29 листопада 2006 р.
№ 14/231
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді
Суддів
Невдашенко Л.П.,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Рівнегаз"
на постанову
від 27.07.2006 року Львівського апеляційного господарського суду
у справі
№14/231 господарського суду Рівненської області
за первісним позовом
ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
до
ВАТ “Рівнегаз»
про
стягнення 19658116,71 грн.
та за зустрічним позовом
ВАТ “Рівнегаз»
до
ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
3-тя особа
ДК "Укртрансгаз"
про
визнання договору недійсним
за участю представників сторін :
позивача
Мандригель Р.С.,
відповідача
третя особа
Янкевич Л.Д., Лихольот А.В., Козакова О.А.,
не з'явились,
Рішенням господарського суду Рівненської області від 1 грудня 2005 року (суддя: Коломис В.В.) у справі № 14/231 було відмовлено ВАТ «Рівнегаз»в задоволенні позовних вимог про визнання договору №10/1-560 від 19.03.2001р. недійсним та відмовлено ДК «Газ України»в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості на суму 19.658.116,71 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 року (судді: Краєвська М.В., Кузь В.Л., Новосад Д.Ф.) рішення господарського суду Рівненської області від 01.12.2005 року у справі № 14/231 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийнято нове рішення, яким задоволені позовні вимоги ДК “Газ України» про стягнення з ВАТ «Рівнегаз»заборгованості на суму 19658116,71 грн. з урахуванням інфляційних нарахувань та 3% річних. В задоволенні апеляційної скарги ВАТ «Рівнегаз»відмовлено повністю.
Відповідач ВАТ “Рівнегаз» звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановив Львівський апеляційний господарський суд 19.03.2001 р. сторонами укладено договір на постачання природного газу № 10/1-560, за яким позивач зобов'язався передати відповідачу у квітні 2001 року імпортований природний газ в обсязі 59 165,359 тис куб м за ціною 324,00 грн. за 1000 куб. м. на загальну суму 19 169 576,33 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору (п. 1.1., 2.1, 4.1., 4.2 договору). Згідно пунктів 3.1.-3.3. цього договору сторони обумовили, що позивач передає відповідачу газ в загальному потоці на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться на кордоні України в пунктах приймання-передачі газу в газотранспортну систему ДК «Укртрансгаз». Приймання-передача газу, поставленого позивачем відповідачу, оформляється актом приймання-передачі газу, який підписується уповноваженими представниками сторін.
У матеріалах справи міститься акт передачі-приймання природного газу, підписаний уповноваженими представниками обох сторін, відповідно до якого позивач згідно з договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. у квітні 2001 року передав, а відповідач прийняв природний газ обсягом 59 165,359 тис. куб. м. на суму 19 169 576 грн. 32 коп.
Здійснюючи оцінку акту передачі-приймання природного газу за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що означений акт не є належним доказом приймання-передачі газу у квітні 2001 року, оскільки договір № 10/1-560 від 19.03.2001 р. сторони укладали лише документально і будь-які дії на його виконання не вчиняли, що, на думку суду першої інстанції, підтверджується актом приймання-передачі газу через розподільні станції Рівненської області за квітень 2001 року та реєстри реалізації природного газу, за яким природний газ в об'ємі 59 165,359 тис. куб. м. за договором № 10/1-560 від 19.03.2001 р. в квітні 2001 року в розподільні мережі відповідача не поступав та не реалізовувався.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погодився і зазначив, що він не відповідає обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам та суперечить приписам процесуального права щодо оцінки доказів виходячи з наступного.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин у їх сукупності, керуючись законом. Стаття 34 ГПК України встановлює вимоги щодо належності та допустимості засобів доказування.
З передбачених сторонами умов п.п. 3.1.-3.3. договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. випливає, що належним та допустимим доказом виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки відповідачу у квітні 2001 р. природного газу у обсязі 59 165,359 тис. куб. м. є саме акт передачі-приймання природного газу, підписаний уповноваженими представниками обох сторін.
Посилання місцевого господарського суду на акт приймання-передачі газу через розподільні станції Рівненської області за квітень 2001 року та реєстри реалізації природного газу, за якими природний газ в об'ємі 59 165,359 тис. куб. м. за договором № 10/1-560 від 19.03.2001 р. в квітні 2001 року не поступав та не реалізовувався, колегією суддів відхиляється, як такі, що не стосуються предмету спору з огляду на таке.
З наявних у справі матеріалів, зокрема, договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., акта передачі-приймання природного газу за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., акту звірки розрахунків між відповідачем та АТЗТ «Інтергаз»згідно з договором № 1/3296 (96) від 30.12.1996 р., протоколу наради по списанню вартості несплачених обсягів природного газу за 1995-1998 рр. від 01.07.2004 р., договору між відповідачем та АТЗТ «Інтергаз»№ 71029 (2001) від 19.03.2001 р., акту передачі-приймання природного газу за цим договором, вбачається, що природний газ, що є предметом договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р., постачався відповідачу не для наступної реалізації відповідачем цього газу споживачам Рівненської області, а для передачі відповідачем цього газу АТЗТ «Інтергаз»в рахунок погашення його зобов'язань перед останнім, така передача відбувалась на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться на кордоні України в пунктах приймання-передачі газу в газотранспортну систему ДК «Укртрансгаз», а тому й спірні обсяги газу не транспортувались магістральними газопроводами до газорозподільних мереж відповідача (Рівненської області) та відповідно через них не проходили.
На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконано своє зобов'язання з поставки відповідачу у квітні 2001 року природного газу у обсязі 59 165,359 тис, куб, м. У свою чергу відповідач доказів виконання своїх зобов'язань з оплати оставленого за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. природного газу на суму 19 169576 грн. 32 коп. чи припинення їх іншим чином, на підставах та у порядку встановлених законом, не надав.
З договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. вбачається, що сторонами не установлено строк (термін) виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленого за договором природного газу.
Згідно з ч. 2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у 7 денний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства
З наявних у справі доказів (вимога про оплату від 04.03.2004 р. № 31/10-1957, поштова квитанція та опис вкладення у цінний лист від 05.03.2004 р.) вбачається, що 05.03.2004 р. позивач пред'явив відповідачу вимогу про оплату боргу за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. природного газу на суму 19 169 576 грн. 32 коп.
Відтак, апеляційний суд прийшов до висновку, що відповідач повинен був здійснити оплату поставленого за договором природного газу на суму 19 169576 грн. 32 коп. до 12.03.2004 р.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.
3 огляду на встановлені обставини та приписи законодавства, суд дійшов висновку, що з 12.03.2004 р. має місце прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати поставленого йому за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. природного газу на суму 19169 576 грн. 32 коп.
Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
На підставі наведеного апеляційний суд вважає, що позивачем позовні вимоги заявлені у межах встановленої законом позовної давності та про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 19 169 576 грн. 32 коп. основного боргу, що підтверджується висновком, викладеним у постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2005 р. у даній справі (а.с.152-154, том 1).
Згідно з ст.ст. 536 та 625 Цивільного кодексу України прострочення боржником виконання грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних з простроченої суми.
Апеляційним судом встановлено, що з 12.03.2004 р. має місце прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати поставленого йому за договором на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. природного газу на суму 19169576грн. 32коп.
Таким чином, вимоги про стягнення інфляційного зростання боргу у розмірі 347 068 грн. 92 коп. та трьох відсотків річних у розмірі 141 471 грн. 47 коп. ґрунтуються на обставинах справи та відповідають нормам матеріального права, а відповідно підлягають задоволенню.
Щодо вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. на підставі ст.58 ЦК УРСР, то суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення з наступних підстав.
Частина 1 статті 58 ЦК УРСР вказує, що недійсною є угода укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами договір на постачання природного газу № 10/1-560 від 19.03.2001 р. спрямований на виникнення між сторонами цивільних прав та обов'язків, пов'язаних із здійсненням позивачем поставки природного газу відповідачу у квітні 2001 року в обсязі 59 165,359 тис. куб. м., більш того згаданий договір належним чином виконаний зі сторони позивача, а відтак підстави для визнання означеного договору недійсним на підставі ст. 58 ЦК УРСР відсутні.
Доводи ВАТ “Рівнегаз» викладені в касаційній скарзі не спростовують встановлені апеляційним судом обставини справи і тому, враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою.
На підстави вищевикладеного та враховуючи, що відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни прийнятої у справі постанови, яка відповідає матеріалам справи та чинному законодавству.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2006 р. у справі № 14/231 залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська