Справа № 2-267/11
26 грудня 2012 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючої - судді Нізік О.В.
при секретарі -Таран К.В.
за участю: позивача - ОСОБА_1
представника позивача -ОСОБА_2
представника відповідача -ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, -
06 травня 2009 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_5 є сином його рідного брата ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Його брат за життя був власником 47/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1. Між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, який діяв на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5 08.08.2004 року був укладений договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8 В кінці 2006 року ОСОБА_9 дізнався, що був укладений договір дарування. В цей же час він був виселений із дому так як представник відповідача зламав двері, замінив двірні замки. З цього часу брат був позбавлений можливості користуватися власністю та вимушений був проживати у знайомих та родичів. З 17 жовтня 2006 року до дня смерті його брат ОСОБА_9 проживав з ним та його родиною за адресою: АДРЕСА_2. Вони жили однією сім'єю піклувалися про нього та доглядали. За життя брат звертався до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним. В установлений законом строк він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та як є правонаступником після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Визнаючи укладений договір дарування між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 недійсним він одночасно бажає, щоб відповідач був відсторонений від спадщини, так як він ухилявся від надання своєму батьку ОСОБА_9а. допомоги, який з огляду на вік та стан здоров'я потребував її. Одночасно з цим він бажає щоб за ним було визнано право власності у порядку спадкування за законом, як спадкоємця другої черги.Вважає, що брат помилявся як відносно предмету угоди, так і її наслідків при цьому уклав невигідну йому угоду. Просив визнати договір дарування 47/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 укладену між ОСОБА_9 та відповідачем ОСОБА_5, посвідчений 08.08.2004 року приватним нотаріусом ОСОБА_8 недійсним, відсторонити ОСОБА_5 від спадкування після смерті батька ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на 47/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1.
У судовому засіданні позивач, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.
У передуючих судових засіданнях відповідач ОСОБА_6, представник відповідача ОСОБА_12 позовні вимоги не визнали, просили у їх задоволенні відмовити, у дійсне судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлені, причину неявки суду не сповістили.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився.
Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_14, дослідивши матеріали справи, суд вважає що заявлені вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Як встановлено у судовому засіданні, станом на 23 квітня 2012 року право власності по АДРЕСА_1 зареєстровано:
- 53/100 частки за ОСОБА_14 на підставі договору дарування, посвідченого 03.03.82 року третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2-819 (а. с. 150);
- 47/100 частини за ОСОБА_5 на підставі договору дарування /ВВК 160505 реєстр 1743/ 07.07.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (а. с. 151, 152).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_9, що підтверджується Свідоцтвом про смерть виданого 27 жовтня 2008 року відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис за № 8295 (а.с. 7).
За життя 07.07.2004 року ОСОБА_9 подарував належні йому, на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстр № 1-813 від 04.03.1980 року, виданого третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою та рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська б/н від 18 травня 1981 року (а. с. 152, 186, 187) 47/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_5, згідно договору дарування від 07.07.2004 року посвідченого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_8 за реєстром № 1743 (а. с. 111, 185).
Вирішуючи питання щодо заявленої позовної вимоги про визнання договору дарування 47/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, посвідчений 08.08.2004 року приватним нотаріусом ОСОБА_8 недійсним, суд виходить з наступного.
У відповідності зі ст. 57 ЦК України (в редакції 1963 року) угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на дуже невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнано недійсним за позовом потерпілого або за позовом державної або громадської організації. Якщо угода визнана недійсною по одному з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення отриманого в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, отримане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - стягується його вартість. Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.
Крім того, відповідно до ст. 153 ЦК України (в редакції 1963 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода, договір вважається укладеним.
Не надано позивачем суду доказів, що угода договору дарування від 07.07.2004 року була прихованою чи удаваною з підстав, передбачених ст. 58 ЦК України (в редакції 1963 року).
Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин -договір дарування нерухомого майна не суперечать актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства оскільки, спрямований на настання реальних передбачених законом наслідків.
Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У відповідності до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підстави свої вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Враховуючи викладені фактичні обставини, норми чинного законодавства та приймаючи до уваги факт ненадання позивачем, представником позивача жодних належних та допустимих доказів щодо не дійсності укладення спірного Договору дарування, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог ст.ст.203, 1054, 1055 ЦК України при укладанні спірного договору між сторонами були дотримані всі передбачені діючим законодавством істотні умови договору, які обумовлені їх згодою, як узгоджені сторонами, так і ними прийняті, а також дотримані вимоги щодо форми договору. Окрім того, на момент укладення спірного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою нотаріуса. Крім того, брат позивача підписав оспорюваний договір дарування особисто, чим відповідно засвідчив та підтвердив факт надання йому повної інформації про його умови. Таким чином, викладене виключає можливість визнання спірного договору недійсним як правочину, зокрема і на підставі ст.230 ЦК України.
Твердження позивача в частині невідповідності надвірних будівель (сараю та гаражу) оспорюваного договору дарування суд оцінює критично, оскільки немає підстав вважати, що зазначені положення договору насправді є несправедливими або нерозумними, а оцінка, надана позивачем є суто суб'єктивною, оскільки за відповідачем ОСОБА_5 зареєстроване право власності лише на 47/100 частини домоволодіння, що відповідає доказам в матеріалах справи.
Суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_4, щодо відсторонення ОСОБА_5 від спадкування після смерті батька ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року є заявленою передчасно, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2010 року вимога ОСОБА_4, щодо визнання права власності у порядку спадкування за законом на 47/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 виділена в окреме провадження.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 88 ЦПК України та враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за необхідне залишити понесені позивачем судові витрати у сумі 101 грн. 00 коп. з яких: судовий збір у сумі 51 грн. 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 50 грн. 00 коп. при зверненні до суду з вищевказаним позовом за його рахунок.
Враховуючи роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", Постанову Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»(із змінами та доповненнями), керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 60, 81, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 220, 210, 391, 640 ЦК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним -відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.
Суддя О. В. Нізік