихідними даними для базового і безперервного лісовпорядкування.
Однією з важливих лісовпорядних дій, які в обов'язковому порядку включає лісовпорядкування, є визначення меж територій лісогосподарських підприємств, які при кожному лісовпорядкуванні зазначались на картографічному плані та погоджувались з місцевими органами влади та відповідними органами землевпорядних служб.
В п.5 розділу VIII прикінцевих положень чинного Лісового кодексу вказано, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Крім того, на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 04.04.1947 року «Про створення Міністерства лісового господарства СРСР» всі ліси, незалежно від підпорядкування, в тому числі і ті, які знаходились у віданні Міністерства оборони СРСР, були передані у відання Союзно-республіканського міністерства лісового господарства. На виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 30.11.1959 р. № 1834 «Про організацію управління лісовим господарством і лісозаготівлями в Українській РСР» виконком Житомирської обласної ради депутатів трудящих своїм рішенням № 1156 від 8.12.1959 р. передав станом на 01.10 1959 р. облуправлінню лісового господарства і лісозаготівель усі лісогосподарські підприємства обласного управління сільського господарства та встановив, що в основі структури підприємств лісового господарства і лісозаготівель повинні бути збережені лісництва в межах їх територіальних границь передбачених лісовпорядкуванням.
Підприємством направлений лист (вих. № 91 від 21.01.2013 р.) до Державного архіву Житомирської області з клопотанням надати матеріали лісовпорядкування 1968 та 1958 років, зокрема план лісонасаджень Богунського лісництва (копія листа та докази відправлення адресату додається)
Зважаючи на вищевикладене, вважає, що планшети, та таксаційні описи матеріалів лісовпорядкування є належними і допустимими доказами по справі та підтверджуються той факт, що земельна ділянка, яка надана в тимчасове користування ТОВ «Домінвест» належала і належить на праві постійного користування державному підприємству «Житомирське лісове господарство».
Прокурор та представники позивачів позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник позивача (Державна інспекція сільського господарства у Житомирській області) в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
10.01.13р. від Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області надійшло клопотання, в якому просить розглядати справу без участі її представника.
Представники відповідачів позов не визнають.
За клопотанням сторін спір розглянутий у більш тривалий строк ніж передбачено ст. 69 ГПК України.
Заслухавши пояснення прокурор та представників сторін, дослідивши матеріали справи господарський суд
З позовної заяви вбачається, що Розпорядженням Житомирської районної державної адміністрації № 70 від 27.02.03р. «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки" ТОВ "Домінвест" за рахунок земель Житомирського держлісгоспу для культурно-оздоровчих, спортивних, туристичних цілей та розміщення пасіки площею 0,5 га на території Кам'янської сільради та надано її в оренду терміном на 25 років без вилучення її в постійного лісокористувача.
11.04.03р. між Житомирською районною держадміністрацією та ТОВ «Домінвест» укладено договір оренди землі, за умовами якого райдержадміністрація надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,5 га, який зареєстрований 14.07.03р. у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею Кам'янської сільради за №13.(т.1 а.с.28,29).
Відповідно до п.1.2 договору земельна ділянка передається в оренду для потреб культурно-оздоровчих, спортивних, туристичних цілей та розміщення пасіки.
Прокурор просить визнати недійсним вказане розпорядження та договір оренди землі, а також витребувати у ТОВ "Домінвест" земельну ділянку, яка є предметом договору оренди.
При цьому прокурор посилається на те, що спірним розпорядженням № 70 та укладенням договору оренди фактично змінено категорію земель, внаслідок чого землі лісового фонду передано в оренду як землі рекреаційного призначення.
Крім того, прокурор зазначає, що прийняттям оспорюваного розпорядження та подальшим укладанням договору оренди землі порушено ряд вимог законодавства, неправомірно передано земельну ділянку в оренду за іншим цільовим призначенням та, крім того, фактично земельна ділянка у зв'язку з укладанням незаконного договору оренди землі строком на 25 років вибула з користування ДП "Житомирське лісове господарство".
Оцінивши в сукупності матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на 9 категорій, серед яких, зокрема, землі оздоровчого призначення та землі лісового фонду (останні в редакції ЗК України, чинній на момент вирішення спору, - землі лісогосподарського призначення)
Статтею 20 Земельного кодексу України визначено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду (на даний час - до земель лісогосподарського призначення), розташована за межами населеного пункту с. Кам'янка Кам'янської сільської ради.
Стаття 55 Земельного кодексу України містить визначення земель лісового фонду. Так, згідно ч. 1 цієї статті до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Використання земель лісового фонду врегульовано ст. 57 Земельного кодексу України, згідно ч. 1 якої земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Можливість надання земель лісового фонду в культурно-оздоровчих цілях передбачено також ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при наданні спірної земельної ділянки в оренду зміна цільового призначення землі не відбулась, земельна ділянка надана саме як землі лісогосподарського призначення, про що зазначено у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки та у договорі оренди.
Згідно довідки Управління Держземагенства у Житомирському районі № 18 станом на 07.11.12р. за статистичною формою звітності ф6 -зем спірна земельна ділянка належить до категорії земель - землі лісогосподарського призначення.
Стаття 124 Земельного кодексу України визначає порядок передачі земельних ділянок в оренду, згідно положень ч. 1 якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Як зазначалось вище, згідно оскаржуваного розпорядження, земельна ділянка надавалась в оренду ТОВ «Домінвест» за рахунок земель Житомирського держлісгоспу без вилучення її в постійного лісокористувача.
Як вбачається з матеріалів лісовпорядкування, а саме проектів організації і розвитку лісового господарства 1988 та 1998 років Житомирський держлісгосп був створений в 1936 році на базі Житомирського ліспромхозу з наступними структурними змінами, а перше лісовпорядкування Богунського лісництва проведено в 1914 році, до складу якого входить земельна ділянка, надана в оренду ТОВ «Домінвест».
Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (в тому числі і спірною) було видано ДП «Житомирське лісове господарство" 17.06.2009, однак таке право існувало до проведення його реєстрації (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») та підтверджується наявними в матеріалах справи планово-картографічними матеріали лісовпорядкування 1988 та 1998 років.
Відповідно до ч. 5-7 ст. 9 ЛК України (редакція 01.01.03р.) у тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.
Відповідно до ст. 10 ЛК України, у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватись на умовах оренди.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору) надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про оренду землі" в редакції 30.03.02р. передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни прав третіх осіб щодо цієї земельної ділянки.
Згідно ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35).
Однак, прокурором не доведено суду які саме права та охоронювальні законом інтереси підприємства чи організації були порушені прийнятим розпорядженням.
За таких обставин в задоволенні позову про визнання недійсними розпорядження, слід відмовити.
Однак про винесення оскаржуваного розпорядження Житомирською РДА № 70 від 27.02.03р. обласній державній адміністрації мало стати відомим ще у 2003 році, оскільки відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» контроль за винесеними розпорядженнями районних держадміністрацій належить до її компетенції, а тому за заявами відповідачів-1,3 підлягає застосуванню позовна давність.
За таких обставин в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації про визнання недійсними розпорядження, договору та звільнення земельної ділянки слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.
Відповідно до статуту ДП «Житомирське лісове господарство» зі змінами, зареєстрованими 20.07.2011, Державне підприємство «Житомирське лісове господарство» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України від 28.12.1999 № 113 «Про удосконалення лісовим і мисливським господарством у Житомирській області», належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і входить до сфери управління Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства. Відповідно до п.2.1 статуту підприємство створено з метою, зокрема ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Враховуючи вищевикладене, ДП «Житомирське лісове господарство» визнається судом належним позивачем.
Відповідачами-1,3 подано заяву про застосування строку позовної давності до даних правовідносин.
Відповідно до статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При вирішенні питання щодо застосування позовної давності судом враховується, що відповідно до п. 5. Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності
Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра є власністю народу України. Зважаючи ж на положення ст.ст. 179, 181, 190 ЦК України, позов у даній справі заявлений прокурором на захист речового права ДП «Житомирське лісове господарство» на відповідну земельну ділянку, щодо якої прийнято спірне рішення, а відтак позовна давність на позовні вимоги в даній справі не поширюється.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Прокурором, також, заявлена вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 11.04.03р., укладеного між Житомирською районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Домінвест», зареєстрованого 14.07.03р. у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею Кам'янської сільради за №13 та витребування з незаконного користування ТОВ "Домінвест" земельної ділянку, яка предметом договору оренди.
Однак, суд відмовляє в задоволенні вказаних вимог, оскільки договір оренди укладений на підставі розпорядження голови Житомирської РДА № 70 від 27.02.03р., яке не скасоване та невизнане судом недійсним.
Щодо вимог прокурора про визнання недійсною державної реєстрації договору оренди землі від 11.04.2003 р.,суд не вбачає наявними підстави для їх задоволення з огляду на положення п. 27 Постанови КМ України №1021 від 09.09.2009 "Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі".
Судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установлено, що права позивачів , про захист яких просить прокурор, відповідачами не порушено. Строк позовної давності у цьому разі не застосовується.
Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 05.02.13
Суддя Маріщенко Л.О.
Віддрукувати:
1- в справу
2-3 4 позивачам
5- позивачу ( Державна інспекція сільського господарства в Жит. обл. ) (рек. з повід.)
6,7,8 відповідачам
9-10 прокуратура (Жит. району та Жит. обл.)