ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
10 січня 2013 року № 2а-8873/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
секретар судового засідання Павлишин Ю.І.,
за участю:
представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача Лешика І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування припису,-
встановив:
ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, в якому просить суд визнати протиправними дії щодо внесення припису від 27.04.2012 року №62ш про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (призупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт); визнати незаконним та скасувати припис від 27.04.2012 року №62ш про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (призупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт).
Позовні вимоги мотивовані тим, що при проведенні перевірки відповідачем не встановлено та не зазначено в акті перевірки про порушення позивачем вимог п.3.25 абз.3 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених Наказом Держмістобудування №44 від 17.04.1992р. щодо недотримання відстані меншої за 1,0 м від найбільш виступаючої конструкції стіни об'єкту будівництва до межі сусідньої ділянки із забезпеченням влаштування необхідних інженерно - технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок, оскільки в акті не вказано, до якої саме земельної ділянки не додержано відстані, не встановлено факту стікання атмосферних з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Також посилається на те, що висновки відповідача про відсутність документів на земельну ділянку не відповідають дійсності, оскільки, незважаючи на те, що в рішенні виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 31.12.1953р. №2057 власником земельної ділянки зазначений ОСОБА_5, позивач придбав об'єкт нерухомого майна і в силу вимог ст. 120 Земельного кодексу України набув право на користування земельною ділянкою, на якій розміщена будівля. Позивач обґрунтовує позовні вимоги і тим, що розроблення проектної документації та проведення експертизи є непотрібним, відповідно до вимог п.п.24-27 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 07.07.2011р.№ 109.
Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Свої заперечення обґрунтовує тим, що в акті перевірки зафіксовано порушення позивачем абз.3 п.3.25 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених Наказом Держмістобудування №44 від 17.04.1992р. в частині відстані меншої за 1,0 м від найбільш виступаючої конструкції стіни до межі сусідньої ділянки із забезпеченням влаштування необхідних інженерно - технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. У позивача відсутні документи на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт забудови, а з рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 31.12.1953р. №2057 вбачається, що власником земельної ділянки є ОСОБА_5, а не позивач. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно - будівельній інспекції або її територіальному органу чи після реєстрації відповідною інспекцією Державного архітектурно - будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт. Тому, доводи позивача, про те, що на ведення будівельних робіт не потрібні будь-які дозвільні документи, не заслуговують на увагу.
Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково пояснили, що відповідно до постанови Шевченківського районного суду м.Львова від 24.09.2012р. у справі №2а/1328/349/12 за позовом ОСОБА_4 до ІДАБК у Львівській області, визнано незаконною та скасовано постанову про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності. Вважають, що встановлені судом обставини при розгляді вказаної адміністративної справи мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи. У зв'язку з цим просили позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав, наведених в запереченнях, просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
27.04.2012р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області проведено позапланову перевірку дотримання ОСОБА_4 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, про що складено акт № 62ш від 27.04.2012р. В акті зафіксовано, що позивачем у 2011р. розпочато реконструкцію з прибудовою веранди без дозвільних документів на проведення будівельних робіт; реконструкція проводиться з порушенням вимог п. 3.25 абз.З ДБН 360-92 та ч.4 ст. 26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
Приписом від 27.04.2012р. № 62ш про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт) зобов'язано ОСОБА_4 здійснити демонтаж прибудови веранди розміром 1,8м. х 4,3 м. по АДРЕСА_1.
Не погодившись із вимогами припису, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Суд при вирішенні спору виходить з наступного.
Щодо доводів позивача про те, що встановлені обставини у рішенні Шевченківського районного суду м.Львова від 24.09.2012р. у справі №2а/1328/349/12, яким задоволено позов ОСОБА_4 до ІДАБК у Львівській області про визнання протиправними дій та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, є обов'язковими при розгляді судом цієї справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.
Передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Не повинні сприйматись як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.
Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.
Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.
Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.
Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.
Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.
Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Вказана позиція повністю узгоджується із листом Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 р. № 2379/12/13-12.
З огляду на це, вказане рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 24.09.2012р. у справі №2а/1328/349/12, при розгляді цієї справи не має для суду наперед встановленої сили та оцінюється в сукупності з іншими доказами.
Таким чином, доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо доводів позивача про те, що в акті перевірки не зафіксовано належним чином порушення п.3.25 абз.3 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених Наказом Держмістобудування №44 від 17.04.1992р., суд зазначає наступне.
В акті №62ш від 27.04.2012р. встановлено, що позивачем порушено п.3.25 абз.3 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених Наказом Держмістобудування №44 від 17.04.1992р.
Відповідно до вимог п.3.25 абз.3 вказаного ДБН для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому, повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно - технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.
Суд погоджується з доводами позивача в цій частині, оскільки в акті перевірки не встановлено до якої земельної ділянки відстань є меншою за 1,0м; не встановлено факту стікання атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок; не вказано, яким чином відповідач проводив вимірювання.
Таким чином, в цій частині доводи позивача є обґрунтованими та підставними.
Щодо доводів позивача про наявність документів на земельну ділянку, на якій розміщено об'єкт будівництва, суд зазнає таке.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 26 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Позивачем під час проведення перевірки надавалось рішення виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 31.12.1953р. № 2057, згідно з яким земельна ділянка площею 600 кв.м. надана для будівництва будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5.
Земельним кодексом УРСР в редакції 1922р., чинній на момент прийняття рішення, видача державних актів на земельні ділянки фізичним особам не передбачалось. Речове права на земельні ділянки виникало з моменту прийняття рішення повноважними органами. Аналогічні висновки містяться й у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп від 22.09.2005р.
Отже, реєстрація таких речових прав не є обов'язком власника чи користувача, а лише правом.
Судом встановлено, що позивач придбав у власність 7/25 частин житлового будинку на підставі договору від 28.12.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №1530. Факт державної реєстрації вказаного довогору і відповідно виникнення права власності у позивача підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17271293 від 03.01.2008р.
Відповідно до ч. 4 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року N 1952-ІУ, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої вказаним Законом, за умови, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Проте, суд оцінюючи доводи позивача в цій частині, вказує на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 4, 6 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
Згідно із ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Із аналізу наведених норм законодавства випливає, що в договорі, який передбачає перехід права власності на житловий будинок, обов'язково повинні зазначатись розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на відповідний об'єкт.
При дослідженні судом договору купівлі - продажу 7/25 частин житлового будинку на підставі договору від 28.12.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованого в реєстрі за №1530, встановлено, що в ньому відсутні такі істотні умови договору як розмір та кадастровий номер земельної ділянки.
На цій підставі, суд із врахуванням меж юрисдикції адміністративного суду, вважає, що позивачем не доведено виникнення права власності на земельну ділянку в межах цього спору, а тому висновки відповідача в цій частині є обґрунтованими та законними.
Таким чином, суд вважає, що доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо доводів позивача про те, що при виконанні будівельних робіт не потрібно виготовляти проектну документацію, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 вказаного Закону, її експертизи;
3) затвердження проектної документації;
4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;
6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Згідно з ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є:
1) містобудівні умови та обмеження;
2) технічні умови;
3) завдання на проектування.
Частиною 3 ст. 29 вказаного Закону передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідно до п.п. 24-27 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 07.07.2011 N 109 для такого об'єкту будівництва містобудівні умови та обтяження не надаються.
Разом з тим, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» в ст. 30 визначено, що технічні умови - це комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водо-, тепло-, енерго- і газопостачання, каналізації, радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, телефонізації, телекомунікації, диспетчеризації, пожежної та техногенної безпеки. Фізична чи юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває в її власності або користуванні, має право на одержання технічних умов згідно із поданою нею заявою.
Технічні умови надаються протягом 15 робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви та протягом 30 робочих днів у разі необхідності їх узгодження з власником (користувачем) магістральних інженерних мереж.
Технічні умови повинні відповідати законодавству, містити достовірну інформацію та обґрунтовані вимоги до об'єктів будівництва, а також відповідати намірам заявника щодо забудови земельної ділянки.
В ст. 31 вказаного Закону України зазначено, що проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником. Проектна документація на будівництво об'єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами.
Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» зазначено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.
В ст. 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» зазначено, що замовник зобов'язаний забезпечувати будівництво об'єкта архітектури згідно з робочою документацією і не порушувати під час організації і виконання будівельних робіт законні права і інтереси користувачів прилеглих земельних ділянок.
Із аналізу вказаних норм випливає висновок, що містобудівні умови та обтяження є складовою частиною вихідних даних і відсутність законодавчих вимог щодо отримання містобудівних умов та обмежень не звільняє особу від виготовлення інших складових вихідних даних та дотримання порядку проектування та будівництва об'єктів, визначеного ч.5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Таким чином, суд вважає, що доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
Разом з цим, в частині обставин щодо проведення експертизи проектів будівництва, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експертиза проектів будівництва проводиться в установленому Кабінетом Міністрів України порядку експертними організаціями незалежно від форми власності, які відповідають критеріям, визначеним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. При цьому до проведення експертизи залучаються (в тому числі на підставі цивільно-правових договорів) експерти з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, які пройшли професійну атестацію, що проводилася із залученням представників відповідних центральних органів виконавчої влади, та отримали відповідний кваліфікаційний сертифікат. Порядок проведення професійної атестації таких експертів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Експертиза проектів будівництва об'єктів IV і V категорій складності, що споруджуються за рахунок бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії, здійснюється експертною організацією державної форми власності.
Частиною 3 ст. 31 вказаного Закону передбачено, що не підлягають обов'язковій експертизі проекти будівництва об'єктів I - III категорій складності.
Обов'язковій експертизі, згідно з вимогами ч.4 ст. 31 вказаного Закону, підлягають проекти будівництва об'єктів, які:
1) належать до IV і V категорій складності, - щодо додержання нормативів з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення;
2) споруджуються на територіях із складними інженерно-геологічними та техногенними умовами, - в частині міцності, надійності та довговічності будинків і споруд;
3) споруджуються із залученням бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії, - щодо кошторисної частини проектної документації.
За рішенням замовника може проводитися також експертиза проектів будівництва інших об'єктів, ніж передбачені у цій частині або окремих розділів проектної документації.
Враховуючи те, що в акті перевірки не зазначено, до якої категорії складності відноситься об'єкт будівництва, не конкретизовано, що серед дозвільних документів відсутня саме експертиза проекту будівництва, суд вважає доводи позивача в цій частині обґрунтованими і підставними.
При розгляді справи судом встановлено, що позивачем не дотримано вимоги ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулює відносини щодо виникнення в особи права на виконання будівельних робіт
Згідно з положеннями вказаної статті замовник має право виконувати будівельні роботи після:
1) направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю (далі - органи державного архітектурно-будівельного контролю), - щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування;
2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності;
3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.
Стороною позивача в судовому засіданні визнано факт недотримання встановленого порядку, з яким Закон пов'язує виникнення права на виконання будівельних робіт.
Щодо доводів позивача про відсутність у відповідача права вимагати демонтажу об'єкту будівництва, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що оскаржуваним приписом зобов'язано позивача, керуючись ст.ст. 38, 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в 30-денний термін з дня отримання припису, з метою усунення порушень містобудівного законодавства, здійснити демонтаж прибудови веранди розміром 1,8м. * 4,3 м. на АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Статтею 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснюється для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції. Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю (далі - орган державного архітектурно-будівельного контролю).
Відповідно до ч.2 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.1 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами (далі - інспекції).
Частиною 4 ст. 41 вказаного Закону передбачено, що посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час проведення перевірки мають право:
1) безперешкодного доступу до місць будівництва об'єктів та до об'єктів, що підлягають обов'язковому обстеженню;
2) складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону;
3) видавати обов'язкові для виконання приписи щодо:
а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил;
б) зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельних норм, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт;
4) проводити перевірку відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомки, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності у передбачених законодавством випадках паспортів, актів та протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації;
4-1) проводити перевірку відповідності будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, що використовуються під час будівництва об'єктів, вимогам державних стандартів, норм і правил згідно із законодавством;
5) здійснювати контроль за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів містобудування та архітектури;
6) залучати до проведення перевірок представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, експертних та громадських організацій (за погодженням з їх керівниками), фахівців галузевих науково-дослідних та науково-технічних організацій, які пройшли у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, державну атестацію в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури;
7) одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.
Забороняється витребовувати інформацію та документи податкової, фінансової звітності, щодо оплати праці, руху коштів та інші, не пов'язані із здійсненням державного архітектурно-будівельного контролю;
8) вимагати у випадках, визначених законодавством, вибіркового розкриття окремих конструктивних елементів будинків і споруд, проведення зйомки і замірів, додаткових лабораторних та інших випробувань будівельних матеріалів, виробів і конструкцій;
9) забороняти за вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного архітектурно-будівельного контролю чи його заступника експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію;
10) здійснювати фіксування процесу проведення перевірки з використанням аудіо- та відеотехніки.
Аналіз норм законодавства, які визначають повноваження відповідача під час проведення перевірки, дає суду підстави стверджувати, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області у приписі не може зобов'язувати особу здійснити демонтаж об'єкта будівництва.
Разом з цим, в ст. 38 вказаного Закону передбачено правовий механізм знесення самочинно збудованих об'єктів.
Частина 1 ст. 38 Закону передбачає, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
Таким чином, знесення самочинно збудованого об'єкту можливе лише за наступних умов:
- будівництво об'єкта ведеться самочинно;
- перебудова такого об'єкта будівництва з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою;
- видача посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису;
- в разі невиконання особою, в установлений строк добровільно вимог, встановлених у приписі, звернення органу державного архітектурно-будівельного контролю з позовом до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідачем порядок, встановлений ст. 38 Закону для знесення самочинно збудованих об'єктів, дотриманий не був.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв'язку із цим, суд дійшов висновку, що відповідач у справі при винесенні обов'язкового до виконання оскаржуваного припису із вимогами щодо зобов'язання позивача здійснити демонтаж прибудови веранди, діяв всупереч вимогам чинного законодавства України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи позивача в цій частині є обґрунтованими та підставними.
Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваного припису та самого припису.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо винесення припису від 27.04.2012 року №62ш про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (призупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт)є протиправними, а припис від 27.04.2012 року №62ш про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (призупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт) є протиправним та підлягає скасуванню.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, на користь позивача належить присудити судові витрати відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області щодо винесення припису від 27.04.2012 року №62ш про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (призупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт).
3. Визнати протиправним та скасувати припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 27.04.2012 року №62ш про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (призупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт).
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 32 грн. 19 коп.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний 15 січня 2013 року.
Суддя А.Г. Гулик
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
справа № 2а-8873/12/1370
10 січня 2013 року м. Львів, вул. Чоловського, буд. 2
15 год. 22 хв. зал судових засідань № 6
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
секретар судового засідання Павлишин Ю.І.,
за участю:
представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача Лешика І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування припису,-
у зв'язку із складністю справи, складення повного тексту постанови суду відповідно до ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти строком до 5 днів.
Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області щодо винесення припису від 27.04.2012 року №62ш про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (призупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт).
3. Визнати протиправним та скасувати припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 27.04.2012 року №62ш про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (призупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт).
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 32 грн. 19 коп.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Суддя А.Г. Гулик