24.01.2013
Справа № 2-410/5084/12
24 січня 2013 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
судді Озерянської Ж.М.
при секретарі Прохода А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ювілейному цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лінгер», ТОВ «Ремаріс»про витребування земельної ділянки,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності та витребування майна, який в листопаді 2012 року уточнив та просив витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю «Лінгер»земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1 площею 4,170 га, у межах згідно з планом, що розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221455800-01-072-0063, судові витрати покласти на відповідачів.
В обґрунтування позову вказав, що на підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 17.05.2002 року № 281-р йому було надано у приватну власність земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1 площею 4,1700 га у тому числі ріллі 4,1700 га у межах згідно з планом, що розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району/області про що був виданий державний акт на право приватної власності на землю від 11.06.2002 року. Рішенням постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний»від 04.09.2006 року по справі № 0405/06-15 було визнано дійсним договір міни зазначеної ділянки на сільськогосподарську продукцію, укладений між ним та ОСОБА_2 та визнано за останнім право власності на належну йому земельну ділянку. В подальшому на підставі рішення постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний»від 10.01.2007 року, визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «Ремарис»та визнано за останнім право власності на земельну ділянку. Згодом, зазначену ділянку ТОВ «Ремаріс»було відчужено на користь ТОВ «Лінгер»за нотаріально посвідченим договором міни від 07.08.2007 року про що останньому був виданий державний акт. Однак, у подальшому вищезазначені рішення були скасовані відповідними судами. Вказав, що ОСОБА_2 та відповідно ТОВ «Ремаріс»і ТОВ «Лінгер»на набули права власності на земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1, а тому захист права власності шляхом визнання судом такого права за ним в даній ситуації не може бути застосований. Зазначив, що земельна ділянка (пай) № НОМЕР_1 вибула з його володіння проти його волі, а тому, враховуючи визнання на теперішній час первинного правочину недійсним, та з огляду на приписи цивільного закону і судової практики, земельна ділянка має бути витребувана у ТОВ «Лінгер».
У судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позові.
Представник відповідача Кухарова Т.Є. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та заперечувала проти їх задоволення.
Вислухавши сторони, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Дніпропетровського районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 17 травня 2002 року № 281-р надано у приватну власність земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1 площею 4,170 га у тому числі ріллі 4,170 га у межах згідно плану, яка розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про що був виданий державний акт.
Рішення постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний»від 04 вересня 2006 року, визнано дійсним договір міни зазначеної земельної ділянки (том № 1 а.с.13-15), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнано за останнім право власності на спірну земельну ділянку (том №2 а.с.16-17). На підставі рішення постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний»від 10 січня 2007 року, визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Ремаріс»та визнано за останнім право власності на земельну ділянку.
В подальшому між ТОВ «Ремаріс»та ТОВ «Лінгер»07 серпня 2007 року було укладено договір міни, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_5, та зареєстровано в реєстрі № 4736, відповідно до якого ТОВ «Ремаріс»передав вищезазначену земельну ділянку у власність ТОВ «Лінгер», а 21 серпня 2007 року ТОВ «Лінгер»видано державний акт на право власності на земельну ділянку ЯЕ № 144563, а саме на земельну ділянку площею 4,170 га у межах згідно плану, що розташована на території Ювілейної селищної ради, кадастровий номер 1221455800-01-072-0063.
Однак вище зазначені рішення постійно діючого третейського суду «Південно-східний міжрегіональний»були скасовані. Так, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2008 року скасовано рішення постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний»від 04 вересня 2006 року, яким було визнано дійсним договір міни спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнано за останнім право власності на спірну земельну ділянку (том №1 а.с.8-9), а ухвалою Новомосковського міськрайонного суду від 23 грудня 2008 року скасовано рішення постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний»від 10 січня 2007 року, яким було визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Ремаріс»та визнано за останнім право власності на зазначену земельну ділянку (том №1 а.с.10-12).
Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України суд враховує правову позицію Верховного Суду України у справі за № 6-107цс12 від 07.11.2012 року. У вказаній справі Верховний Суд України дійшов наступних висновків: Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
У справі № 6-53цс12 від 31.10.2012 року Верховний Суд України дійшов наступних висновків: права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.
Таким чином, зазначені вище обставини справи, свідчать про те, що ОСОБА_2 та відповідно ТОВ «Ремаріс» і ТОВ «Лінгер»не набули права власності на земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1, а тому захист права власності шляхом визнання судом такого права за позивачем в даній ситуації не може бути застосований. В такому випадку право власності може захищатись шляхом пред'явлення віндикаційного позову у тому разі, коли на це існують передбачені ст. 388 ЦК України підстави.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, у випадку, коли майно вибуло з володіння власника не з його волі, таке майно підлягає обов'язковому витребуванню від добросовісного набувача.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат. Тому на підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Лінгер», ТОВ «Ремаріс»підлягає стягненню по 22 грн. 75 коп. судових витрат за сплату судового збору та ІТЗ розгляду справи, з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст. 388 ЦК України, ст. 3, 10, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
Витребувати на користь ОСОБА_1 у товариства з обмеженою відповідальністю «Лінгер»земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1 площею 4,170 га у межах згідно з планом,що розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221455800-01-072-0063.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Лінгер», ТОВ «Ремаріс»по 22 грн. 75 коп. судових витрат за сплату судового збору та ІТЗ розгляду справи, з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя : Озерянська Ж.М.