Справа № 2018/16105/2012
н/п 2/640/414/13
22 січня 2013 року . Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого -судді Сенаторова В.М.
при секретарі - Русановій Н.І.
представників - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Виробничо -комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛІ» про стягнення матеріальної та моральної шкоди пов'язаної з неправомірним знесенням гаражів, -
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовною заявою, у якій просили стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану неправомірним знесенням
гаражів, на користь ОСОБА_3 у розмірі 45100 грн.00 коп. / за знищення гаража № 24 - 2815000 грн. 00 коп., гаража №56 - 16 950 грн. 00 коп. /, та на користь ОСОБА_4 - 28150 грн. 00 коп. / за знищення гаражу №21 /, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 моральну шкоду 4000 грн.00 коп., моральної шкоди на користь ОСОБА_4 - 1200 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказали, що згідно із договором №24 про падання земельної ділянки у користування під забудову та будівництво гаражу №24 від 23.05.1997 року укладеним між ОСОБА_3 та Виробиичо -комерційним товариством «СОЛЛІ», ВК ТОВ «СОЛЛІ» надало ОСОБА_3 земельну ділянку у користування під забудову (суперфіцій) площею 18 кв. м. та виконало на ній для неї будівництво гаражу №24. Також у 2000 році ОСОБА_3 був придбаний за договором купівлі-продажу гараж №56 площею 18 кв, м., та укладено 22 травня .2000 року з ВК ТОВ «СОЛЛІ»договір №56 про обслуговування даного гаражу. Згідно із договором №21 про надання земельної ділянки у користування під забудову та будівництво гаражу №21 від 24.09.1993 року укладеним між Виробничо-комерційним товариством «СОЛЛІ»та ОСОБА_4 ВК ТОВ «СОЛЛИ»надало у користування під забудівлю земельну ділянку / суперфіцій / площею 18 кв. м. та виконало на ній будівництво гаражу №21 для ОСОБА_4
Згідно із звітами про незалежну оцінку майна виконаним ТОВ «Харківська інвестиційна агенція нерухомості»від 16,05.2012 року вартість гаража №21 становить 28150 грн. 00 коп., гаража №24 - 28150 грн. 00 коп., гаража №56 - 16950 грн.00 коп.
Листом №б/н від 01.03.2012 року ВК ТОВ «СОЛЛІ»проінформувало позивачів, що договори №21, №24, №56 розриває у односторонньому порядку, від своїх зобов'язань по договору відмовляється і погрожує знищити вказані гаражі, якщо вони не будуть знесені їх самостійно.
Крім цього фактом знищення вказаних гаражів, та майна, що в них знаходилось, відповідач спричинив позивачам моральну шкоду. Позивачі неодноразово намагалися домовитися з відповідачем щодо долі гаражів, проте усе що позивачі отримувала це зневажливе ставлення і образи.
В судовому засіданні ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 підтримали позовні вимоги.
В судовому засіданні представник відповідач за довіреністю ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечував, вказав, що позивачі договір № 21 називають «договором про надання земельної ділянки у користування під забудову та будівництво гаражу», але насправді договір №21 має назву «про надання місця в гаражі на автостоянці «СОЛЛІ»для зберігання автомобіля»та такий же самий предмет, в від цього і можуть залежати правові наслідки договору.
Твердження у позові ОСОБА_3 про те, що вона придбала гараж № 56 за договором купівлі-продажу від 22.05.2000 року не відповідає дійсності, адже ніякого договору купівлі-продажу не укладалося, а був укладений лише договір №56 про обслуговування-гаражу від 22.05.2000 року. За цим договором ОСОБА_3 доручила ВК ТОВ «СОЛЛІ»лише поточне експлуатаційне обслуговування гаражу і він не передбачає можливості набуття позивачкою права власності на гараж. Отже позивачі знову вдаються до перекручування дійсних обставин, перекручуючи очевидні факти.
За договором №24 від 23.05.1997 року про надання ділянки під гараж та виконання підрядних робіт, ВК ТОВ «СОЛЛІ»підрядних робіт ніколи не виконувало. У договорі дата його укладання та строк виконання робіт з будівництва гаражу одна і та ж дата «23.05.1997», тобто гараж має бути побудований протягом одного дня.
Жодного кошторису про об'єм характер та вартість робіт сторони ніколи не складали.
Безпідставним є також наявність пункту 1.4. договору, відповідно до якого, позивач набуває право власності на гараж після виконання умов цього договору. Адже відповідно до вимог законодавства право власності набувається після державної реєстрації та оформлюється відповідними державними органами.
Роботи з самочинного будівництва виконувалися самостійно позивачем ніколи документи по здачі прийняттю робіт не підписувалися, але розділом 4 спірного Договору така необхідність передбачена.
Всі три вищевказаних договори укладені від імені ВК ТОВ «СОЛЛІ» не його директором ОСОБА_5, а іншою не відомою особою. На час укладання цього договору директором був ОСОБА_6 та тільки він мав право укладати будь-які договори від імені ВК ТОВ «СОЛЛІ», підписаний невідомою особою договір ВК ТОВ «СОЛЛІ» у подальшому не схвалювало,
ВК ТОВ «СОЛЛІ»ніколи не володіло та не мало у власності земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 323, а має у власності земельну ділянку за адресою: і 62441 Харківська обл., Харківський район, село Циркуни, відділення «Кутузівка», що підтверджується відповідним державним актом про право власності на земельну ділянку №433933 від 21.07.2006 року, відповідно до якого, земельна ділянка знаходиться Харківська обл., Харківський район, село Циркуни, відділення «Кутузівка».
Станом на час укладання договорів навіть ВК ТОВ «СОЛЛІ»не було власником земельної ділянки, на якій розташовані гаражі. У позивачів також ніколи не існувало права на використання земельної ділянки, а відтак, є неприпустимим застосовувати до цих правовідносин Глави 34 ЦК України, що регулює право користування чужою земельною ділянкою для забудови.
Відповідно частини і ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Це також вкотре підтверджує, що договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови / суперфіцій / підлягав державній реєстрації.
На підставі ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин, який підлягає державній реєстрації є дійсним з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
В пункті 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.12 №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», також вказано, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають особи, які здійснили це будівництво. Це майно не є об'єктом права власності.
У позивачів ніколи не існувало права на використання земельних ділянок та будь-яких підстав для розміщення їхніх гаражів, самовільно побудовані гаражі ніколи не перебували у власності позивачів, а відтак є абсолютно безпідставним посилання позивачів на ст. 416, 417 ЦК України та на інші статті ЦК України та статті ЗК України щодо регулюють відносини власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 №197 «Про форму договорі на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)», яка діяла на час укладання договорів №21 та 24, була передбачена обов'язкова державно реєстрація договорів тимчасового користування землею, в тому числі договорів суперфіцію. Обов'язковість державної реєстрації договорів тимчасового користування землею, в тому числі договорів суперфіцію, випливала зі змісту статті 24 Земельного кодексу України від 18.і2.1990 року, що діяв під час укладання вищевказаних договорів.
Всі вище перелічені обставини свідчать про те, що договори № 21 та 24 є неукладеними, а також те, що вони ніколи відповідачем не виконувалися.
До того ж, в пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Верховний Суд України вказав, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
Гаражів позивачів юридично ніколи не існувало, адже їх право власності на гаражі ніколи не реєструвалося.
Відповідно до пункту 5-1 Договору №24, у випадку вилучення земельної ділянки у Виконавця - тобто ВК ТОВ «СОЛЛІ», або неспроможності замовника з вини виконавця вільно володіти, користуватися або розпоряджатися гаражем, виконавець зобов'язується виплатити замовнику грошову суму, еквівалентну невідомо якій сумі доларам США, але позивачка не доводить вини ВК ТОВ «СОЛЛІ»у неспроможності користуватися гаражем. Також неможлива компенсація і за інші самочинно побудовані гаражі.
У додаткових запереченнях представник ВК ТОВ «СОЛЛІ»вказав, що
на підставі статті 391 ЦК України, власник майна, в нашому випадку, власник земельної ділянки, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Підприємство ВК ТОВ «СОЛЛІ» лише законно реалізовувало своє право власності на земельну ділянку, на якій незаконно та самочинно були побудовані гаражі позивачів. ВК ТОВ «СОЛЛІ»пропонувало позивачам самостійно прибрати свої самочинні гаражі та вивезти все майно та будівельні конструкції та матеріали, з яких вони складалися, а відтак не порушувало права позивачів та у позивачів немає жодних підстав вимагати компенсації.
Представник відповідача звернув увагу суду на те, що позивачі не просили компенсувати їм вартість будівельних матеріалів та конструкцій з яких складалися самочинно побудовані гаражі, а самочинно побудовані гаражі не є об'єктом цивільного права (права власності) та будь-яка компенсація за такі гаражі взагалі не можлива. Зі звітів про оцінку не вбачається, з яких саме матеріалів та конструкцій були побудовані самочинні гаражі -про це у звіті нічого взагалі не йдеться, оскільки гаражі вже знесені, то визначити вартість матеріалів та конструкцій з яких вони складалися - не можливо. Позивачі навіть не замовляли в КП «Харківське міське БТІ» технічної інвентаризації гаражів та технічні паспорти на них не виготовлявся і це обґрунтовується лише тим, що гаражі були без фундаменту, не капітальні, стіни у них були з листів заліза - і це свідчить про те, що гаражі були тимчасовими спорудами. Відповідач лише реалізовував своє право власності на землю та не перешкоджав, а навіть спонукав позивачів самостійно прибрати всі будівельні та металеві конструкції, з яких складалися гаражі.
На підставі ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У наступних запереченнях представник ВК ТОВ «СОЛЛІ»вказав, що представник позивачів в судовому засідання 29.11.2012 вказав, що самочинні гаражі позивачів є тимчасовими спорудами на підставі ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому не підлягали державній реєстрації, але це не відповідає дійсності. Згадана ним стаття ніякого відношення не має до тимчасових гаражів та гаражів взагалі, а визначає статус лише малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження саме підприємницької діяльності, для цього навожу повну редакцію статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: В цій статті нічого не йдеться про будь-які гаражі, та більше того гаражі позивачів не пов'язані з підприємницькою діяльністю, а тому вона не може бути застосовані.
Представник ВК ТОВ «СОЛЛІ»вважає, що обставини знесення незаконних споруд -самочинних гаражів на земельній ділянці відповідача не мають відношення до предмету спору, це могло би мати значення лише в тому разі коли би гаражі були зареєстровані на праві власності, до того ж відповідач заздалегідь пропонував позивачам прибрати самочинні гаражі - тобто матеріали з яких вони складаються. На доказ законності дій позивача може бути приклад, коли територіальна громада в особі Харківської міської ради, як власник комунального майна та землі в місті Харкові - здійснює знесення самочинних споруд лише після не реагування на завчасні письмові пропозиції самостійно знести самочинні споруди.
Крім цього на думку представника відповідача позивачі не надали жодного належного та допустимого доказу (та взагалі жодного доказу) заподіяння їм моральної шкоди та не виконав вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»взагалі та пункту 5 зокрема, відповідно до якого Верховний Суд України вказав, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд вислухав пояснення сторін, перевірив матеріали справи, приходить до наступного.
В судовому засіданні встановлені наступні юридично значимі факти та відповідні їм правовідношення.
24листопада 1993 року позивач ОСОБА_4 уклав з відповідачем з ВКТ «СОЛЛІ»договір про надання місця у «СОЛЛІ» для збереження автотранспортного засобу / а.с.7 /
Згідно вказаного договору ВКТ «СОЛЛІ» надає ОСОБА_4 земельну ділянку 18 кв.м. та зобов'язується побудувати гараж та надати його ОСОБА_4 / п.2.1 Договору /
На виконання вимог п.2.1 Договору ОСОБА_4 сплачує ТВТ «СОЛЛІ» 3600000 крб.
/ п.3.1 вказаного договору /
З п.7.1. вказаного Договору вбачається, що після будівництва гаражу ОСОБА_4 буде власником, побудованого ВКТ «СОЛЛІ », гаражу / а. с. 9 /
23 травня 1997 року був укладений договір про надання ділянки землі та виконання підрядних робіт між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачем ПКТ «СОЛЛІ»
/ а. с. 11 /
23 травня 1997 року між ВКТ «СОЛЛІ» та ОСОБА_3 був укладений договір № 24 по обслугованою гаражу. Даний договір був підписаний та на цей ні ким ні оскаржував ся.
22 травня 2000 року між ВКТ «СОЛЛІ»та ОСОБА_3 був укладений договір № 56 на обслуговування гаражу № 56, який був у неї у користуванні. Даний договір ні ким не на цей час не оскаржувався. Відповідач ВК ТОВ «СОЛЛІ»погодилось з тим, що ОСОБА_3 користується гаражем № 56, сплачує платежі. Згідно п.1 вказаного договору ПК ТОВ «СОЛЛІ»погодилось з тим, що ОСОБА_3 є фактично власником гаражу № 56 / а. с. 13 /
Таким чином, з урахуванням наведеного, позивачі користувались спірними гаражами, які були побудовані відповідачем ВКТ «СОЛЛІ», користувались даними гаражами, сплачували кошти на отримання цих гаражів, до теперішнього часу відповідач вказані договори не оскаржував, погодившись з тим, що позивачі користуються гаражами побудовані відповідачем на їх кошти, тобто позивачі були фактично власниками даних гаражів та своєчасно не змогли оформити право власності на ці гаражі у тому числі за допомогою відповідача відповідно до вимог чинного законодавства.
На підставі звіту про незалежну оцінку майна вартість гаражів відповідно складає: гаражу № 24 - 28150 грн. 00 коп., гаражу №56 - 16 950 грн. 00 коп., гаражу № 21 - 28150 грн. 00 коп. / а. с. 18 /
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12 липня 2012 року було заборонено ВК ТОВ «СОЛЛІ» будь -які дії, що можуть пошкодити чи знищити гаражі № 21, № 24, № 56 / а. с. 86 /
Однак, не зважаючи на дану ухвалу суду ВКТ ТОВ «СОЛЛІ»знищило вказані гаражі, чим порушило фактично право власності позивачів на вказані гаражі, позбавив їх права визнати право власності за ними на вказав гаражі у встановленому законом порядку.
В порядку ч.3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.
Листом № б/н від 01.03.2012 ВК ТОВ «СОЛЛІ» проінформувало позивачів, що договори №2!, №24, №56 товариство розриває у односторонньому порядку, від своїх зобов'язань по договору відмовляється і погрожувало позивачам знищити їх гаражі, якщо вони не знесуть їх самостійно.
В порядку ч.2 ст. 416 ЦК України право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинено за рішенням суду.
На підставі ст. 417 ЦК України у разі припинення права користування земельною, на якій була споруджена будівля / споруди/, власник земельної ділянки та власник цієї будівлі / споруди / визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі / забудови / її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі державного акту відповідач є власником земельної ділянки площею 2,7606 га, однак ВК ТОВ «СОЛЛІ» не скористалось вищевказаними вимогами ЦК України та самовільно знесло гаражі №№ 21, 24, 56, чим порушило права позивачів, як фактичних власників вказаних гаражі, позбавив їх конституційного права захистити свої права як власника гаражів у судовому порядку.
З урахуванням наведеного, вимоги позивачів підлягають задоволенню.
Доводи представника відповідача проте, що ВК ТОВ «СОЛЛІ»не займалось будівництвом вказаних гаражів, суд знаходить безпідставними, так як, фактично ці гаражі існували, позивачі користувалися цими гаражами, сплачували кошти на їх отримання до самовільного знесення вказаних гаражів відповідачем.
Також безпідставні доводи представника відповідача, проте, що ВК ТОВ «СОЛЛІ»ніколи не володіло земельною ділянкою, на якій розташовані спірні гаражі.
Згідно п.7.2 Договору № 21 про надання місця / а. с. 7 / підписаного ВКТ «СОЛЛІ»та ОСОБА_4 / а. с. 10 / передбачено, що у випадку коли ВКТ «СОЛЛІ» не зможе виконати умови договору в частині вилучення землі у ВКТ «СОЛЛІ», то відповідач сплачує ОСОБА_4 500 доларів США.
Тобто на момент укладання вищевказаного договору відповідач мав земельну ділянку, а тому брав на себе відповідні зобов'язання.
Не можна погодитись з представником відповідача і той частині, що відповідачем не укладались договори № 24, № 21 та ніколи відповідачем не виконувались.
При цьому суд виходить з наступного.
По перше, на підставі державного акту ВК ТОВ «СОЛЛІ»з 01.02. 2006 року є власником 2,7606 га земельної ділянки на території Циркунівської сільської ради
/ а. с. 99 /
В цей час відповідач не ставив питання про знесення спірних гаражів, тобто погодилось з їх розташуванням на вказаній території.
Укладені вищевказані договори в судовому порядку відповідач не оскаржував.
Також відповідач ніколи не оскаржував договори про обслуговування сказаних спірних гаражів, укладених між позивачами та ВКП ТОВ «СОЛЛІ» / а. с. 34 /
Крім цього, у вказаних договорах передбачені умови розірвання вказаних договорів у односторонньому порядку, але відповідач до суду з цим питанням не звертався, а самовільно зніс спірні гаражі.
Крім цього, листом №б/н від 01.03.2012 року ВК ТОВ «СОЛЛІ»проінформувало позивачів, що договори №21, №24, №56 розриває у односторонньому порядку, від своїх зобов'язань по договору відмовляється і погрожує знищити вказані гаражі, якщо вони не будуть знесені їх самостійно.
Даний факт свідчить проте, що відповідач погоджується з тим, що такі договори були укладені своєчасно та до 01.03.2012 року відповідач не мав ніяких претензій до позивачів про наявність гаражів, про користування цими гаражами. З даним листом відповідач не міг звертатися до позивачів з розірванням договорів в односторонньому порядку, так як умови одностороннього розриву договорів вказані у самих договорах, , які відповідач уклав з позивачами.
Вищевказані факти свідчать про фактично укладені договори на будівництво гаражів та обслуговування їх на наданій землі відповідачу, відсутність оформлених документів на право власності на спірні гаражі, не дає право відповідачу зруйнувати спірні гаражі, а тому спричинена шкода позивачам підлягає відшкодуванню відповідачем.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають задоволенню у повному обсязі.
В частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд вважає необхідно відмовити, у зв'язку з тим, що в порядку ст. ст. 60, 61 ЦПК України не надано доказів в обґрунтування своїх вимог.
У зв'язку з задоволенням позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані з подачею ОСОБА_3 позову до суду.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 61, 88, 209, 212, 213,214 ЦПК України, ст. ст.16, 328, 331, 334, 413, 415, 875, 876, 1167, 1168 ЦК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_7, ОСОБА_4 до Виробничо -комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛІ» про стягнення матеріальної та моральної шкоди пов'язаної з неправомірним знесенням гаражів задовольнити частково.
Стягнути з Виробничо -комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛІ» матеріальну шкоду, завдану неправомірним знесенням
гаражів, на користь ОСОБА_7 у розмірі 45100 грн.00 коп. / за знищення гаража № 24 - 28150 грн. 00 коп., гаража №56 - 16950 грн. 00 коп. /, та на користь ОСОБА_4 - 28150 грн. 00 коп. / за знищення гаражу №21 /
У задоволенні позову в частині стягнення з Виробничо -комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛІ»на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_4 моральної шкоди відмовити.
Стягнути з Виробничо -комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛІ» на користь ОСОБА_7 судовий збір у сумі 784 грн. 50 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення через Київський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -