01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"22" січня 2013 р. Справа № 15/097-12
Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто-Комерц», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Транс», Київська область, Бориспільський район, с. Проліски
про стягнення 818,33 грн.
за участю представників:
від позивача: Чайка О.В. (дов. № 452 від 24.12.2012р.);
від відповідача: Кукуруза Т.Г. (дов. від 17.10.2012р.)
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафто-Комерц» (далі-Позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Транс» (далі-Відповідач) про стягнення 136004,06 грн., з яких 135768,72 грн. заборгованості, 234,34 грн. 3% річних та 1,00 грн. інфляційних втрат.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач, отримавши від позивача попередню оплату у розмірі 272992,20 грн., не зміг відвантажити товар одразу після його оплати, а зобов'язання щодо передачі покупцеві товару виконав частково, поставивши товар на суму 137223,48 грн. Решту товару на суму 135768,72 грн. відповідач позивачеві так і не передав, у зв'язку з чим позивач посилаючись на ч. 2 ст. 693 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 135768,72 грн. заборгованості. У зв'язку з наявністю зазначеної заборгованості позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 1,00 грн. інфляційних втрат та 234,34 грн. 3% річних. Всього сума позову становить 136004,06 грн.
10.01.2013р. до господарського суду Київської області надійшла заява від позивача № 21 від 09.01.2013р. про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача 136587,05 грн., з яких 135768,72 грн. основного боргу, 546,79 грн. 3% річних, 271,54 грн. інфляційних втрат.
10.01.2013р. до господарського суду Київської області надійшла заява № 19 від 09.01.2013р. про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України, в якій позивач просить суд витребувати інформацію в Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта». Зазначена заява залишена без задоволення з підстав, зазначених в мотивувальній частині рішення.
18.01.2013р. до господарського суду Київської області надійшла заява від позивача № 39 від 18.01.2013р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 818,33 грн., з яких 546,79 грн. 3% річних, 271,54 грн. інфляційних втрат. До заяви додано банківську виписку з особового рахунку позивача від 10.01.2013р.
Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення 818,33 грн., з яких 546,79 грн. 3% річних та 271,54 грн. інфляційних втрат
Представник позивача в судовому засіданні 25.12.2012р. позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні 10.01.2013р. позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а в судовому засіданні 22.01.2013р. позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Представник відповідача в судових засіданнях 10.01.2013р. та 22.01.2013р. проти позову заперечував, посилаючись на те, що він не отримував вимог про повернення коштів до звернення позивача з даним позовом до суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
22.10.2012р. позивачу відповідачем було виставлено рахунок № СФ-0000615 на суму 274480,20 грн. для оплати дизельного палива.
22.10.2012р. позивачем було здійснено відповідачу попередню оплату на суму 272992,20 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача за 22.10.2012р.
13.11.2012р. відповідачем було поставлено, а позивачем було прийнято товар - паливо дизельне згідно з видатковою накладною № РН-0001207 від 13.11.2012р. у сумі 137223,48 грн.
Решту товару на суму 135768,72 грн. відповідач позивачу не передав.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З викладеного вище вбачається, що між ТОВ «Нафто-Комерц» та ТОВ «Оптіма-Транс» було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується банківськими виписками та видатковою накладною, підписаною сторонами. Відповідно до цього договору відповідач зобов'язався передати у власність позивача товар, а позивач, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та оплатити його.
За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не було визначено строк у якій відповідач мав передати позивачу товар.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Станом на час звернення позивача з даним позовом до суду решта товару на суму 135768,72 грн. була недопоставлена відповідачем позивачу.
Після звернення позивача до суду відповідач повернув позивачу попередню оплату за недопоставлене дизельне паливо у сумі 135768,72 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача за 10.01.2013р., на підставі чого позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення боргу за недопоставлене дизельне паливо.
Так, позивач просить стягнути з відповідача 271,54 грн. інфляційних втрат, нарахованих за грудень 2012р., та 546,79 грн. 3% річних, нарахованих за період з 23.11.2012р. по 10.01.2013р.
Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В підтвердження позовних вимог позивач надав листи № 371 від 16.11.2012р., № 398 від 06.12.2012р. та № 412 від 07.12.2012р.
16.11.2012р. позивач направив лист-вимогу № 371 від 16.11.2012р., в якому вимагав здійснити термінове відвантаження дизельного палива на суму 135780,39 грн., шляхом самовивозу у строк до 22.11.2012р., а у разі неможливості задоволення вимоги вимагав протягом семи календарних днів, тобто у строк до 23.11.2012р. повернути залишок передплачених коштів у розмірі 135780,39 грн.
06.12.2012р. позивач направив повторний лист-вимогу № 398 від 06.12.2012р. щодо термінового повернення грошових коштів, в якому вимагав терміново повернути грошові кошти у розмірі 135780,39 грн. в семиденний строк від дня отримання цієї вимоги.
07.12.2012р. позивач направив третю вимогу про повернення грошових коштів № 412 від 07.12.2012р., в якій вимагав терміново повернути заборгованість у семиденний строк від дня отримання цієї вимоги.
Отже, за твердженням позивача, листом-вимогою № 371 від 16.11.2012р., він вимагав відповідно до вимог ст.ст. 663, 693 ЦК України від відповідача спочатку здійснити відвантаження дизельного палива на суму 135780,39 грн. у строк до 22.11.2012р., а у разі неможливості такого відвантаження, вимагав у строк до 23.11.2012р. повернути передплачені кошти у розмірі 135780,39 грн.
Проте, як вбачається з доказів відправлення зазначених листів-вимог, вони надіслані за адресою: 03680 Київ-МСП у той час, як місцезнаходженням відповідача, за яким він зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є: 08322 Київська обл. Бориспільський район, с. Проліски, вул. Промислова, 1.
Доказів направлення листів-вимог за місцезнаходженням відповідача, за яким він зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як і доказів отримання відповідачем листів-вимог за надісланою адресою позивач суду не надав.
Факт отримання зазначених вимог до отримання позовної заяви відповідач заперечував і стверджував, що отримав їх разом з позовною заявою.
Судом не задоволена заява позивача про витребування доказів, оскільки відповідно до вимог ст. 33 ГПК України позивач в підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, повинен був надати суду докази надіслання вимог на адресу відповідача, за якою останній зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Обставин, які б перешкоджали позивачу, надіслати вимоги за вірною адресою в заяві не зазначено.
Оскільки позивач відправив вищезазначені вимоги за іншою адресою ніж місцезнаходження відповідача і матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем зазначених листів-вимог, то відповідно до вимог ст. 663, ч. 2 ст. 530 ЦК України строк виконання відповідачем обов'язку з передачі товару станом на час звернення позивача з даним позовом до суду не настав, а отже, відповідно у відповідача не виникло і грошового зобов'язання з повернення передплати.
Оскільки відповідно до вимог ст. 625 ЦК України стягнення інфляційних втрат та 3% річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання, а відповідач не є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, то позовна вимога про стягнення з відповідача 271,54 грн. інфляційних втрат та 549,79 грн. 3% річних є безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У позові відмовити повністю.
Суддя Рябцева О.О.
Рішення підписано 04.02.2013р.