Справа № 0522/10300/2012
2/0522/2750/2012
(заочне)
16 січня 2013 року м. Донецьк
Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області в складі:
головуюча суддя - Гладка І.А.,
при секретарі - Уварова А.Ю.,
позивач - ОСОБА_1,
представник відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Донецький економіко-гуманітарний інститут»про стягнення заборгованості по заробітній платі,-
В грудні 2012 року позивач звернувся до суду із позовом до Приватного вищого навчального закладу «Донецький економіко-гуманітарний інститут»про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що його 11.10.2004 року відповідачем було прийнято на посаду адміністратора комп'ютерних мереж. На момент звернення до суду заборгованість по заробітній платі за період жовтень-грудень 2012 року, з урахуванням її індексації складає 5000 грн.
Позивач також зазначив, що в порушення його трудових прав, на його робочому місці відсутні належні, безпечні умови праці, а саме: відсутність опалення робочого місця у зимовий період. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що під час його трудової діяльності з 01.01.2005 року не проводилась індексація його заробітної плати. Таким чином, на думку позивача, розмір заподіяної йому моральної шкоди дорівнює 5000 грн. Позивач також зазначив, що у нього не має можливості надати до суду копію довідки, яка підтверджує розмір заборгованості по заробітній платі та копії наказів про прийом на роботу.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак доказів поважності своєї неявки суду або заяви про розгляд справи в його відсутність не надав, однак надав до суду заяву, відповідно до якої просив ухвалити заочне рішення.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак доказів поважності своєї неявки суду або заяви про розгляд справи в його відсутність не надав, у зв'язку з чим на підставі п. 4 ст. 169 Цивільного процесуального кодексу України, суд ухвалив справу розглянути у його відсутність на підставі наявних у ній матеріалів. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 1 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 8 Цивільного кодексу України визначає законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Частина 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжкуіпровести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Відповідно до ч.4 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до вимог ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Крім того, згідно ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законом строки, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник може звернутися до суду з позовом без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати»від 21 лютого 2001 року №159. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до п.4 зазначеної Постанови сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»індексації підлягає заробітна плата у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Стаття 1167 Цивільного кодексу України передбачає загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Виходячи з положень пункту 3 роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з пунктом 5 роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як вбачається із пункту 9 роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року за №4 «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого -спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Відповідно п. 6.4. Методичних рекомендацій Міністерства юстиції України від 13.04. 2004 року «Про відшкодування моральної шкоди», моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь яка компенсація моральної шкоди, не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.
Перевіривши матеріали справи та надані документи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1, позивача 11.10.2004 року, на підставі наказу № 73-К від 08.10.2004 року, було прийнято на роботу на ТОВ «Донецький економіко-гуманітарний інститут»на посаду адміністратора комп'ютерних мереж.
Із долучених до матеріалів справи документів, а саме з наказу № 73-к від 08.10.2004 року, судом вбачається, що позивача було прийнято на посаду адміністратора комп'ютерних мереж з 11.10.2004 року з окладом 800 грн. на місяць.
Як вбачається судом із довідки № 222 від 27.12.2012 року, колектив Приватного вищого навчального закладу «Донецький економіко-гуманітарний інститут»було повідомлено, що у зв'язку із заборгованістю по орендній платі перед ДонНДІЧермет в розмірі 126538,84 грн. станом на 01.12.2012 року з 05.12.2012 року було припинено постачання електроенергії, води та були відключені телефони відповідачу.
Також із долучених до матеріалів справи документів судом вбачається, що відповідач звертався з заявою до ректора Донецького економіко-гуманітарного інституту, Прокуратури Донецької області, Прокуратури Калінінського району м. Донецька, щодо порушення відповідачем вимог трудового законодавства України.
Отже, суд, враховуючи наведені норми закону, проаналізувавши позовну заяву та докази в їх сукупності, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також беручи до уваги положення ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них, дійшов до висновку, що задоволенню підлягає стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період жовтень -грудень 2012 року, по 800 грн. на місяць, що дорівнює загалом 2400 грн., а також сума заподіяної позивачу моральної шкоди, яка дорівнює -800 грн.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
На підставі ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог
На підставі викладеного, керуючись ст. 61, 169, 203, 213-215, 216, 218, 223, 224-225 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 116, 233, 235, 271-1 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Законом України «Про судовий збір», п.п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п. 6.4. Методичних рекомендацій Міністерства юстиції України «Про відшкодування моральної шкоди», суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Донецький економіко-гуманітарний інститут»про стягнення заборгованості по заробітній платі -задовольнити частково.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Донецький економіко-гуманітарний інститут»на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітної платі в розмірі -2400 грн.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Донецький економіко-гуманітарний інститут»на користь ОСОБА_1 суму заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 800 грн.
Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Донецький економіко-гуманітарний інститут»на користь держави судовий збір -235,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання її копії.
Суддя І.А. Гладка
16.01.2013