Справа № 2-1365/12
23 січня 2013 р. м. Перевальськ
Перевальський районний суд Луганської області в складі:
головуючого судді: Нікітіна В.В.
при секретарі: Савельєвій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Перевальськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,
Позивач -ОСОБА_1 звернулась до Перевальського районного суду Луганської області з позовною заявою до відповідача -ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на наступне.
25 липня 2012 року вона позичила в борг відповідачу грошові кошти в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень, про що останньою написано відповідну розписку.
Під час передання грошей відповідачу та написанні розписки були присутні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які можуть підтвердити цей факт.
Між сторонами по справі було досягнуто домовленість про те, що відповідач поверне позивачу зазначену суму коштів в строк до 01 вересня 2012 року.
З огляду на те, що у вказаний строк грошові кошти не було повернуто, позивач вимушена звернутися до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми у 10 000 (десять тисяч) гривень.
Під час судового засідання за вимогою суду позивачем до справи додано оригінал розписки (в матеріалах справи містилась копія цього документу).
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача зазначену суму. Уточнила, що передача нею грошових коштів відповідачу насправді відбулась не 25 липня 2012 року, а раніше -в січні-лютому 2012 року. 25 липня 2012 року відповідач лише написала розписку на отриману раніше суму.
Відповідач позов не визнала і заперечила проти заявлених позовних вимог, посилаючись на наступне.
З 01 листопада 2011 року по липень 2012 року вона працювала в магазині, який належить позивачу - ОСОБА_1, в якості продавця.
Приблизно в липні 2012 року позивачем було проведено ревізію в своєму магазині, за наслідками якої було встановлено нестачу грошових коштів на загальну суму 21000 грн., після чого позивач висунула їй претензії, звинувативши в пропажі цих коштів та під психологічним тиском примусила написати розписку про те, що вона взяла в ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 10 000 грн.
Дана розписка фактично є безгрошовою, так як під час її написання, позивач грошових коштів відповідачу не передавала.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просила суд відмовити позивачу у задоволенні позову і подала зустрічну позовну заяву про визнання договору позики недійсним на цих же підставах - відсутності факту передання грошей за розпискою.
Суд, вислухавши сторони та їх представників, дослідивши подані докази, вважає позов та зустрічний позов такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
З пояснень позивача та показань свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, наданих в судовому засіданні, вбачається, що під час написання відповідачем розписки 25 липня 2012 року, грошові кошти позивачем відповідачу не передавались, а передавались раніше - в січні 2012 року. При цьому свідки зазначили, що при них гроші не перераховувались і лише зі слів сторін вони знали про суму коштів.
В матеріалах справи міститься оригінал розписки від 25 липня 2012 року, з тексту якої видно, що позивач ОСОБА_1 дала у борг відповідачу ОСОБА_2 гроші в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень. На розписці містяться підписи свідків її написання - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 42).
В судове засідання відповідачем та її представником при поданні зустрічної позовної заяви було додано CD-диск з аудіозаписом розмови між позивачем та відповідачем, яка відбулась 29 липня 2012 року (а.с. 41). На вказаному CD-диску міститься аудіофайл з іменем: VN870048.mp3, розміром 20,2 Mb та тривалістю 00 годин 22 хвилини 04 секунди.
Звукозапис розмови позивача з відповідачем було відтворено в порядку ст. 188 ЦПК України у судовому засіданні, яке відбулось 21 листопада 2012 року, в присутності сторін та їх представників.
В судовому засіданні від 24 грудня 2012 року позивач ОСОБА_1 підтвердила той факт, що її розмова з відповідачем ОСОБА_2 дійсно мала місце, хоча й наголошувала на тому, що фіксування її з відповідачем розмови відбувалося без її згоди.
Суд вважає, що наданий відповідачем звукозапис її розмови з позивачем ОСОБА_1, який міститься на CD-диску повністю відповідає встановленим ЦПК України вимогам щодо належності та допустимості доказів, адже відповідачем при проведенні фіксування на диктофон її розмови з позивачем, не порушені вимоги Закону України «Про інформацію» та статті 32 Конституції України, так як отримана в такий спосіб інформація не містить відомостей про особу та інших персональних даних ОСОБА_1
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 статті 57 ЦПК України до доказів віднесено й аудіо- (звуко-) запис.
З огляду на те, що досліджений судом аудіозапис розмови сторін містить інформацію щодо обставин справи, він є належним доказом.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину може доводитися, з-поміж іншого, засобами аудіозапису.
В розмові, відображеній в аудіофайлі з іменем: VN870048.mp3 на долученому до матеріалів справи диску містяться, з-поміж іншого, наступні частини діалогу між позивачем та відповідачем (мовою оригіналу):
З 02 хв. 08 сек. по 02 хв. 10 сек.: Позивач: «Ты начинай погашать, хотя бы половину погаси…».
З 02 хв. 19 сек. по 02 хв. 23 сек.: Позивач: «Ты ко мне когда устраивалась, у тебя не было недостачи? Ты мне сделала недостачу…».
З 07 хв. 27 сек. по 07 хв. 38 сек.: Позивач: «…если бы ты на сегодняшний день мне сдала отдел по нулям, я бы тебе просто сказала: «ОСОБА_2, спасибо, что тут работала и иди». Но ты мне его сдала 20660 грн. у тебя недостачи…».
З 08 хв. 56 сек. по 09 хв. 02 сек.: Позивач: «Я тебе сказала: десять тысяч погашай своих недостачу. На остальные я закрою глаза».
З 10 хв. 34 сек. по 11 хв. 27 сек.: Відповідач: «Скажите, если вдруг эти деньги найдутся, ну вдруг, что тогда?
Позивач: Легко…если… а где? Каким образом?
Відповідач: Ну я не знаю, ну мало ли. Я уже к Вам не буду касаться.
Позивач: Завтра, Оля, если они находятся, если они находятся, я тебе клянусь всеми святыми, я никогда, сколько со мной люди работают, еще ни один человек не пришел и не сказал: «ОСОБА_5 кого-то обманула или обсчитала». Приведи мне хоть одного человека, который мне может сказать. У меня даже… такой репутации у меня нету, ты можешь на меня любую грязь лить, но если ты (Відповідач: Я не собираюсь) скажешь на меня, что я такое сказала, тебе никто не поверит, потому что я с честным именем работаю, я не один год работаю в торговле (Відповідач: «Да, и с честным именем Вы угрожаете»). И не один, и не один, и не один человек не может сказать, что я такого сделаю, понимаешь ты -ни один человек».
Відповідач: «Ну хорошо, Вы тогда отдадите расписку»?
Позивач: «Ну конечно отдам, зачем она мне нужна»?
Зазначене вище свідчить про те, що відповідачем було написано розписку без отримання від позивача грошових коштів, а в рахунок погашення частини недостачі, яку було виявлено позивачем за наслідками ревізії.
Суд, в даному випадку, не встановлює наявності або відсутності трудових правовідносин між сторонами і не вирішує питання щодо наявності або відсутності недостачі в магазині, який належить позивачу і причетності до цього відповідача. В той же час, суд констатує той факт, що грошова розписка на 10 000 гривень, яка написана ОСОБА_2 та є підставою позову, насправді не підтверджує грошового зобов'язання відповідача перед позивачем.
За таких обставин, суд вважає доведеним той факт, що розписка, за якою ОСОБА_1 заявляє позовні вимоги до ОСОБА_2, була написана без фактичного отримання останньою грошових коштів, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України, Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір про передання стороною у власність другій стороні грошових коштів з обов'язковим поверненням такої ж суми коштів другою стороною першій стороні, є договором позики - ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 ст. 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей за цим договором, тобто є реальним договором.
За таких обставин, договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є неукладеним.
Діючим законодавством України не передбачено визнання недійсним неукладеного правочину, що є підставою для відмови ОСОБА_2 у задоволенні поданого нею зустрічного позову.
Керуючись статтями 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики залишити без задоволення.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним залишити без задоволення.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Луганської області через Перевальський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя: В.В. Нікітін