27.11.06 р. Справа № 19/320
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Дучал Н.М.
При секретарі судового засідання Волошиної О.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Різник Т.Г., за довіреністю
Від відповідача: Климович В.П., за довіреністю
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Пикник» м. Донецьк
про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 р. в сумі 5 794,44 грн. та пені в сумі 271,91 грн.
В судовому засіданні 16.11.2006 р. оголошувалася перерва до 23.11.2006 р. та до 27.11.2006 р.
Позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк, звернувся до суду з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Пикник» м. Донецьк, про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005р. в сумі 5 794,44 грн. та пені в сумі 271,91 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на недотримання відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», екземпляр звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. за формою №10-ПІ; лист Донецького міського центру зайнятості № 02-09/1684 від 22.05.2006р., лист Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради від 29.05.2006р. № 2/2230; розрахунок суми позову.
Відповідач через канцелярію суду надав відгук на позовну заяву (вх. №02-41/45079 від 22.11.2006р.), в якому проти позову заперечує, послався на те, що Товариство є платником єдиного податку згідно з Указом Президента України № 727/98 від 03.07.98р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», зазначив, що відповідно до п.6 даного Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником таких видів податків та зборів: - внесків до фонду України соціального захисту інвалідів.
Наполягає на тому, що підприємство разом з розрахунком, який не повинно було здавати, надало листа до Фонду про збитковість своєї діяльності в 2005році, в якому значилось, що згідно з п.6 порядку сплати підприємствами штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» від 28 грудня 2001р. за № 1787, штрафні санкції сплачуються підприємствами за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів. При відсутності прибутку підприємство не має джерела для сплати штрафних санкцій до Фонду, тому згідно ч.3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не повинно було сплачувати штрафні санкції за 2005 рік, маючи збитки 176 тис. грн.
Зазначив, що відділення Фонду не мало права приймати звітність від незареєстрованої особи. Частиною 7 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, та сплати за ними адміністративно-господарських санкцій визначаються Кабінетом Міністрів України. До теперішнього часу такого порядку Кабінетом Міністрів не розроблено. Відповідно до п.2 Порядку № 1767 підприємства на яких працює 8 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою. Фонд мусив спочатку зареєструвати підприємство відповідача, а потім приймати звітність, реєстраційний номер підприємству було надано в липні 2006р. Отже, Фондом порушено процедуру прийняття звітності, п.2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767. Суд має право згідно ч.3 ст. 219 Господарського кодексу України звільнити підприємство від відповідальності.
Ухвалою від 26.09.2006р. було порушено провадження в адміністративній справі №19/320 та призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою від 07.11.2006р. закінчене підготовче провадження та справа передана до судового розгляду.
Головуючим були роз'яснені процесуальні права та обов'язки сторонам, передбачені статтями 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України. Також було повідомлено про можливість примирення згідно зі статтею 113 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час судового розгляду були досліджені: розрахунок суми позову, звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік; лист Донецького міського центру зайнятості № 02-09/1684 від 22.05.2006р., лист Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради від 29.05.2006р. № 2/2230; Положення про Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів; довідка № 101-568 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; довідка про рахунки Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів; заява; свідоцтво № 0562007921 про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва-юридичною особою сер. № 614858, лист від 01.02.2006р., фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2005 рік.; звіт про фінансові результати за 2005 рік; повідомлення про присвоєння реєстраційного номеру; оригінали всіх означених документів.
У відповідності до п.п.2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на матеріали справи та норми чинного законодавства, слід зазначити наступне.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434:
Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому (пункт 1);
Основними завданнями Фонду є:
участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів;
здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (пункт 3);
Фонд відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4);
Фонд має право, зокрема, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 5).
У приписах пункту 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767 визначено, що:
“Контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.»
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №338 від 29.12.2004р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за №1671/10270) відповідно до пункту 2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р., була затверджена форма №10-ПІ поштова - річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів».
Вказана форма поширюється на всі юридичні особи та їх відокремлені підрозділи незалежно від форми власності і організаційно-правових форм господарювання, на яких працює від 8 і більше осіб. Звіт складається підприємствами щорічно і до 1 лютого, наступного після звітного періоду, подається за місцем державної реєстрації територіальному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-ПІ за 2005 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу по ТОВ “Пикник» у 2005 році становила 9 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить “0» осіб.
У рядку 03 Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік за формою №10-ПІ, наданого до регіонального відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідач зазначив, що кількість інвалідів - штатних працівників, які мають працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 1 особу.
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» є спеціальним законом з питань, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами. Норматив робочих місць для забезпечення підприємствами працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Всі нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність до нього.
Відповідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
За приписами частини першої статті 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладання на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань без встановлення для підприємств обмежень щодо обов'язку працевлаштування інвалідів, за виключенням обмежень загальної чисельності працюючих прямо встановлених в Законах України.
Отже, норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів ТОВ “Пикник» в 2005 р. складав 1 особу та не виконувався відповідачем.
Розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві відповідача за 2005 рік становить 11 588,88 грн., таким чином, сума штрафних санкцій за 1 робоче місце, не зайняте інвалідом дорівнює 5 794,44 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
До числа таких заходів відносяться обов'язки підприємства, визначені у пунктах 3, 5 та 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р. Зокрема, у пункті 14 названого Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
На вимогу суду відповідачем не додано до матеріалів справи доказів подання до Донецького міського центру зайнятості щомісячних звітів по формі 3-ПН, в яких містилася інформація про наявність та кількість вакантних посад на яких можуть працювати інваліди.
Відповідно до наявних у матеріалах справи листа Донецького міського центру зайнятості № 02-09/1684 від 22.05.2006 р., листа Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради від 29.05.2006р. № 2/2230 відповідач не повідомляв державну службу зайнятості та Управління праці та соціального захисту населення про потребу підприємства у 2005 році в працевлаштуванні інвалідів.
Відповідачем також не надано доказів вжиття інших заходів, направлених на виконання обов'язку встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме - інформування Фонду соціального захисту інвалідів про потребу в інвалідах, включення заходів до колективного договору; визначення видів виробництв, цехів та дільниць, посад, де доцільно використовувати працю інвалідів; доказів створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та ін.
Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р. суми штрафних санкцій сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Згідно із частиною 2 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Позивачем була нарахована пеня у розмірі 271,47грн. за період з 15.04.2006р. по 11.09.2006р. з використанням ставки Національного банку України в розмірі 9,5% чинної до 10.06.2006р.
Суд зазначає, що пеня розрахована невірно.
В період з 15.04.06 р. по 11.09.2006 р. розмір облікової ставки НБУ змінювався, що не враховано позивачем при розрахуванні пені.
Так, згідно Постанови Національного банку України № 275 від 09.08.2005р. з 10 серпня 2005р. був встановлений розмір облікової ставки на рівні 9,5% річних. Листом Національного банку України № 14-011/1373-6039 від 06.06.2006р. з 10 червня 2006р. розмір облікової ставки встановлений на рівні 8,5% річних.
Отже, розмір пені, нарахованої внаслідок несплати штрафних санкцій в сумі 5 794,44 грн. становить 253,56 грн.
Відповідач не надав до матеріалів справи доказів виконання в 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, або доказів сплати штрафних санкцій та пені за невиконання нормативу.
Посилання відповідача на те, що відповідно до п. 6 Указу Президента України від 03.07.98 р. №727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів, - не приймається судом в якості підстави для відмови позивачу у позові.
Зазначений Указ не звільняє суб'єктів господарювання від виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, визначеного ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Пункт 6 Указу не звільняє суб'єктів господарювання також і від юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері соціального захисту інвалідів, зокрема від сплати штрафних санкцій та пені до названого Фонду за недодержання встановленого нормативу забезпечення працевлаштування інвалідів. Адже штрафні санкції, що повинні сплачуватися до Фонду соціального захисту інвалідів не мають характеру обов'язкових платежів, а сплачуються лише в тому разі, коли підприємством не виконується норматив зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Такі платежі мають саме характер санкцій за не створення робочих місць. До того ж внески не можуть за своєю правовою природою ототожнюватися зі штрафними санкціями.
Відповідач також наполягає на тому, що за результатами господарювання за 2005 рік діяльність ТОВ “Пикник» виявилася збитковою.
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не передбачає, що відсутність прибутку на підприємстві за підсумками господарської діяльності у 2005р. є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Навпаки, відповідно ст. 20 Закону, сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства, установи, організації в порядку, передбаченому законом.
До того ж, належним документом, що підтверджує наявність чи відсутність прибутку у підприємства за наслідками календарного року є форма повної декларації про прибуток за календарний рік, що подавалася до органу податкової служби. Зазначеного документу відповідачем до матеріалів справи не представлено.
Як зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Механізм сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями незалежно від форми власності і господарювання (далі - підприємства) штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а також акумуляції, обліку та використання цих коштів визначає Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767.
Відповідно до п.2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767, підприємства, на яких працює 8 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
До того ж, факт несвоєчасності реєстрації у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, не звільняє підприємства від юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері соціального захисту інвалідів, зокрема від сплати штрафних санкцій та пені до названого Фонду за недодержання встановленого нормативу забезпечення працевлаштування інвалідів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пикник» м. Донецьк про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005р. в сумі 5 794,44 грн. та пені в сумі 253,56 грн. У задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 18,35 грн. слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 9, 17, 48, 49, 51, 69, 71, 122-154, 160, 162, 163, 167, 185, 186, 254, пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити частково позовні вимоги Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пикник» м. Донецьк про стягнення штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 р. в сумі 5 794,44 грн. та пені в сумі 271,91 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Пикник» м. Донецьк на користь Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк штрафні санкції за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 р. в сумі 5 794,44 грн. та пеню в сумі 253,56 грн.
У залишку вимог відмовити.
В судовому засіданні 27.11.2006 р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29.11.2006 р.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня виготовлення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Дучал Н.М.
Ч.В.В.
Надруковано 3 екземпляри:
1 - позивачу;
1 - відповідачу;
1- суду.