18.10.06р.
Справа № А7/339-06
12 год. 30 хв.
За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ
До Дочірнього підприємства «Криворізьке спеціалізоване управління № 477» Закритого акціонерного товариства "Дніпроелектромонтаж", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
Про стягнення 28 492, 68 грн.
Суддя Коваль Л.А.
Секретар судового засідання Пелипенко К.В.
Представники сторін:
від позивача: провідний спеціаліст Ахметова О.О., дов. № 03-06/04 від 05.01.2006 р.
від відповідача: представник Малий Є.В., дов. № 152 від 19.09.2006 р.
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Дніпропетровськ) просить стягнути з Дочірнього підприємства «Криворізьке спеціалізоване управління № 477» Закритого акціонерного товариства "Дніпроелектромонтаж" (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) (назва відповідача уточнена відповідно до довідки з ЄДРПОУ) на свою користь адміністративно-господарські санкції у сумі 28 492, 68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача в 2005 році середньооблікова чисельність працюючих інвалідів була менша, ніж 4% загальної чисельності працюючих (встановлений норматив). На підприємстві повинні були працювати 7 осіб-інвалідів, а працювало 4 особи-інваліда. Якщо на підприємстві середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, підприємство щороку сплачує відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Адміністративно-господарські санкції сплачуються підприємством в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу. Відповідач адміністративно-господарські санкції не сплатив.
Відповідач проти позову заперечує. Обов'язок відповідача полягає в дотриманні нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Однак обов'язок працевлаштування інвалідів покладається на інші органи. Відповідач повідомляв позивача та районний центр зайнятості про потребу в працівниках-інвалідах, однак інваліди відповідачу для працевлаштування не направлялися. Також, відповідач зазначає, що є спеціалізованим будівельним підприємством, яке виконує електромонтажні роботи. На підприємстві застосовується праця з важкими та шкідливими умовами, до виконання якої не можуть бути залучені інваліди.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, -
Обов'язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, встановлений частиною 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин (надалі -Закон).
Частина 1 статті 20 цього ж Закону передбачає відповідальність підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, у вигляді сплати щороку відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до звіту Дочірнього підприємства «Криворізьке спеціалізоване управління № 477» Закритого акціонерного товариства "Дніпроелектромонтаж" (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, наданого Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (м. Дніпропетровськ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу -164 особи. Відповідно, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог Закону, становить 7 осіб. Фактично у відповідача особи, яким встановлена інвалідність, обліковувалися в кількості 4 особи.
Також, відповідно до даних, наведених відповідачем в звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, фонд оплати праці штатних працівників -1 557, 6 тис. грн. Визначена розрахунковим шляхом середньорічна заробітна плата штатного працівника -9 497, 56 грн. Оскільки протягом 2005 року у відповідача повинні були працювати 7 осіб, яким встановлена інвалідність, фактично працювали 4 такі особи, визначений розрахунковим шляхом розмір штрафу становить 28 492, 68 грн.
Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Позивач посилається на ті обставини, що відповідач штрафні санкції не сплатив, що і є причиною спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Аналогічний обов'язок щодо працевлаштування інвалідів на певні органи покладає п.10 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314. Так, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
В той же час, державна служба зайнятості, на яку покладено реалізацію державної політики зайнятості населення (п.1 ст. 18 Закону України “Про зайнятість населення»), має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, лише при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) (ч. 2 ст. 19 Закону України “Про зайнятість населення» в редакції, що діяв протягом 2005 року). Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій).
Відповідач надав звіти форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за вересень, жовтень, листопад 2005р., які ним подавалися до районного центру зайнятості. В звітах зазначено потребу в працівниках-інвалідах для працевлаштування двірником.
За повідомленням Криворізького міського центру зайнятості (вих. 478 від 18.05.2006р.), наданим на запит позивача, відповідач протягом 2005 року надав до Дзержинського районного центру зайнятості в м. Кривому Розі звіти форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках. В звітах за травень, вересень, жовтень, листопад, грудень відповідач заявляв потребу в працівниках -інвалідах в кількості від однієї особи до чотирьох осіб щомісяця.
Центр зайнятості в 2005 році інвалідів відповідачу для працевлаштування не направив.
Доказів відмови відповідача в працевлаштуванні інвалідів позивач не надав.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З огляду на викладені вище обставини, суд не вбачає вини відповідача в незабезпеченні нормативу працевлаштування інвалідів в 2005 році, як однієї з обов'язкових умов відповідальності.
Враховуючи відсутність вини відповідача в незабезпеченні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в зв'язку з їх не направленням органами, уповноваженими відповідно до закону займатися працевлаштуванням, суд не вбачає підстав для задоволення позову, позовні вимоги вважає необґрунтованими.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 71, 104, ст. ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
В адміністративному позові -відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
Л. А. Коваль
Дата складення - 29.11.2006р.