Господарський суд Черкаської області
"29" листопада 2006 р. Справа № 08/4901
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого -судді Коваленка В.І., секретаря судового засідання Сиволовської О.І.,
за участю представників:
від позивача -Терентьєва О.М. за довіреністю,
від відповідача -Горяніна А.О., Шемчук І.В. за довіреностями,
розглянувши матеріали справи за позовом дочірньої компанії “Укртрансгаз» національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» в особі відокремленого підрозділу Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" до Черкаського державного заводу хімічних реактивів про визнання договору недійсним
Позивачем подано позов про визнання договору № 32 від 10.02.1998р. недійсним. Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 10.02.1998р. між Черкаським державним заводом хімічних реактивів, ТОВ “Трансенергогаз» і підприємством “Черкаситрансгаз», був укладений договір №32, предметом якого є будівництво спільного виробництва одоранту природного газу. ТОВ “Трансенергогаз» ліквідовано згідно із ухвалою господарського суду міста Києву від 24.01.2006р. Відповідно до вищевказаного договору про спільну діяльність, місцем розташування виробництва, є Черкаський державний завод хімічних реактивів.
Позивач зазначив, що відповідно до “Санітарної класифікації підприємств виробництв та споруд і розміри санітарно-захисних норм для них", для централізованих установок одарирування газу меркаптанами із складами одоранту, встановлюється санітарно-захисна зона 1000 м. Забезпечення санітарно-захисної зони в 1000 м., при розташуванні будівництва одоранту природного газу на території Черкаського державного заводу хімічних реактивів, є неможливим. Тобто предмет договору суперечить вищенаведеним вимогам чинного законодавства яке регулює право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Крім того, позивач вказав, що як зазначено в п.3 договору №32, внеском Черкаського заводу хімреактивів у спільну діяльність є частина діючих основних фондів і технологічної інфраструктури. Частиною 2 статті 432 ЦК УРСР, передбачене, що майнові внески учасників договору, є їх спільною власністю. Відповідно до п. 4.2 і п. 4.4. ст. 4 Статуту «Черкаського державного заводу хімічних реактивів", майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, а відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Міністерством промисловості України. Абзацом 6 частини 3 статті 10 Закону України “Про підприємства», який діяв на час укладання і виконання спірного договору, встановлено, що відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. В порушення наведених вимог закону і статуту, відповідач не отримав погодження Міністерства на відчуження промислових об'єктів в спільну власність, і не здійснив відчуження на конкурсних засадах.
До вирішення спору по суті позивач в порядку передбаченому статтею 22 ГПК України за підстав викладених у позовній заяві збільшив позовні вимоги та крім вищевказаного спірного договору просить визнати також не дійсними на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України додаткові угоди до вищевказаного договору: №1 від 02.11.1998р., №2 від 30.12.1999р., №3 від 03.01.2001р., №4 від 01.01.2002р.
В судовому засіданні представником позивача вимога підтримана.
В судовому засіданні представники відповідача позовні вимоги визнали обґрунтованими та зазначили, що дійсно вказаний договір має бути визнаний недійсним за підстав вказаних позивачем.
Вислухавши пояснення представників сторін та вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю. Дослідженням матеріалів справи встановлено, що 10.02.1998р. між сторонами та ТОВ “Трансенергогаз» укладено договір №32, предметом якого сторони визначили будівництво спільного виробництва одоранту природного газу. На виконання зобов'язань, що витікають з умов вищевказаного договору та врегулювання питань які виникли в процесі його виконання вищевказані сторони уклали додаткові угоди до вищевказаного договору: №1 від 02.11.1998р., №2 від 30.12.1999р., №3 від 03.01.2001р., №4 від 01.01.2002р. Сторони вчинили певні дії по виконанню зобов'язань, що витікають із вищевказаного договору та додатків до нього. Проте в послідуючому в зв'язку із неспроможністю виконати зобов'язання перед кредиторами ТОВ “Трансенергогаз» ліквідовано згідно із ухвалою господарського суду міста Києву від 24.01.2006р. Відповідно до відомостей, що містяться в матеріалах справи встановлено, що місцем розташування виробництва, є Черкаський державний завод хімічних реактивів.
Відповідно до п.3 вищевказаного договору, внеском Черкаського заводу хімреактивів у спільну діяльність є державне майно -задіяні у процесі господарської діяльності відповідача основні фонди і технологічна інфраструктура підприємства. Частиною 2 статті 432 ЦК УРСР чинного на час укладення спірного договору передбачено, що майнові внески учасників договору, є їх спільною власністю. Відповідно до положень п. 4.2 і п. 4.4. ст. 4 Статуту «Черкаського державного заводу хімічних реактивів", майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, а відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Міністерством промисловості України. В той же час відповідно до абзацу 6 частини 3 статті 10 Закону України “Про підприємства», який діяв на час укладання і виконання спірного договору, передбачено, що відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. В порушення наведених вимог закону і статуту, відповідач не отримав погодження Міністерства на відчуження промислових об'єктів в спільну власність, і не здійснив відчуження на конкурсних засадах.
Суд вважає, що на спірні правовідносини які склалися навколо правовідносин, що склалися на виконання умов договору №32 від 10.02.1998р. не поширюється дія статті 48 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. із змінами внесеними до нього. При цьому суд враховує, що відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України прийнятого Верховною Радою України 16.01.2003р. із змінами і доповненнями цей Кодекс набрав чинності з 01.01.2004р. і застосовується до цивільних відносин що виникли після набрання ним чинності. Також встановлено, що до цивільних відносин які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України положення цього Кодексу застосовується до тих прав і обов'язків які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином суд вважає, що до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. із змінами внесеними до нього.
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Задовольняючи позовні вимоги суд приймає до уваги, що згідно ст.133 ГПК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльністю становлять право власності та інші речові права -право господарського відання та право оперативного управління. Відповідно до ст.136 ГПК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта господарювання який володіє і розпоряджається майном закріпленим за ним власником з обмеженнями правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника. Статтею 141 ГПК України передбачено, що до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств з метою здійснення необхідної господарської діяльності. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет міністрів України і за його уповноваженнями центральні чи місцеві органи виконавчої влади.
Аналіз матеріалів справи засвідчує, що відповідач в порушення визначеної йому чинним законодавством компетенції прийняв на себе обов'язки передати для виробництва одоранту частину діючих основних фондів і технологічної інфраструктури. Тому суд вважає, що даний договір має бути визнаний не дійсним з моменту його укладення.
Задовольняючи позовні вимоги суд також приймає до уваги, відповідно до статті 15 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" №4004-ХІІ від 24.02.1994р. передбачено, що підприємства .. при розробленні і використанні нових технологій, проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та технічному переобладнанні підприємств, виробничих об'єктів і споруд будь-якого призначення ... зобов'язані дотримувати вимог санітарного законодавства. Відповідно до п. 5.4. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996р. №173, промислові, сільськогосподарські та інші об'єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами. Санітарно-захисну зону відповідно до чинного законодавства слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних, мувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та к, а також територій парків, садів скверів та інших об'єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об'єктів.
Відповідно до “Санітарної класифікації підприємств виробництв та споруд і розміри санітарно-захисних норм для них", для централізованих установок одарирування газу меркаптанами із складами одоранту, встановлюється санітарно-захисна зона в 1000 м. Забезпечення санітарно-захисної зони в 1000 м., при розташуванні будівництва одоранту природного газу на території Черкаського державного заводу хімічних реактивів, є неможливим оскільки територія підприємства розташована біля житлових будинків. Дана обставина підтверджується відомостями поданими суду Черкаською міською санітарно -епідеміологічною станцією відповідно до якої вбачається, що приватна житлова забудова мешканців м. Черкас знаходиться на відстані 350 м. від заводу хімічних реактивів. За вищевказаних обставин суд приходить до висновку, що договір №32 від 10.02.1998р. та додаткові угоди до вищевказаного договору: №1 від 02.11.1998р., №2 від 30.12.1999р., №3 від 03.01.2001р., №4 від 01.01.2002р. суперечать вищенаведеним вимогам чинного законодавства.
На підставі ст.49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 85 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг.
На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст.49, 82-84 ГПК України суд,-
Позов задовольнити повністю.
Договір №32 від 10.02.1998р. та додаткові угоди до вищевказаного договору: №1 від 02.11.1998р., №2 від 30.12.1999р., №3 від 03.01.2001р., №4 від 01.01.2002р. визнати недійсними.
Стягнути з Черкаського державного заводу хімічних реактивів яке знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Чигиринська 21, код ЄДРПОУ 00205104 на користь дочірньої компанії “Укртрансгаз» національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» в особі відокремленого підрозділу Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" яке знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Сумгаїтська 3, код ЄДРПОУ 04694614, 85 грн. (вісімдесят п'ять гривень) витрат по сплаті держмита та 118 грн. (сто вісімнадцять гривень) витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.
Суддя В.І.Коваленко