Копія
Постанова
Іменем України
Справа № 2а-2189/10/0111
13.06.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Омельченка В. А.,
суддів Кобаля М.І. ,
Щепанської О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим на постанову Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Мязгов Л.О. ) від 14.12.10 у справі № 2а-2189/10/0111
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим (вул. Радянська, 11,Красногвардійське,Красногвардійський район, Автономна Республіка Кр,97000)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії "Дітям війни"
Постановою Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.10 у справі № 2а-2189/10/0111 позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим задоволені частково.
Не погодившись з зазначеною постановою суду, представник відповідача подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року № 2195-1У здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Заявник апеляційної скарги вказав, що сплата надбавки була здійсненна у відповідності з діючим законодавством України. Заявник апеляційної скарги також вказує на відсутність фінансування виплати надбавок у розмірі, що передбачений Законом України "Про соціальний захист дітей війни".
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується наявної в матеріалах справи копією паспорта позивача.
Зазначений статус надає позивачу право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок -20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Разом з тим, судова колегія вважає правомірним застосування судом першої інстанції саме частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Судова колегія вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладений в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни".
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
Отже з травня 2008 року у позивача виникло право на підвищення пенсії у розмірі 30%, оскільки з січня по квітень 2008 року відповідачем спірна допомога виплачувалась у встановленому Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 розмір, якої був визначений неконституційним лише 22.05.2008р.
За таких підстав судова колегія погоджується з визначенням судом першої інстанції періоду за який підлягає нарахуванню пенсія позивачу.
Однак, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції на підставі ст. 99 КАС України, яка встановлює шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, адміністративний позов в частині стягнення з відповідача недоотриманої пенсії за період з 01.01.2006р. до 08.05.2010р. залишено без розгляду.
Відповідно до пункту 16 частини 4 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України окремим документом викладаються ухвали з питань: залишення позовної заяви без розгляду.
Таким чином, судова колегія зазначає, що судом першої інстанції, залишивши без розгляду частину позовних вимог в постанові, порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для скасування постанови суду першої інстанції в частині залишення позовних вимог без розгляду та прийняття нової ухвали.
Керуючись ст.195; ст.196; ст.197; п.3 ч.1 ст.198; п.4 ч.1 ст.202; ч.2 ст.205; ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим задовольнити частково.
2. Постанову Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.10 у справі № 2а-2189/10/0111 скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Красногвардійському районі АР Крим недоотриманої пенсії за період з 01.01.2006 року до 08.05.2010 року.
3. В іншій частині постанову Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.10 у справі № 2а-2189/10/0111 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя підпис В.А.Омельченко
Судді підпис М.І. Кобаль
підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя В.А.Омельченко