Справа №: 22-ц/191/157/13Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.
"23" січня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим міста Феодосіі у складі:
Головуючого суддіПритуленко О.В.
СуддівЛоманової Л.О., Кустової І.В.
При секретаріМартиненко М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання права особистої власності на майно та зобов'язання нотаріуса вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 грудня 2012 року,
У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернувся із вказаним позовом до ОСОБА_7, в якому зазначив, що з 1 жовтня 1997 року перебуває з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. 15 липня 2011 року сторонами була придбана квартира АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_7
У пункті 10 договорі вказано, що квартира куплена за спільні сумісні кошти подружжя, але відповідачка заперечує його право власності на вказану квартиру. В зв'язку з викладеним ОСОБА_6 просив суд визнати зазначене нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя.
У листопада 2012 року ОСОБА_7 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, в якому просила суд встановити факт роздільної власності на квартиру АДРЕСА_1, придбану нею за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з ОСОБА_6
Одночасно просила зобов'язати приватного нотаріуса Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_8 виключити з п. 10 договору слова: «за спільні сумісні кошти», посилаючись на те, що вказана квартира придбана нею особисто.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 13 грудня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволений. Суд вирішив: визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 - відмовлено. Одночасно вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_6 та задоволення її зустрічного позову.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя та безпідставно відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки матеріалами справи не доведена участь ОСОБА_6 та його матері у придбанні вказаного майна.
ОСОБА_6 подав заперечення, в яких посилаючись на неспроможність доводів апелянта, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Приватний нотаріус ОСОБА_8 в запереченнях на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в частині, що стосується вимог про внесення змін до п. 10 договору купівлі-продажу квартири, посилаючись на безпідставне визначення нотаріуса відповідачем у цій справі.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_7, ОСОБА_6 та їх представників, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Встановлено, що з 1 жовтня 1977 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, який до теперішнього часу не розірваний (а.с. 66-69).
Згідно матеріалів справи, 15 липня 2011 року ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого нею була придбана квартира АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №1402 (а.с. 72-73).
Згідно п. 10 договору, покупцем ОСОБА_7 заявлено, що вона перебуває в шлюбі з ОСОБА_6, який дав свою згоду на купівлю вказаної квартири за спільні сумісні кошти та на укладення цього договору, що підтверджується заявою.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з недоведеності фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири і наявності підстав для визнання цього майна особистою приватною власністю ОСОБА_7 Оскаржуючи рішення, апелянт посилається на помилковість вказаного висновку, зазначаючи, що з 2004 року ОСОБА_6 припинив з нею шлюбні відносини, з 2007 року проживає однією сім'єю з іншою жінкою. Спірна квартира придбана нею виключно за особисті кошти. Запис в п. 10 договору купівлі-продажу квартири від 15 липня 2011 року був здійснений нотаріусом в зв'язку з тим, що на момент укладення договору вони перебували у шлюбі.
Доводи апелянта не можна визнати підставою для скасування оскарженого рішення.
Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.6 ст.57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
З огляду на положення вказаних норм закону слід зазначити, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Разом з тим, презумпція права спільної сумісної власності на майно може бути спростована при доведеності, що майно було придбане у шлюбі, але за особисті кошти одного з подружжя.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження придбання спірного майна за особисті кошти ОСОБА_7 суду докази не надала.
Посилаючись на те, що квартира була нею придбана за накопичення під час окремого проживання з чоловіком, апелянт разом з тим не підтвердила належними та допустимими доказами цей факт.
Посилання апелянта на те, що з 2004 року ОСОБА_6 проживає окремо і в матеріалах справи відсутні докази того, що він надавав їй гроші на спільне придбання квартири, не мають правового значення, оскільки, згідно ч.2 ст.120 СК України, лише у разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі. Без встановлення режиму окремого проживання подружжя дія презумпції права спільної сумісної власності не зупиняється.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного майна особистою приватною власністю апелянта та скасування ухваленого у справі рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 13 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.