07 листопада 2006 р.
№ 11/75 (34/241)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий суддя
Муравйов О. В.
судді
Полянський А. Г.
Фролова Г. М.
розглянула
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Дніпро»
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року
по справі
№ 11/75(34/241)
за позовом
Корпорації “Верітас»
до
товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Дніпро»
про
стягнення 4050 грн.
За участю представників сторін:
- від позивача:
Фандєєва С. В. -дов. № 31/06 від 14.04.06
- від відповідача:
не з'явилися
Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.2006 року у складі колегії суддів Муравйов О. В. (головуючий), Полянський А. Г., Фролова Г. М. касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Дніпро» була прийнята до провадження, її розгляд призначений на 11 год. 50 хв. 07.11.2006 року.
Представником позивача Корпорації “Верітас» Фандєєвою С. В. подана заява про відвід колегії суддів у складі Муравйова О. В., Полянського А. Г., Фролової Г. М.
Ухвалою Заступника Голови Вищого господарського суду України від 31.10.2006р. відмовлено в задоволені заяви про відвід суддів.
В судове засідання 31.10.2006 року представник заявника касаційної скарги відповідача по справі Товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Дніпро» не з'явився.
Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.2006 року явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, а також враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. 1117 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду касаційної скарги за наявними матеріалами відповідно до ст. 75, 1115 ГПК України.
За згодою сторін представника позивача в судовому засіданні 07.11.2006 року було оголошено вступну і резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач Корпорація “Верітас» звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Дніпро» 4050 грн. заборгованості за договором № 1295-А від 10.12.2002р.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 року по справі № 11/75(34/241) (суддя Мельниченко І. Ф.) в задоволенні позову відмовлено.
Підставою для відмови в позові про стягнення суми авансу за договором про надання юридичних послуг був висновок місцевого суду про відсутність підстав для стягнення авансу як складової оплати за надані послуги, оскільки позивачем відповідачу послуги надані не були.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року по справі № 11/75(34/241) (головуючий суддя, доповідач Ясир Л. О., судді Герасименко І. М., Голяшкін О. В.) рішення місцевого суду скасовано, прийняте нове рішення, яким позов задоволений, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Дніпро» на користь корпорації “Верітас» 4050 грн. основного боргу, 153 грн. державного мита, в тому числі за апеляційною скаргою, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач товариство з обмеженою відповідальністю “Ел-Дніпро» звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю, відмовити в задоволені позовних вимог позивачу в повному обсязі. Вимоги обгрунтовані порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу на момент її розгляду не наданий, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.
Рішенням суду першої інстанції встановлено, що 10.12.2002 року між сторонами був укладений договір № 1295-А, за яким Виконавець (позивач) брав на себе зобов'язання по наданню правової допомоги Замовнику (відповідачу).
Згідно з п. 3.1 договору вартість послуг, наданих в цілому за договором, визначається сторонами після закінчення дії договору, проте вона не може бути меншою за загальну суму авансових платежів, що підлягають перерахуванню на протязі строку дії договору.
Згідно з п. 3.2 договору на протязі його дії замовник повинен здійснювати помісячний авансовий платіж в сумі 4050 грн. не пізніше 5-го числа поточного місяця. Кінцеві розрахунки та оплата послуг за договором здійснюється на протязі 5-ти днів після закінчення строку дії договору на підставі акта приймання-здачі послуг (п. 3.4 договору).
Такий акт, який би підтверджував факт надання послуг та був підставою для здійснення розрахунків за надані послуги, суду наданий не був.
Судом першої інстанції на підставі наданих до справи доказів відхилені доводи позивача про надання послуг відповідачу на підставі усних запитів, оскільки такий порядок забороняється п. 2.1 договору. Оскільки інших доказів надання послуг суду надано позивачем не було, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що послуги позивачем відповідачу не надавалися.
На підставі цього судом першої інстанції відмовлено в позові, оскільки аванс в сумі 4050 грн., який просить стягнути позивач, є складовою частиною розрахунків за надані послуги, а такі позивачем відповідачу не надавалися.
Суд апеляційної інстанції також погодився з наведеними вище обставинами, встановленими судом першої інстанції, але дійшов висновку про те, що аванс в сумі 4050 грн. підлягає сплаті в силу приписів ст. 525, 526 ЦК України, оскільки договір не припинив свою дію. В постанові суду апеляційної інстанції зазначається, що в межах даного позову підстави для з'ясування фактичного обсягу та вартості наданих відповідачу послуг, дослідження доказів цього, відсутні, оскільки ці обставини не впливають на правомірність вимог позивача на даному етапі розрахунків за договором.
На підставі цього суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що суд першої інстанції дав неналежну оцінку обставинам справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що стало підставою для прийняття неправильного рішення та є підставою для його скасування.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.
В позовній заяві відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України повинен серед іншого міститися виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують позов.
В позовній заяві позивач стверджує про виконання робіт позивачем: здійснення правової експертизи документів, правова експертиза дій працівників правоохоронних та контролюючих органів, для замовника готувалися та надавалися документи, необхідні для оскарження дій працівників правоохоронних органів, інші документи, експерти-правознавці брали участь в ході арешту та вилучення майна відповідача, надавали йому необхідні правові консультації. З посиланням на положення процесуального законодавства (ст. 33, 34 ГПК України) Вищий господарський суд України постановою від 16.02.2006 року по справі № 34/241 зобов'язав суд першої інстанції під час нового розгляду справи витребувати належним чином оформлені копії документів та оглянути оригінали документів, які свідчать про факт надання послуг та про існування яких стверджує позивач в позовній заяві.
Виходячи з положень ст. 255, 351, 382, 399, 404 ЦК УРСР, який був чинний на момент укладення договору, був зроблений висновок про те, що аванс є складовою частиною розрахунку за надані послуги, а тому при розгляді спору про стягнення авансу необхідно дослідити питання виконання робіт за договором, якщо такі роботи на час розгляду спору виконані.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час нового розгляду справи судом першої інстанції не було подано заяв про зміну підстав позову. Отже, викладені в позовній заяві доводи позивача про фактичне виконання послуг за договором ним не заперечувалися, і підлягали доведенню.
Судом першої інстанції встановлено, що доказів на підтвердження доводів про надання послуг за договором № 1295-А від 10.12.2002 року позивачем не надано.
Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції про неналежну оцінку обставинам справи, а також про висновки, які не відповідають обставинам справи зроблені безпідставно.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відхилення клопотання корпорації “Верітас» про витребування документів, однак з інших мотивів. Так, апеляційний господарський суд відхилив зазначене клопотання у зв'язку з висновком, що такі документи не входять до кола доказів по справі, оскільки факт надання послуг не вливає на заявлений позов про стягнення авансу.
Однак такий висновок зроблений апеляційним господарським судом всупереч поясненням позивача, які в силу ст. 32 ГПК України є доказами по справі. Так, і в позовній заяві, і в поясненнях позивача, наданих суду апеляційної інстанції, позивач стверджує про фактичне надання послуг. Позивач просив суд апеляційної інстанції витребувати документи на підтвердження саме цих обставин. Надання таких доказів до справи та їх оцінка була визнана обов'язковою судом касаційної інстанції в постанові від 16.02.2006 року. Відповідно до ст. 11112 ГПК України такі вказівки є обов'язковими для суду першої інстанції.
Позивач під час повторного розгляду справи в суді першої інстанції такі документи не надав, з клопотанням про витребування до суду не звертався. В клопотанні позивача про витребування документів, поданому до апеляційної інстанції, в порушення ч. 1 ст. 101 ГПК України не навів обгрунтування неможливості подачі таких доказів суду першої інстанції, так само як і звернення з таким клопотанням під час повторного розгляду справи судом першої інстанції.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що на підставі встановлених судом першою інстанцією обставин був зроблений правильний висновок про відмову в позові про стягнення авансу як складової частини плати за надані позивачем відповідачу послуги у зв'язку з недоведеністю позивачем факту надання таких послуг відповідачу.
Висновок апеляційного господарського суду зроблений в порушення норм процесуального права (ст. 22, 32, 33, 54, 11112 ГПК України) та матеріального права (ст. 255, 351, 382, 399, 404 ЦК УРСР, ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України).
Враховуючи наведене, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції -залишенню без змін.
Виходячи із вимог касаційної скарги, заявник просив скасувати постанову апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення. Оскільки суд касаційної інстанції вважає за можливе залишити без змін рішення суду першої інстанції і не приймати нове рішення по справі, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ел-Дніпро» задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року по справі № 11/75(34/241) скасувати.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2006 року по справі № 11/75(34/241) залишити без змін.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
Г. М. Фролова