Справа № 2-3823/11
(2/199/182/13)
Іменем України
22 січня 2013 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
судді Руденко В.В.,
при секретарі Чорнойван О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, треті особи: четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4,-
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. У підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що з ОСОБА_5 вона знайома з вересня 1998 року, з того ж часу їх стосунки набули сімейний характер. Її перший шлюб було розірвано 03 квітня 1997 року. 23.01.2001 року шлюб ОСОБА_5 з його першою дружиною також було офіційно розірвано. 26.06.2004 року позивач та ОСОБА_5 офіційно уклали шлюб. В період фактичних шлюбних відносин, за спільні кошти останніми була придбана квартира АДРЕСА_1, яка була зареєстрована за ОСОБА_514 лютого 2003 року після укладання договору купівлі-продажу вони були зареєстровані у вищевказаній квартирі. 26.06.2004 року між нею та ОСОБА_5 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на спірну квартиру та інше майно, яке належало останньому. Крім позивача, спадкоємцями першої черги є діти померлого, відповідачі по справі, які не визнають право позивача на квартиру, як співвласника. У зв'язку з чим просить встановити право спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнати право власності на 1/2 її частину.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити в повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2, який також діє як представник відповідача ОСОБА_3, та його представник в судовому засіданні проти позову заперечували в повному обсязі, посилаючись на те, що квартира була придбана покійним ОСОБА_5 за власні кошти та заощадження, а позивач не довела, що вкладала власні кошти на її придбання. Просили у позові відмовити.
Представник третьої особи -четвертої Дніпропетровської нотаріальної контори та ОСОБА_4 до судового засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином. Від представника нотконтори надійшла заява, в якій він просить розглянути справу без його участі та винести рішення на розсуд суду.
Вислухавши пояснення позивача, відповідача та їх представників, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04 жовтня 2002 року ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого була придбана квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та яка була за ним зареєстрована. У вказаній квартирі з 14 лютого 2003 року були зареєстровані сам ОСОБА_5 та позивач по справі, з якою він уклав шлюб 26 червня 2006 року. Факт реєстрації підтверджується довідкою комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 31. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на вищевказану квартиру та інше майно. Спадкоємцями першої черги є сторони по справі.
Згідно ч.2 ст. 17 ЗУ «Про власність», який діяв на час вчинення правочину, майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єднались для спільної діяльності,є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Відповідно до ст. 356 ЦК України (в редакції 2003 року), власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у прав власності є спільною частковою власністю. Ст. 357 ЦК України передбачає, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Як було встановлено в судовому засіданні, а саме згідно показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 було підтверджено, що позивач та померлий ОСОБА_5 знаходились у фактичних шлюбних відносинах з 2001 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Сестра померлого, свідок ОСОБА_6 пояснила, що її брат ОСОБА_5 після розірвання шлюбу з першою дружиною ОСОБА_7 залишився без житла, будь-яких грошових збережень він не мав, оскільки все залишив колишній дружині. Разом з позивачем її брат став проживати з 2001 року в м. Миколаєві, при цьому позивач завжди працювала та мала постійний заробіток. Переїхавши до м. Дніпропетровська її брат з позивачем, мали намір придбати житло, кошти на яке планували частину взяти у борг, а іншу частину надала позивач, оскільки в неї були власні заощадження. Їй відомо зі слів брата, що 4000 доларів США були надані позивачем, інша частина близько 3500 доларів США були надані в борг брату його начальником, де він працював. Аналогічні показання дали свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7, яка додала, що вона була співробітницею померлого на заводі, куди він згідно довідки ЗАТ «Теком»від 17 лютого 2011 року був запрошений переїхати на роботу у серпні 2002 року разом з дружиною -позивачем та її сином ОСОБА_4. Зазначила, що частину коштів, яку померлий планував взяти у борг, він взяв у її чоловіка в розмірі 3500 доларів США, які в подальшому віддавали він та ОСОБА_1 Сам відповідач ОСОБА_9 не заперечував той факт, що при переїзді до м. Дніпропетровська його батько та позивач проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, при цьому позивач мала постійний заробіток. Крім того трудова участь позивача в придбанні спірної квартири підтверджується копією трудової книжки позивача, відповідно до якої остання до та на час придбання спірної квартири мала постійну роботу та заробіток.
Вищенаведені обставини підтвердила суду і позивач, яка допитана судом в якості свідка.
Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»передбачені законом України «Про власність»положення щодо спільної власності громадян на майно, надбане внаслідок їх спільної праці, поширюються на придбання його як при веденні особистого підсобного господарства, так і в інших випадках. Згідно з цими положеннями право на майно може бути визнано не лише за громадянами, які є родичами, а за іншими особами, коли буде встановлено, що вони входили до складу сім'ї і брали трудову участь у його придбанні.
Виходячи з того, що судом встановлено, що позивач входила до складу сім'ї ОСОБА_5 та брала трудову участь у придбанні спірної квартири, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири. В іншій частині позовні вимоги в не підлягають задоволенню, оскільки за позивачем визнається право на частку в спільній частковій власності на нерухоме майно.
Суд не приймає до уваги заперечення проти позову відповідача ОСОБА_2 щодо того, що у його батька були власні грошові заощадження та 2000 доларів США його батькові подарував його дідусь, оскільки вони належними та допустимими доказами суду не підтверджені. Крім того, свідок ОСОБА_6, спростувала вищевказані доводи відповідача, пояснивши, що їх батько, дідусь відповідача, дійсно подарував її брату 2000 доларів США, проте ці кошти він дарував вже після придбання спірної квартири, на весілля брата з позивачем.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідачів з кожного на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 97,88 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 60 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 10, 212-218 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про власність», суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 з кожного на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 97,88 грн. та витрат на інформаційно-технічний розгляд справи в розмірі 60,00 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя