Справа № 2а/0109/204/2012
Номер провадження 2-а/123/115/2013
17.10.2012 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя в складі :
головуючого - судді Тонкоголосюка О.В.,
при секретарі - Селезньовій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Сімферопольської міської ради, Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету та визнання дій по оформленню державного акту про право власності на земельну ділянку неправомірними,
Позивачі звернулись до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого вказують, що ОСОБА_5 є власником 37/100 домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 11.03.2003 р. з ОСОБА_2. ОСОБА_4 є власником 63/100 зазначеного домоволодіння на підставі договору дарування, укладеного 02.06.2003 р. з ОСОБА_6 Крім того, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0376 га за адресою АДРЕСА_1, що складає 63/100 часткою цілої земельної ділянки площею 0,0597 га за тією ж адресою, на підставі Договору дарування земельної ділянки від 02.06.2003 року.
У 2004 році ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_2, ОСОБА_7 з позовом про розділ земельної ділянки. З вказаного моменту останнім стало відомо про те, що Рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №887 від 10.07.1998р. у власність ОСОБА_6 в порядку приватизації була передана земельна ділянка площею 0,0597 га за адресою АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будов і споруд. 20.05.2003 року ОСОБА_6 був виданий Державний акт Серія КМ № 094493 на земельну ділянку площею 0,0597 га за адресою АДРЕСА_1. 02.06.2003 р. приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 було посвідчене договір дарування земельної ділянки площею 0,0376га за адресою АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_4, номер по реєстру 5878. 13.05.2004 р. ОСОБА_4 було видане Державний акт серії КМ №133898 на право власності на земельну ділянку площею 0,0376 га за адресою АДРЕСА_1.
Позивачі вважають, що рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №887 від 10.07.1998 р. яким у власність ОСОБА_6 в порядку приватизації була передана земельна ділянка площею 0,0597 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будов і споруд, прийнято суб'єктом владних повноважень з порушенням вимог законодавства і порушують їх права, з підстав викладених в позовній заяві.
Тому просять поновити їм строк на звернення до суду із цим адміністративним позовом, як пропущений з поважної причини. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 887 від 10.07.1998 року в частині передачі у власність ОСОБА_6 в порядку приватизації земельної ділянки площею 0,0597 га. за адресою: АДРЕСА_1, та неправомірними дії Сімферопольської міської ради з видачі Державного акту серії КМ №094493 на земельну ділянку площею 0,0597 га за адресою АДРЕСА_1, 20.05.2003 р. ОСОБА_6.
Представник позивачів та позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні. При цьому надали додаткові пояснення, у відповідності до змісту яких, наполягали на тому, що про оскаржуване рішення позивачам стало відомо лише в 2004 році і саме з цього часу вони почали захищати свої інтереси шляхом неодноразового звернення до судів, в тому числі із цим позовом. За цей час змінилося законодавство, судові інстанції не могли своєчасно визначити вид підсудності даних правовідносин. В 2004 році у відповідності до п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України, на вимоги про визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування, який порушує право власності, позовна давність не поширювалась, Кодекс адміністративного судочинства України набув чинності лише з 01 вересня 2005 року, а роз'яснення з приводу даних правовідносин були надані Конституційним судом України рішенням від 01.04.2010 року № 10-рп/2010. Враховуючі, що вони, позивачі, звернулися до суду із цим позовом 04 жовтня 2010 року, тому вважають, що строки позовної давності передбачені КАС України, пропущені ними з поважних причин.
Відповідачі в судове засідання не явилися, про дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи є відповідні докази. Письмових заперечень на адресу суду не надали.
Представник третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_9 проти позову заперечувала, посилаючись на те, що позивачами пропущений строк позовної давності щодо вимог про визнання рішення недійсним та оскарження дій відповідачів, передбачений ст. 99 КАС України, тому в силу ст. 100 КАС України, справа повинна бути залишена без розгляду. Також зауважує на тому, що позовні вимоги не відповідають нормам КАС України. Більш того, позивачами оскаржується акт індивідуальної дії прийнятий стосовно ОСОБА_6, тому позивачі не мають право його оскаржувати.
Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не явилася, про дату та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи є відповідні докази, причини неявки суду не повідомила.
У відповідності до положень ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, що не явилися в судове засідання.
Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Згідно частини першої статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 70 КАС України, належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
У відповідності до ст. 71 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (ч.1). В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 є власником 37/100 домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 11.03.2003 р. із ОСОБА_15 яка діяла на підставі доручення від імені ОСОБА_2. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 563 (а.с. 16-17).
В свою чергу ОСОБА_2 придбав вказану частку спірного домоволодіння на підставі договору дарування укладеного із ОСОБА_11 від 03.01.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Сімферопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 за реєстровим номером 3- З (ас. 8-10).
На той час, інша частка зазначеного домоволодіння належала на праві власності ОСОБА_6 на підставі відповідного свідоцтва про право особистої власності на будівлю від 05.07.1995 року (а.с.11).
Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 10.07.1998 року № 887 про передачу земельних ділянок громадянам в сумісну (часткову або спільну) власність, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було передано у сумісну власність земельну ділянку під домоволодінням АДРЕСА_1 загальною площею 597 кв.м. ( ас.7).
ОСОБА_6 20 травня 2003 року отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія № КМ № 133898, у відповідності до якого між нею та ОСОБА_2 було визначено частки у спільній власності, а саме було встановлено, що ОСОБА_6 належить 63/100 часток земельної ділянки загальною площею 597 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 а ОСОБА_2 37/100 її часток. (а.с.12).
02.06.2003 року між ОСОБА_13, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_4 був укладений договір дарування частки домоволодіння, на підставі якого ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 належні їй 63/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 5875 (а.с. 13). Крім того, в той же день між тими ж сторонами було укладено договір дарування земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 належні їй 63/100 частки земельної ділянки загальною площею 0,0597 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0376 га.. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 5878 (ас. 14).
На підставі договору дарування земельної ділянки від 02.06.2003 року ОСОБА_4 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії КМ № 193538 від 13 травня 2004 року в якому частки співвласників земельної ділянки АДРЕСА_1 не зазначено, при цьому співвласником земельної ділянки вказаний ОСОБА_2 (а.с. 14).
В грудні 2004 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вимогами до ОСОБА_2 про реальний розділ земельної ділянки АДРЕСА_1.
Позивачі стверджують, що саме з цього часу їм стало відомо про наявність рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №887 від 10.07.1998 р., а також те, що у власність ОСОБА_6 в порядку приватизації була передана земельна ділянка площею 0,0376 га за адресою АДРЕСА_1, яка складає 63/100 часток від земельної ділянки загальною площею 0,0597 га. про що було видано відповідний Державний акт.
На вимогу суду, виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради було надано документи та матеріали на підставі яких було прийняте рішення № 887 від 10.07.1998 р., яке оскаржується позивачами, в яких також мається спільна заява від ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про передачу їм у приватну власність земельної ділянки площею 597 кв.м. для обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 ( ас. 222).
Позивач ОСОБА_2 стверджує, що він не підписував цієї заяви та не подавав документи на приватизацію земельної ділянки.
На підставі ухвали суду від 08.05.2012 року по справі було призначено почеркознавчу експертизу. Згідно до висновків експерту № 306 від 06.09.2012 року підпис, розташований в заяві від 24.12.1997 про передачу в приватну власність земельної ділянки ОСОБА_6 і ОСОБА_2, 1-й підпис в нижньому правому кутку, ймовірно, виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою. Відповісти на питання в категоричній формі не представилося можливим зважаючи на простоту виконання досліджуваного підпису, що обмежило об'єм графічної інформації необхідної для ідентифікації; частковій незіставності досліджуваного підпису та зразків підпису ОСОБА_2 по транскрипції ( ас. 10-13 т.2).
У відповідності до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Безумовно, висновок фахівця не має заздалегідь визначеної для суду сили і підлягає оцінці на ряду з іншими доказами. Проте, це й не доводить того, що ОСОБА_2 підписував заяву на приватизацію спірної земельної ділянки разом із ОСОБА_6
На думку суду, зауваження позивачів на тому, що ОСОБА_2 не приймав участі в приватизації земельної ділянки, у зв'язку із чим при укладанні договору дарування належної йому частки домоволодіння не подарував земельну ділянку на якій вона розташована, також заслуговує своєї уваги, оскільки в такому разі йому було достатньо лише звернутися до відповідного підприємства із вимогою про надання відповідного Державного акту.
Тому суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 дійсно не знав про наявність рішення виконавчого комітету №887 від 10.07.1998 р., яким йому та ОСОБА_6 було виділено у спільну власність земельну ділянку на якій розташоване домоволодіння АДРЕСА_1.
ОСОБА_2 не приватизовував земельну ділянку за вказаною адресою ні повністю, ні частково, ні спільно з ОСОБА_6 Він не звертався із заявами про приватизацію земельної ділянки за даною адресою у встановленому законом порядку, уповноважені органи місцевого самоврядування не могли прийняти рішення з даного питання.
Проте, суд не може признати рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 887 від 10.07.1998 року в частині передачі у власність ОСОБА_6 в порядку приватизації земельної ділянки площею 0,0597 га. за адресою: АДРЕСА_1, недійсним, оскільки це не передбачено ст. 162 КАС України, яка встановлює, що суд може прийняти рішення про визнання рішення суб'єкту владних повноважень чи окремих його положень протиправним.
Тому, на підставі ч.2 ст. 11 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених вимог та встановити протиправність рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 887 від 10.07.1998 року в частині передачі у власність ОСОБА_6 в порядку приватизації земельної ділянки площею 0,0597 га. за адресою: АДРЕСА_1.
Станом на момент прийняття виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради рішення №887 від 10.07.1998 р., домоволодіння АДРЕСА_1 знаходилося в спільному користуванні позивача ОСОБА_2 (37/100 часток) і померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть, актовий запис № 753 ( а.с.22 т.2) ОСОБА_6 (63/100 часток), між якими фактично склався порядок користування земельною ділянкою, на якій розташоване вказане домоволодіння, в рівних частках, але він не був документально закріплений, що не було оспорено сторонами по справі.
Земельний кодекс України 1990 року, що діяв на той момент, не містив норми щодо оформлення земельної ділянки в сумісну власність співвласників домоволодіння.
Більш того, згідно статті 22 ЗК України 1990 року, що діяв на той момент, право власності на землю виникає з моменту отримання державного акту і визначення меж земельної ділянки в натурі.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України 2002 року в редакції, що діяла в 2003 році, право власності на землю виникає з моменту отримання державного акту і його реєстрації. Забороняється використання земельної ділянки до отримання правовстановлюючого документа, та встановлення меж земельної ділянки в натурі.
На момент укладення договору дарування частки будинку між позивачами ОСОБА_2 і ОСОБА_5 11.03.2003 р., право власності на землю ОСОБА_6 не виникло, оскільки державний акт їй не був виданий. Між ОСОБА_2 і ОСОБА_6, а після 11.03.2003 р. - між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - існував фактичний порядок користування земельною ділянкою в рівних частках.
Це підтверджується тим, що в тексті договору дарування від 11.03.2003р. між позивачами нотаріусом були роз'яснені положення статей 93, 120 Земельного кодексу України.
Згідно п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу України 2002 року, Рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
Стаття 89 Земельного кодексу України передбачає, що земельна ділянка належить на праві спільної сумісної власності співвласникам житлового будинку.
Проте ОСОБА_6 був виданий Державний акт серія КМ №094493 на земельну ділянку площею 0,0597 га за адресою АДРЕСА_1. До даного документа були внесені відомості, що ОСОБА_2, як співвласник земельної ділянки, володіє лише їх 37/100 частками.
У відповідності до ст. 86 Земельного кодексу України ( далі ЗК України), земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.
У відповідності до Листа Державного комітету України із земельних ресурсів № 2-3/3280, від 07.07.2009 року «Щодо окремих питань посвідчення спільної власності на земельну ділянку» згідно із статтею 86 Земельного кодексу України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку.
Форма державного акта на право власності на земельну ділянку затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 (зі змінами). З назви та змісту такої форми вбачається, що один державний акт видається власнику земельної ділянки або особі, уповноваженій співвласниками земельної ділянки, та посвідчує право власності на одну земельну ділянку. До державного акта додається додаток, в якому зазначається список співвласників земельної ділянки.
Пунктом 2.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему від 04.05.99 N 43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.99 за 354/3647, також зазначено, що до державного акта на право власності на земельну ділянку, який видається співвласникам, обов'язково додається затверджений список співвласників цієї земельної ділянки.
Отже, право спільної власності на земельну ділянку посвідчується одним державним актом, який видається особі, уповноваженій співвласниками земельної ділянки, що обирається з їх числа. Список співвласників земельної ділянки зазначається в додатку до державного акта. На кожного співвласника земельної ділянки окремий державний акт не складається.
Державний акт, який оформлено на уповноважену особу, що видається співвласникам земельної ділянки, посвідчує право власності на земельну ділянку уповноваженої особи та інших співвласників, зазначених у списку співвласників земельної ділянки. Такий державний акт є правовою підставою виникнення права власності на земельну ділянку у всіх співвласників земельної ділянки.
Стосовно перевірки належності земельної ділянки співвласникам або одному із них, такі відомості можуть бути перевірені шляхом отримання витягу з Державного реєстру земель у порядку, встановленому пунктом 13 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему від 02.07.2003 № 174 і зареєстрованого в Мін'юсті України 25.07.2009 за № 641/7962.
Таким чином, судом не встановлено порушень діючого законодавства України з боку відповідачів при отриманні ОСОБА_6 державного акту на право власності на земельну ділянку по вул. Вілар, 48, площею 0,0597 га., КМ. №094493 від 20.05.2003р. на підставі рішення виконкому Сімферопольської міськради № 887 від 10.07.1998 року.
Крім того, слід зазначити, що на момент видачі державного акту ОСОБА_6 питання підготовки, видачі та реєстрації Державних актів на право власності на земельні ділянки не входить до компетенції структур міської ради та виконавчого комітету. У відповідності Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.03г. № 174 «Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель», питання видачі і реєстрації Державних актів на право власності на земельні ділянки в м. Сімферополі входять в Компетенцію Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», яке вносило відомості до Державного акту ОСОБА_6, вимоги до якого заявлені не були.
Що стосується, тверджень представника ОСОБА_4, про те, що позивачами пропущений строк на звернення до суду із зазначеним позовом, то суд вважає, що виходячи з обставин, що склалися в даній ситуації, його можливо поновити виходячи з наступного.
Згідно вимогам статті 100 КАС України, питання про поновлення строку на звернення з адміністративним позовом або про залишення позову без розгляду, у зв'язку з пропуском строку на звернення до адміністративного суду, вирішується на стадії відкриття провадження у справі.
Провадження у даній справі було відкрите ухвалою міського суду Феодосії від 07.10.2010 р., без вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду із цим позовом. На той час ще діяло положення п. 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України, згідно якому на вимоги про визнання недійсним акту органу місцевого самоврядування, що порушує право власності, позовна давність не поширюється. Більш того, було заявлено клопотання про поновлення даного процесуального терміну.
Крім того, спірні правовідносини виникли задовго до набуття чинності Кодексу адміністративного судочинства.
Насамперед позивачі зверталися до суду із цими вимогами разом із вимогами про визнання недійсними державних актів, договору дарування земельної ділянки, в порядку, передбаченому цивільним процесуальним кодексом України. При цьому питання про поновлення строку на оскарження рішення Виконавського комітету Сімферопольської міської ради №887 від 10.07.1998 р. не піднімалося
. Судом вищезазначені позовні вимоги були прийняті.
Згодом позов був залишений без розгляду, вимоги заявлялися знов то в порядку ЦПК України, то в порядку КАС України, що обумовлене відсутністю одноманітності судової практики в питаннях підсудності подібних спорів.
Лише рішенням Конституційного суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі № 1-6/2010, було встановлене що; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Саме тому, ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 06.08.2010 року було закрите провадження по цивільній справі № 2-2201/2010 за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_14 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Сімферопольської міської ради, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, третя особа - Сімферопольське міське управління земельних ресурсів, приватний нотаріус ОСОБА_8 про визнання недійсним рішення, договору, державного акту, в частині вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 887 від 10.07.1998 року в частині передачі ОСОБА_6 в порядку приватизації земельної ділянки площею 0,0597 га. за адресою АДРЕСА_1.
У відповідності до ч. 2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. При цьому ч. 3 цієї статті встановлює, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Заочне рішення по справі № 2-2201/2010 було ухвалено 17.09.2010 року, а вже 04.10.2010 року позивачі звернулися до суду із цим позовом. Тому суд вважає, що в даному випадку клопотання про поновлення процесуального строку на звернення до суду є обґрунтованим, оскільки позивачі всілякими можливими варіантами намагалися захистити своє порушене право, але не тій спосіб, який було необхідно.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 69,70,71,99, 100, 158-163 КАС України, суд
Поновити позивачам строк на звернення до суду із позовом Сімферопольської міської ради, Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету та визнання дій по оформленню державного акту про право власності на земельну ділянку неправомірними.
Позовні вимоги позивачів задовольнити частково.
Визнати противоправним Рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 887 від 10.07.1998 року в частині передачі у власність ОСОБА_6 в порядку приватизації земельної ділянки площею 0,0597 га за адресою: АДРЕСА_1.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подання через Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим протягом десяти днів з дня її проголошення апеляційної скарги.
Суддя