Справа № 226/8140/12
22 січня 2013 року м. Тульчин Вінницької області
Я, суддя Тульчинського районного суду Вінницької області Карнаух А.П., розглянувши в порядку скороченого провадження в приміщенні Тульчинського районного суду Вінницької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ України у Тульчинському районі Вінницької області про визнання їх дій щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати державної пенсії та додаткової пенсії протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області про визнання їх дій щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати державної пенсії та додаткової пенсії протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивач є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії та інвалідом третьої групи. Відповідно до акту огляду МСЕК №689914 від 29.09.2011 року має третю групу інвалідності, захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов»язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Як пенсіонер та інвалід, він перебуває на обліку в управлінні ПФУ у Тульчинському районі і має право на отримання пенсії на підставі Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідач, в порушення вимог цього Закону, здійснював позивачу виплати державної та додаткової пенсії в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року, які є меншими від розмірів пенсії, передбачених ст.ст. 50, 54 вищевказаного Закону.
Відповідач здійснює позивачу виплати як державної, так і додаткової пенсії, не в повному обсязі, як це передбачено Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". З приводу порушення прав при виплаті пенсії позивач звертався до управління ПФУ у Тульчинському районі, але йому було відмовлено в перерахунку пенсії, тому він звертається до суду.
Просить суд визнати дії управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови в перерахунку державної та додаткової пенсії, передбаченої ст.. ст.. 54, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року, протиправними. Зобов"язати управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області здійснити перерахунок та виплату державної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсії за віком щомісячно, відповідно до ст.. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року, починаючи з 16.09.2011 року, та здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії в розмірі 50% відсотків мінімальної пенсії за віком щомісячно, відповідно до ст.. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року, починаючи з 16.09.2011 року.
Відповідач у встановлений ст.. 183-2 КАС України строк заперечення проти позову не надав.
Ознайомившись з позовною заявою, вивчивши додані до позовної заяви письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову позивачу слід відмовити.
Судом встановлено, що позивач є особою постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 28.10.2011 року Вінницької облдержадміністрацією. Відповідно до свого статусу, він має право на пенсійне забезпечення на підставі ст. 49 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до експертного висновку Вінницької регіональної міжвідомчої експертної комісії по установленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС №16885 від 10.08.2011 року, має захворювання, пов"язане з виконанням службових обов»язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Згідно довідки до акту огляду МСЕК №689914 від 29.09.2011 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов»язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (безстроково).
Згідно довідки ПФУ у Тульчинському районі №3789/06-35/02 від 08.12.2011 року позивач отримував пенсію за віком, а з 16.09.2011 року по довічно йому призначена пенсія по інвалідності третьої групи, пов»яної з аварією на ЧАЕС, розмір пенсії станом на 08.12.2011 року становить 1110,27 грн..
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»державна пенсія особам, віднесеним до першої категорії, інвалідам третьої групи не може бути нижчою шести мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», інвалідам третьої групи, віднесеним до першої категорії, додаткова пенсія виплачується в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Позивач стверджує, що державна та додаткова пенсія йому виплачувалась в менших розмірах, ніж передбачено цією вимогою закону. В той час, відповідно до ст. 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
22.05.2008 року Рішенням Конституційного Суду України у справі №10-рп/2008 було визнано неконституційними положення підпунктів 1-6 пункту 19 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік»та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року №107-VI, якими з 01.01.2008 року були внесені зміни до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року.
Відповідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно ст. 64 конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Верховний суд України вказав, що оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади»не підлягають застосуванню закони та інші нормативно-правові акти, що скасовують конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
В своєму рішенні Конституційний Суд України №20-рп/2004 від 01.12.2004 року однозначно підтвердив свою правову позицію з цього питання в ч. 3 п.6, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії , право на які передбачено чинним законодавством, є додатковим до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (ст.. 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 с. 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.. 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до п. 31 ч. 1. ст.. 85, п. 19 ч. 1 ст. 92 Конституції України надзвичайного стану (ст.. 64 Конституції України»).
Раніше така ж правова позиція Конституційного Суду України визначена у рішенні №5-рп/2002 від 20.03.2002 року.
Такий висновок Конституційного Суду України підтверджує обґрунтування позивача про неможливість зменшення йому підвищення до пенсії.
Відповідно до ст..8 КАСУ суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. А практика цього суду свідчить, що при розгляді судами справ щодо пенсійного забезпечення громадян України українські суди повинні вирішувати питання про конституційність законодавства при нарахуванні пенсії ( рішення від 07.10.2010 року у справі Багатова проти України та ін..)
За таких обставин, виплата державної та додаткової пенсії позивачу в розмірах, менших, ніж визначено ст.ст. 54 та 50 цього Закону, на підставі постанов Кабінету Міністрів України, що обмежували пенсійні виплати, суперечить вимогам ст. 50, 54 та ст. 71 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Такі виплати повинні бути здійснені до 23.07.2011 року, оскільки правове регулювання цих виплат в подальшому було змінено.
25.01.2012 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №3-рп/2012. У даному рішенні Конституційним Судом України визначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного Бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги -принципам пропорційності і справедливості. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Пленум Вищого адміністративного Суду України в постанові №8 від 19.12.2011 року «Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у зв'язку із застосуванням ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» роз'яснив судам, що, вирішуючи питання про те, яка з однопредметних законодавчих норм однакової юридичної сили, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для вирішення спорів зазначеної категорії, судам необхідно надавати перевагу тій із них, що прийнята пізніше. У цих правовідносинах така норма міститься в Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
На виконання вимог цього Закону Кабінетом Міністрів України 06.07.2011 року прийнято постанову №745 «Про встановлення деяких витрат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23.07.2011 року.
Судам необхідно врахувати, що до набрання чинності зазначеною постановою Кабінету Міністрів України, тобто до 23.07.2011 року, при вирішенні справ цієї категорії щодо розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни застосуванню підлягають положення ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Із 23.07.2011 року правомірність дій суб'єктів владних повноважень у зазначених категоріях справ судам необхідно перевіряти на відповідність вимогам Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 року»та Постанови Кабінету Міністрів від 06.07.2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету».
Очевидно аналогічне тлумачення застосування діючого законодавства повинно застосовуватись при розгляді справ про правомірність відмови органів Пенсійного фонду України у виплаті державної, додаткової та підвищення до пенсії громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд при вирішенні справи керується Конституцією України, як Основним Законом, також Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»та Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»та враховує прийняту 06.07.2011 року Кабінетом Міністрів України Постанову №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», якою встановлено розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та прийняту 23.11.2011 року Кабінетом Міністрів України Постанову №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач в позовній заяві просить суд зобов"язати управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області здійснити перерахунок та виплату державної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсії за віком щомісячно, відповідно до ст.. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року, починаючи з 16.09.2011 року, та здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії в розмірі 50% відсотків мінімальної пенсії за віком щомісячно, відповідно до ст.. 50 даного Закону, починаючи з 16.09.2011 року. Проте, 06.07.2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №745 «Про встановлення деяких витрат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23.07.2011 року. І, дану Постанову, згідно рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012, прийнятого 25.01.2012 року, судам слід враховувати при розгляді справ даної категорії.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 159, 183-2 КАС України, суд, -
В задоволенні позову щодо визнання дій управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1 державної пенсії, передбаченої ст.. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року в розмірі шести мінімальних пенсій, протиправними та визнання дій управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1 додаткової пенсії, передбаченої ст.. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року в розмірі 50% мінімальної пенсії протиправними, відмовити.
В задоволенні позову щодо зобов'язання управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію, передбачену ст.. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року в розмірі шести мінімальних пенсій, та щодо зобов»язання управління ПФУ у Тульчинському районі Вінницької області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію, передбачену ст.. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року в розмірі 50% мінімальної пенсії, відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Постанова суду може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Постанова суду є остаточною крім випадків її оскарження в апеляційному порядку.
Суддя Тульчинського районного суду
Вінницької області А.П. Карнаух