Справа № 408/5078/12
Провадження №2/408/1888/12
"26" листопада 2012 р.
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
в складі:
головуючого Костенко В. В.
при секретарі Абрамян Н. Л.,
за участю
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства « Банк Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору частково недійсним, -
17.07.2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ» Банк Фінанси та Кредит» /далі Банк/ про визнання недійсними умов викладених в п.п.6.1., 6.2 договору про відкриття кредитної лінії № 1037-пк-2006 від 10.11.2006 р., укладеного між сторонами стосовно сплати пені яка фактично встановлена умовами цього договору: п. 6.1 розділу 6 в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення та п.6.2 розділу 6 у розмірі 10% від загальної суми отриманих кредитних ресурсів. Позивач , при цьому, посилається що ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яка встановлює максимальний розмір пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку та тільки з суми простроченого платежу. Позивач вважає, що умови договору, укладеного між ним та відповідачем, є несправедливими порівняно із нормами діючого законодавства та такими, що порушують його права. Крім того, позивач вважає, що при укладенні договору відповідачем були порушені вимоги ч.2 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів» та п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, а саме не були роз»яснені вимоги діючого законодавства щодо сукупної вартості кредиту, фінансових зобов»язань, переліку, розміру та бази розрахунків, тощо.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги та посилався на рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-РП/2011 по справі № 1-26/2011, яким ,як він зазначає вирішені аналогічні правовідносини. Крім того, він зазначає, що ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. В свою чергу ст.203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Невідповідність п.6.1, 6.2 кредитного договору вимогам діючого законодавства, а саме: ст.3 Закону України „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" , включення до нього несправедливих умов, ненадання належної інформації при укладенні договору відповідно до ст.11 Закону України „ Про захист прав споживачів" є підставою для визнання цих пунктів договору недійсними. Просив задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача у судові засідання двічі не з»явився, про день та час розгляду справи був сповіщений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення йому виклику суду, в зв»язку з чим суд на підставі ст.169 ч.4 ЦПК України розглядає справу за його відсутності на підставі наявних в ній доказів.
Вислухавши думку сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню в повному обсязі за наступними підставами.
Судом встановлено, що 10 листопада 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю « Банк «Фінанси та кредит» , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство « Банк» Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1037-пк-2006. Згідно п.2.1 цього договору відповідач надав позивачеві грошові кошти в сумі 25500,00 грн. зі сплатою 15,5% з кінцевим строком повернення кредиту до 09.11.2016 року ( а.с.7-8).
Позивач вважає несправедливими умови кредитного договору, викладені у п.6.1, 6.2 розділу 6 „ Відповідальність позичальника", якими передбачено , що у разі прострочення повернення позичальником кредитних ресурсів та/або сплати процентів він повинен сплатити банку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення , а також у разі ненадання ним у встановлені договором строки документів, обов»язок надання яких передбачений цим договором та за неповідомлення банку про факти, зазначені у п.5.3 цього договору він повинен сплатити штраф у розмірі 10% від загальної суми отриманих кредитних ресурсів, оскільки таки умови суперечать вимогам ст.3 Закону України „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" щодо розміру пені.
Вирішуючи вищеназваний спір суд виходить з наступного.
Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору, а саме: відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору , виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови ( пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Позивач з питань отримання грошей за договором кредиту звернувся до ТОВ « Банк «Фінанси та Кредит», добровільно обравши його серед інших установ, які надають аналогічні послуги на грошовому та кредитному ринках. Сторони самостійно визначили умови договору та погодились з ними, підписавши його, справжність свого підпису на договорі позивачем не оскаржується. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.
Що стосується тверджень позивача про недійсність на підставі ч.1 ст.215, 203 ЦК України умов кредитного договору , викладених в п.6.1, 6.2 розділу 6 „ Відповідальність Позичальника", як невідповідаючим вимогам діючого законодавства, а саме: ст.1,3 Закону України „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", то суд вважає їх недоведеними відповідно до ст.60 ЦПК України.
Так, у вступній частині вищеназваного Закону вказано, що він регулює правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань. Суб"єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи- суб"єкти підприємницької діяльності.
Як убачається із оспорюваного договору, він укладений між банком та Коро стельовим А.М., як фізичною особою, тобто вимоги цього закону не можуть розповсюджуватися на зазначені правовідносини.
Крім того, зазначений закон був прийнятий у 1996 році, тоді як у 2004 році набрав чинності ЦК України, ст.549-552 якого не передбачене обмеження у визначені розміру пені та штрафу.
Судом не заперечується право позивача на отримання інформації щодо умов отримання споживчого кредиту, форми забезпечення,типу відсоткової ставки, орієнтованої сукупної вартості продукту та інших, яке передбачено ч.2 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів», на порушення вимог якої з боку відповідача він посилається. Відповідачем, в свою чергу , також не було надано доказів щодо ознайомлення ним позивача ОСОБА_2 при вирішенні питання про укладення кредитного договору з вимогами діючого законодавства та надання йому інформації щодо сукупної вартості кредиту, фінансових зобов»язань, переліку, розміру та бази розрахунків, тощо.
Між тим, слід відмітити, що вищеназваною статтею Закону України « Про захист прав споживачів» передбачені певні правові наслідки ненадання такої інформації, а саме вказано, що суб»єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 и 23 цього Закону. Як убачається із тексту цих статей , ненадання повної, достовірної інформації споживачеві може в певних випадках потягнути розірвання договору та відшкодування збитків, накладення фінансових санкцій на посадових осіб, але не є підставою для визнання його ( чи окремих положень договору) недійсними.
Суд вважає,що позовні вимоги про визнання недійсними умов, викладених в п.п.6.1., 6.2 договору про відкриття кредитної лінії № 1037-пк-2006 від 10.11.2006 р. задоволенню не підлягають.
Крім того, в мотивувальній частині позову ОСОБА_2 посилається на заподіянні йому діями відповідача моральної шкоди, але не визначив її розмір, при цьому посилається на Закон України «Про захист прав споживачів», але вказані правовідносини регулюються Законом України «Про банки та банківську діяльність», нормами цивільного кодексу, договором між сторонами. Вказане спеціальне законодавство, умови договору не передбачають право позичальника на стягнення моральної шкоди в разі невідповідності законодавству умов договору, тому не підлягають задоволенню.
Таким чином, суд вважає заявлені позовні вимоги недоведеними та такими ,що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати на підставі ст.88 ЦПК України та Закону України „ Про судовий збір" підлягають покладенню на рахунок держави
На підставі ст.ст.203, 215 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р.. керуючись ст.ст. 10, 27, 31, 60, 79, 81, 88. 209 ч.3, 212-215 ЩІК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства « Банк Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору частково недійсним в повному обсязі.
Судові витрати віднести на рахунок Державного бюджету.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особами, які не були присутні при його проголошенні у той же строк із дня отримання його копії.
Суддя: В. В. Костенко