Справа № 2034/13023/2012
Провадження 2/635/229/2013
25 січня 2013 року селище Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - судді О.М. Пілюгіної
за участі секретаря Бабенко І.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди квартири,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить визнати недійсним договір оренди квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що укладений 09 травня 2010 року між відповідачем та ОСОБА_1 і ОСОБА_3. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що Харківським районним судом Харківської області 16 липня 2012 року постановлено рішення по цивільній справі № 2034/2283/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про розірвання договору оренди квартири, виселення, зняття з реєстраційного обліку, стягнення грошових коштів. В задоволенні вимог ОСОБА_2 повністю відмовлено і вона подала апеляцію на вказане рішення суду. Позивач при ознайомленні з матеріалами справи № 2034/2283/2012 дізнався, що власником квартири № 2 за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Радгоспне, вулиця Шкільна, будинок 13, є ОСОБА_2. Проте, позивач вважає, що спірна квартира на праві власності і до теперішнього часу належить його матері ОСОБА_3. Йому відомо зі слів матері, що вона підписала ряд документів наданих ОСОБА_2 ОСОБА_3 померла 19 липня 2010 року. Ще за життя матері, відповідач ОСОБА_2 та члени її родини увірвались до спірної квартири стверджуючи, що квартира є їх власністю і позивач маючи бажання швидше скінчити скандал та на запобігання спричинення шкоди хворій матері підписав якийсь договір. Оскільки інших угод, крім підписаного за вищевказаних обставин договору позивач не укладав, вважає що договір оренди квартири є недійсним тому, що підписаний під примусом. Позивач вважає, що свідомо підписувати договір оренди він не міг, оскільки і в теперішній час вважає, що квартира № 2 за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Радгоспне, вулиця Шкільна, будинок 13, на праві власності належить його матері ОСОБА_3, а відповідач заволоділа квартирою шахрайським шляхом.
Представник позивача ОСОБА_4, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, у судовому засіданні підтримала вимоги свого довірителя, просила їх задовольнити з підстав викладених у позові, крім того вказала, що договір оренди підлягає визнанню недійсним оскільки вчинений під впливом насильства.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила , про день та час розгляду справи сповіщена належним чином, тому суд розглянув справу за відсутності відповідача.
Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши докази по справі, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що 09 травня 2010 року позивач і ОСОБА_3 з одного боку та відповідач з другого уклали договір оренди квартири у приватної особи, відповідно до якого, ОСОБА_2 передала, а відповідачі прийняли у строкове платне користування квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 на строк з 01.05.2010 року по 01.11.2010 року.
ОСОБА_3 померла 18 липня 2010 року, про що свідчить свідоцтво про смерть ОСОБА_5 1-ВЛ № 275216, видане 19 липня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкові Харківського міського управління юстиції, запис № 9869.
Позивач в якості доказів надав суду: копію паспорту громадянина України на ім'я позивача, де міститься відмітка про реєстрацію місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1; технічний паспорт на спірну квартиру виготовлений на ім'я ОСОБА_3; свідоцтво про право власності на житло від 24 січня 1997 року на квартиру № 2 за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Радгоспне, вулиця Шкільна, будинок 13, на ім'я ОСОБА_3; повідомлення № 04-48-541-12 від 11 жовтня 2012 року Харківського міжрайонного прокурора на ім'я позивача про направлення матеріалів щодо відмови в порушенні кримінальної справи за ст. 190 КК України для додаткової перевірки Липецькому ВМ ГУМВСУ в Харківській області; повідомлення ХМУ ГУМВСУ в Харківській області № 39/11-213 від 28.09.2011 року на ім'я позивача, де вказано що матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 190 - ч. 2 ст. 15; ч. 4 ст. 190; ч. ч. 1, 3 ст. 357; ч. ч. 1,2,3, ст. 358 КК України провадженням закінчено та направлено в прокуратуру для затвердження обвинувального висновку; супровідний лист Генеральної прокуратури України про направлення звернення позивача для організації перевірки та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства; лист СВ ГУМВСУ в Харківській області № 47/15660 від 28 вересня 2011 року на ім'я начальника Харківського РВ ГУВСУ в Харківській області, який містить вказівки щодо проведення додаткових заходів перевірки про наявність в діях ОСОБА_6 та інших осіб складу злочину; супровідний лист Прокурора Харківської області про направлення заяви позивача для доручення та перевірки під час розслідування кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 355 КК України; заяви позивача на ім'я Прокурора Харківської області та на ім'я Генерального прокурора України щодо інформування заявника про хід розслідування кримінальної справи № 61070004 у відношенні ОСОБА_9, оскільки заявник звернувся до слідчого відділу про порушення кримінальної справи у відношенні ОСОБА_2; довідка про причину смерті ОСОБА_3; рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 липня 2012 року, яке на набрало законної сили, по цивільній справі № 2034/2283/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ОСОБА_10, ОСОБА_3 про розірвання договору оренди квартири, виселення, зняття з реєстраційного обліку, стягнення грошових коштів.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Главою 29 Цивільного Кодексу України визначенні положення захисту прав власності, а статтею 16 ЦПК України способи захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі і права власності, зокрема шляхом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 10; ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог, на підставі доказів наданих сторонами.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в статті 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної діяльності; волевиявлення учаснику правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з правилом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).
Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України, правочин вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнаються судом недійсними.
Відповідно до ч.1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-,відеозапису, та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Суд, аналізуючи надані позивачем докази в їх сукупності приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем навмисних неправомірних дій щодо позивача та ОСОБА_3 для підписання ними 09 травня 2010 року договору оренди квартири № 2 за адресою: АДРЕСА_1, при цьому представник позивача у судовому засіданні підтвердила, що її довіритель та ОСОБА_3 не зверталися до правоохоронних органів із заявами про неправомірність дій відповідача 09 травня 2010 року, а при підписанні угоди були присутні тільки члени родини як позивача та і члени родини відповідача.
На підставі викладеного, суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди квартири № 2 за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Радгоспне, вулиця Шкільна, будинок 13, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тому відмовляє позивачам в задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю, при цьому виходить також з тих обставин, що ОСОБА_3 померла і з її смертю припинилася дія договору оренди житлового приміщення, оскільки такі правовідносини не допускають правонаступництва, а позивач у спірній квартирі має зареєстроване місце проживання де і проживає по теперішній час, що свідчить про те що він визнає вказаний договір оренди квартири, а невизнання позивачем факту переходу права власності квартири до відповідача, особиста думка позивача щодо вчинення відповідачем кримінального злочину, оспорювання угоди між відповідачем та ОСОБА_3, щодо спірної квартири не є доказом, який би свідчив що договір оренди квартири підписаний позивачем під впливом насильства.
Таким чином, суд повністю відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог та на підставі ст. 88 ЦПК України, судові витрати відносить за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 204, 215, 218, 231 ЦК України, суд
ОСОБА_1 ОСОБА_10 в задоволенні позовних вимог - повністю відмовити.
Судові витрати понесені ОСОБА_1 віднести за його рахунок.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду, а особами, без участі яких постановлено рішення протягом 10 днів з дня отримання копії рішення суду в апеляційний суд Харківської області через Харківський районний суд Харківської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляцію не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ О.М. Пілюгіна