ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72
№ 6/590
14.11.06
За позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»
До відповідача Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
Про визнання недійсним договору
Суддя Ковтун С.А.
Представники:
Від позивача Рафальський Я.А. (за дов. № 06-3512 від 26.04.2006)
Шиян М.В. (за дов. № 06-3094 від 03.04.2006)
Від відповідача Лебедюк Ю.А. (за дов. № 152/10 від 18.09.2006)
До господарського суду міста Києва звернулося з позовом відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»до дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про визнання договору № 06/04-1372 від 24.12.2004 недійсним.
За твердженням позивача, вказаний договір суперечить постанові Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001, якою затверджено «Порядок забезпечення споживачів природним газом» (назва в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2006 № 244), постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13.11.1998 «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ» та постанові НКРЕ від 12.07.2000 № 759 «Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств»(далі -Алгоритм). Нормативно позивач посилається на положення ст. ст. 3, 6, 203 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства та принципам справедливості, добросовісності і розумності.
За твердженням позивача, він виконує диспетчерські функції з контролю та регулювання надходження і реалізації природного газу, а у разі неповного проведення розрахунків за спожитий природний газ та надані послуги з його транспортування припиняє подачу газу споживачам в установленому порядку. При цьому відповідальність за наслідки дій з припинення подачі газу несуть його споживачі. Крім того, позивач разом із споживачами та постачальником газу складає акти про обсяги використаного газу за місяць до остаточних розрахунків споживачів за використаний газ і надані послуги з його транспортування та на підставі цих актів до 10 числа, що настає за звітним, складає реєстри обсягів реалізації газу.
Як на підставу визнання договору недійсним, позивач посилається на наявність іншого порядку розрахунків за поставлений природний газ, ніж передбачено умовами договору, а відтак вважає, що вказаний договір не відповідає вимогам закону, суперечить моральним засадам суспільства та принципам справедливості, добросовісності і розумності.
Оскільки відповідно до норм чинного законодавства визначено обов'язковість дотримання встановленого ними порядку розрахунків за поставлений природний газ для потреб населення, п. п 1.1, 5.1 спірного договору щодо оплати газу на умовах цього договору та про здійснення 100% поточної оплати протягом місяця поставки, про здійснення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ до 10 числа наступного за звітним місяця, є такими, що мають бути визнаними недійсними. Обґрунтовуючи визнання недійсним договору в цілому, позивач послався на те, що вказані вище пункти є істотними умовами договору.
Ухвалою суду від 09.10.2006 було порушено провадження у справі № 6/590, розгляд останньої призначено на 14.11.2006.
Відповідач у наданому суду відзиві проти позовних вимог заперечив, зазначивши наступне.
Посилання позивача на згадані вище нормативні акти є безпідставним, оскільки відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»помилково ототожнює поняття розподіл коштів з поняттям порядок розрахунків за договором. На думку відповідача, наведені акти визначають послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують при надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ, у той же час, вони не містять посилань на остаточний момент розрахунку за отриманий природний газ за договором № 06/04-1372 від 24.12.2004.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
24.12.2004 між дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(постачальником) та відкритим акціонерним товариством «Львівгаз»(покупцем) було укладено договір № 06/04-1372 на постачання природного газу (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору (п. 1.1) постачальник зобов'язується передати у власність покупцю в 2005 році природний газ з урахуванням можливих обсягів розбалансування газу (відтоків/притоків), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.
Пунктом 10.1 Договору встановлено, що його укладено до 31.12.2005, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Згідно з п. 5.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа, наступного за звітнім місяця.
Оскільки Алгоритм, про який йшлося вище, визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ, його приписи не впливають на домовленість сторін за договором щодо строків оплати, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із споживачів природного газу.
Відповідно до ст.ст. 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Правочином є вид правомірних дій, який виражається у зовнішньому волевиявленні осіб, безпосередньо спрямованому на виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків у певних осіб. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільно-правовий договір як вид правочину - це правова форма, у якій втілюється узгоджене волевиявлення сторін.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи з викладеного, оскільки сторони досягли згоди щодо порядку оплати, та редакція пунктів 1.1, 5.1 Договору не суперечить нормам чинного законодавства, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України,-
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя С.А. Ковтун
Рішення підписано 7 грудня 2006 року.