ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72
№ 4/431
24.11.06 р.
За позовом: Державного підприємства «Державний Міжнародний аеропорт
«Бориспіль»
До Державного авіаційного підприємства «Україна»
Про стягнення 519621грн.45коп.
Суддя Борисенко І.І.
Представники :
Від позивача: Чорноштан О.Г. -дор.
Від відповідача: Решетова Л.О., Шифорост О.З. -дор.
В засіданні приймали участь:
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача суми 519621,45 грн., яка складається з заборгованості виплат по Протоколу від 13.03.2001 р.
Відповідач в засіданні суду позов не визнав. Свої заперечення виклав в відзиві на позовну заяву від 10.10.2006 р. № 1.26-2311, і в доповненнях до відзиву від 01.11.2006 № 1.26-2492, та від 13.11.06 № 1.26-2617
Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представників сторін та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, Господарський суд міста Києва, -
В період з 01.06.2000р. по 31.12.2001р. Позивач здійснював наземне обслуговування спеціальних рейсів в аеропорту »Бориспіль» які виконувалися Відповідачем.
Підставою для виконання робіт Позивачем був договір про наземне обслуговування спеціальних рейсів, укладений між Позивачем та Відповідачем. Цей договір був складений сторонами у формі Додатку В1.1 № 2.5.9-5 від 22.06.2000 р. до Стандартної Угоди ІАТА про наземне обслуговування 1998 року (далі Договір) в якому обумовлені суттєві умови наземного обслуговування. Договір був дійсний у період з 01.06.2000р по 31.12.2001 р.
Відповідно до умов Договору Позивачем були надані Відповідачу послуги з наземного обслуговування спеціальних рейсів. Однак, як вказує у своїй позовній заяві Позивач, Відповідач в порушення умов договору не своєчасно сплатив за отримані послуги з наземного обслуговування спеціальних рейсів. Станом на 01.03.2001 року, як стверджує Позивач, заборгованість Відповідача склала 3 836 021,45 грн.
У зв'язку з цим 13 березня 2001 року між представниками Відповідача та Позивача відбулася робоча зустріч, яка була оформлена протоколом.
Проаналізувавши надані сторонами докази, суд дійшов висновку в позові відмовити, виходячи з наступного:
Позивач ґрунтує свої вимоги, а саме стягнення заборгованості виплат по протоколу від 13.03.2001р за період з вересня по грудень 2003 року, на тому, що підписавши Протокол сторони припинили зобов'язання визначені Договором та замінили їх на зобов'язання, визначені Протоколом, посилаючись при цьому на статтю 220 ЦК Української РСР.
Позивач безпідставно вважає, Протокол від 13.10.2001р. угодою, яка змінила умови Договору, визначивши інший порядок та умови проведення розрахунків, ніж той, що був передбачений Договором.
Суд приймає до уваги заперечення Відповідача мотивовані тим, що ст.220 ЦК УРСР зазначає, що зобов'язання припиняються угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами. Відповідач правомірно вважає, що протокол це лише робоча зустріч представників сторін, а не угода про заміну одного зобов'язання іншим. Зокрема в протоколі робочої зустрічі відмічено, що розрахунки починаючи з квітня 2001 року здійснюються згідно з умовами договору № 2.5.9-5 від 22.06.2000р., тобто шляхом виставлення рахунків.
Позивач не надав суду підтверджуючих документів за який період виникла заборгованість, а також не надав доказів проведення розрахунків за Протоколом.
Судом також прийнято до уваги Доповнення до відзиву від 13.11.06 № 1.26-2617 в яких відповідач звертає увагу на те, що Позивач, посилаючись у своїй позовній заяві на умови, визначені в договорі про наземне обслуговування (Додаток В 1.1. № 2.5.9-5 від 22.06.2000р) констатує той факт, що відповідач несвоєчасно оплатив отримані послуги з наземного обслуговування спеціальних рейсів. Заборгованість виникла станом на 01.03.2001 р. і таким чином, позивач вже в 2001 році дізнався про порушення свого права, а враховуючи те, що згідно ст.256 ЦК України загальна позовна давність складає три роки, то Позивач пропустив строк позовної давності.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що Протокол на який посилається Позивач є Протоколом робочої зустрічі, а не угодою про заміну одного зобов'язання іншим.
Відповідно до п.4.10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, а правила про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення договору були допущенні після набраних чинності цим Кодексом.
До підстав виникнення зобов'язання та відповідальності за порушення договору суд застосовує правила ЦК Української РСР.
Відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом, або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
В Протоколі не визначено предмету зобов'язання, порядку обчислення заборгованості, способу виконання зобов'язання.
Таким чином не має підстав вважати, що сторонами досягнуто згоди про заміну одного зобов'язання іншим.
Крім того враховуючи те, що позивач ще у 2001 року дізнався про порушення свого права, а строк позовної давності згідно статті 72 ЦК УРСР становить три роки, Позивачем був пропущений строк позовної давності.
Твердження Позивача про те, що зобов'язання між Позивачем та Відповідачем визначені Договором, були припинені і замінені на зобов'язання, визначені Протоколом від 13.03.2001 р. не приймаються до уваги судом, оскільки Позивач не довів у суді, що між сторонами була підписана угода про заміну одного зобов'язання іншим.
Суд вважає, що право на позов виникло у позивача в 2001р., тому позивач не має законних підстав для звернення до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості, оскільки передбачений ст.72 ЦК Української РСР для цього звернення термін сплинув у 2004р.
Позивач вважає твердження відповідача відносно пропуску позовної давності безпідставним, тому позивач не надав суду клопотання про відновлення строку позовної давності.
Згідно із ст. 75ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом, арбітражним судом або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Господарський суд з матеріалів справи не вбачає поважних причин для відновлення строку позовної давності.
Відповідач в відзиві на позовну заяву та засіданнях суду зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення позивача до суду, і з цих підстав також просить позивачу відмовити в позові.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України закінчення строку позовної давності до подачі позову є підставою для відмови в позові, тому в позові, про стягнення заборгованості, суд відмовляє.
З врахуванням викладеного, належить визнати, що позивач не довів у суді факт укладення угоди про заміну одного зобов'язання іншим. У зв'язку з цим, та враховуючи те, що позивач пропустив строк позовної давності передбачений статтею 72 ЦК УРСР, позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача.
24.11.2006р. в засіданні суду, вдповідно до ст.85 ГПК України, за згодою сторін, суддя оголосив тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст.49, 77, 82-85 ГПК України, Господарський суд,-
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя І.І. Борисенко