Справа № 2-4/11
15 липня 2011 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Некрасова О.О.
при секретарі Гула А.В.
за участю позивача ОСОБА_1
відповідача: ОСОБА_2
представника відповідача: ОСОБА_3
представника відповідача: ОСОБА_4
третіх осіб: ОСОБА_5
ОСОБА_6
ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_9, треті особи: Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора м. Дніпропетровська, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12 про виселення, вселення та стягнення моральної шкоди, -
В липні 2006 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9, треті особи: Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора м. Дніпропетровська, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності, встановлення факту прийняття спадщини, про усунення порушень права власності, виселення, вселення, про стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачка ОСОБА_9 без його згоди, як співвласника будинку, вселила в домоволодіння № 48 по вул. Поточній в м. Дніпропетровську відповідачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які перешкоджають йому користуватись спірним будинком. Він впродовж двох років мав намір вселитися в спірне домоволодіння, обробляти земельну ділянку, підтримувати будинок в належному стані, проте відповідачі перешкоджають йому в цьому, посилаючись на те, що вони проживають в будинку з дозволу відповідачки ОСОБА_9, яка при їх вселенні не повідомила про його право на спірний будинок. Вважає, що відповідачка ОСОБА_9 не мала права без його згоди проводити вселення будь-кого в спірний будинок. Домоволодіння, котре займають відповідачі ОСОБА_13 та ОСОБА_14 необхідний йому для власного проживання, про що він відповідачам неодноразово повідомляв, проте вони відмовляються звільнити спірний будинок і надати йому можливість проживати в ньому. Цими діями відповідачі заподіяли йому моральну шкоду, яка полягає в тому, що він дуже страждає, що родинна садиба знаходиться в занедбаному стані, так як ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не можуть до майна відпоститься, як до своєї власності, при цьому порушується його право власності. Відповідач ОСОБА_13 неодноразово цькував на нього собаку-вівчарку. Від протиправної поведінки до нього він зазнав душевних страждань. Він звертався до дільничного міліціонера, але йому було пораджено звернутися до суду. Все це ставить його в скрутне становище, в нього порушився життєвий ритм, зникло почуття захищеності, порушився сон. Моральну шкоду оцінює в розмірі 10 000 грн.
У судовому засіданні було встановлено, що прізвище відповідача ОСОБА_13, згідно паспорту, серія АН 267098, виданого Синельниківським МРВ УМВС України в Дніпропетровській області 07 червня 2004 року -ОСОБА_8, а прізвище ім'я по-батькові відповідачки ОСОБА_14, згідно паспорту серія АЕ 139237, виданого Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області від 28 травня 1996 року - ОСОБА_2, тому ухвалою суду було залучено в якості відповідачів по справі ОСОБА_8 та ОСОБА_2.
Також ухвалою суду в порядку ст. 36 ЦПК України було залучено в якості третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на підставі зазначені в позові. Суду пояснив, що відповідачка ОСОБА_9 надала згоду на проживання шляхом вселення в домоволодіння ОСОБА_8 та ОСОБА_15, а вони виселятися не бажають, пояснюють, що вони є власниками будинку. Він не заперечує проти проживання третіх осіб в домоволодінні, а просить висилити тільки ОСОБА_8 та ОСОБА_15. Також суду зазначив, що його частка у праві сумісної власності не виділена. Право власності на ј частину домоволодіння він не зареєстрував. Фактично він проживає у своїй квартирі по вул. Космічній, яка належить йому на праві власності. З приводу того, чому він не міг зареєструвати право власності позивач пояснив, що думав зареєструвати його після того, як буде розділено домоволодіння. З позовом про розподіл домоволодіння між співвласниками він не звертався. Крім того, у нього на це не було часу.
У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_9 -ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позовних вимог. Суду пояснила, що ОСОБА_9 маючи заповіт на домоволодіння № 48 по вул.. Поточній в м. Дніпропетровську 02 червня 2004 року уклала договір оренди з ОСОБА_2. Після чого вона їм пообіцяла, що після того, як вона оформить домоволодіння на себе вона продасть відповідачці ОСОБА_2 домоволодіння. З 02 червня 2004 року по теперішній час відповідачі проживають в спірному домоволодінні. Підставою для проживання відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_15 є згода власника ѕ частини домоволодіння, тобто ОСОБА_9 на проживання. На сьогоднішній день суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко І.Ю. відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні і визнання права власності на ј частину домоволодіння. Що стосується моральної шкоди, суду пояснила, що моральна шкода не передбачена та в судовому засіданні позивачем не доведена.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала та просила у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Суду пояснила, що вона уклала з ОСОБА_9 договір оренди домоволодіння № 48 по вул. Поточній в м. Дніпропетровську, де проживає сім'я в кількості семи осіб по теперішній час.
У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_8-ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала в повному обсязі та суду пояснила, що відповідачі ОСОБА_8 та ОСОБА_2 вселилися в спірне домоволодіння № 48 по вул. Поточній в м. Дніпропетровську ще у 2004 році за договором оренди між сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_9, яка на той час була єдиним спадкоємцем після смерті батька за заповітом. Разом з подружжям ОСОБА_2 в домоволодіння вселилися і їх діти, на той час їхня сім'я складала із п'яти чоловік, а пізніше став проживати і їх онук, ІНФОРМАЦІЯ_1. На протязі семи років відповідачі проживають в даному домоволодінні, несуть всі витрати по сплаті комунальних послуг та утриманню будинку. При здачі приміщення в оренду сім'ї ОСОБА_2 між ОСОБА_9 та ними була домовленість, що після оформлення всіх необхідних правовстановлюючих документів на спірне домоволодіння, ОСОБА_9 зробить відчуження нерухомого майна на відповідачів. Тому проживання відповідачів на житловій площі домоволодіння 48 по вул.. Поточній в м. Дніпропетровську являється законним та правомірним, а тому підстав для їх виселення немає. Що стосується вселення в законне домоволодіння позивача, якому належить ј частина, вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки перш за все згідно ст.. 334 ЦК України право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Позивач не надав суду докази про реєстрацію за ним права власності, а тому і вимоги щодо усунення порушення його права власності не ґрунтуються на Законі. По-друге, частки ОСОБА_1 та ОСОБА_9 в натурі не виділені, а тому, в яку саме частину житлового будинку він просить його вселити не зрозуміло, тим біль що в провадженні судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа про припинення права власності ОСОБА_1 на ј частку та визнання за ОСОБА_9 права власності на зазначену частину. Що стосується моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., яку просить стягнути з відповідачів, посилаючись на те, що він поставлений в тяжке становище, оскільки він не міг користуватися городом, будинком, садом, то всупереч вимогам закону, позивач не обґрунтував в чому саме полягає його тяжке матеріальне становище.
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_11 позовні вимоги не визнав та просив у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Суду пояснив, що у 2005 році він вернувся з армії та вселився і став проживати у матері за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Поточна, 48, де і по цей час проживає.
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_6 позовні вимоги не визнав та просив у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Суду пояснив, що з 2004 року він вселився і став проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, де і по цей час проживає.
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_6 позовні вимоги не визнав та просив у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Суду пояснив, що з 2004 року він вселився і став проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, де і по цей час проживає.
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_7 позовні вимоги не визнала та просила у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Суду пояснила, що вона проживає у спірному домоволодінні. У неї є дитина, ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_3.
У судове засідання відповідачка ОСОБА_9 не з'явилася, про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.
У судове засідання третя особа: ОСОБА_12 не з'явилася, про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.
Представники третьої особи: Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора м. Дніпропетровська, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Про причини неявки суду не повідомили.
Вислухавши позивача, відповідача, представників відповідачів, третіх осіб, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню по наступним підставам.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У судовому засіданні встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2009 року встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_17 на ј частину домоволодіння 48 по вул. Поточній в м. Дніпропетровську та визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину домоволодіння 48 по вул. Поточній в м. Дніпропетровську в порядку спадкування по закону після смерті ОСОБА_17, 14 травня 1998 року та визнано за ОСОБА_9 право власності в порядку спадкування по закону та заповітом на ј частини домоволодіння 48 по вул. Поточній в м. Дніпропетровську після смерті ОСОБА_17, 14 травня 1998 року та після смерті ОСОБА_18, померлого 04 квітня 2003 року та визнано за ОСОБА_9 право власності в порядку спадкування за заповітом автомобіль М 412, державний номер НОМЕР_1, після смерті ОСОБА_18. Ухвалою колегії суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2009 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2009 року залишено без змін.
Також встановлено, що 02 червня 2004 року між відповідачкою ОСОБА_9, яка була на той час єдиним спадкоємцем після смерті батька за заповітом, та ОСОБА_2 було укладено договір оренди житлового будинку № 48 по вул. Поточній в м. Дніпропетровську. Відповідачі продовжують проживати у спірному домоволодінні по теперішній час.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно ст. 1299 ЦК України якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
Статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення: житлові будинки; квартири; будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як встановлено у судовому засіданні, та підтверджено самим позивачем, позивачем не було відповідно до чинного законодавства зареєстровано право власності на ј частину домоволодіння 48 по вул. Поточній в м. Дніпропетровську в порядку спадкування по закону після смерті ОСОБА_17, 14 травня 1998 року, тому він не набув права власності на зазначену частину домоволодіння і як наслідок не має права володіти, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Тому немає правових підстав для виселення відповідачів зі спірного домоволодіння та вселення позивача у спірне домоволодіння, а як наслідок у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд вважає, що оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивачем не доведено заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру, не надано будь-яких доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв'язків, які мають бути встановленими судом і враховані при розрахунку позивачем суми відшкодування моральної шкоди.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 331, 1299 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»ст. ст. 10, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9, треті особи: Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора м. Дніпропетровська, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 про виселення, вселення, про стягнення моральної шкоди -відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.О. Некрасов