від "29" листопада 2006 р. по справі № 1/92-92
За позовом Прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі Луцької міської ради
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області
Колективного підприємства "Волиньбуд"
Колективного підприємства "Промбуд-5"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку № 8 по вул.Захарова, 12 в м. Луцьку та визнання вказаного гуртожитку об'єктом державного житлового фонду
Суддя Гончар М.М.
Представники сторін:
від позивача: Дерев'янчук І.О., довір. № 4.16-268 від 25.04.2006 року
від відповідачів: Регіонального відділення ФДМУ - Повх О.М., довір. № 9 від 16.03.2006 року
КП "Волиньбуд" - н/з
КП "Промбуд - 5" - н/з
В судовому засіданні приймали участь: Сидорчук І.М. прокурор відділу представництва облпрокуратури
Суть спору: Прокурор м. Луцька звернувся в господарський суд в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, колективного підприємства "Волиньбуд" та колективного підприємства "Промбуд-5" про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку № 8 по вул. Захарова, 12 в м. Луцьку та визнання вказаного гуртожитку об'єктом державного житлового фонду.
В підтвердження позовних вимог посилається на те, що відповідно до наказу Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області № 61 від 04.06.1993 року була проведена приватизація орендного підприємства "Волиньпромбуд". 25.08.1993 року РВ ФДМУ по Волинській області затверджений план приватизації майна орендного підприємства "Волиньпромбуд" шляхом створення КП "Волиньбуд". Згідно п.4.3 плану приватизації визначено спосіб приватизації -викуп державного майна, зданого в оренду з викупом.
14 вересня 1993 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Волинській області та ООП "Волиньбуд" було укладено договір купівлі-продажу державного майна, а саме : продавець продав, в покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Волиньбуд", що включало в себе всі його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації. Право власності на відчужене майно перейшло до покупця на підставі плану приватизації, затвердженого 25.08.1993 року.
Згідно переліку майна, яке було приватизоване у складі цілісного майнового комплексу, продавець передав покупцю об'єкти нерухомості, серед яких був і гуртожиток №8 по вул. Захарова,12 в м. Луцьку.
При передачі у власність ООП "Волиньбуд" даного гуртожитку відповідачем були порушені інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування, а також порушене право територіальної громади отримати у комунальну власність житловий будинок та розпорядитись ним в інтересах громади міста.
Включенням всупереч ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна" гуртожитку в складі цілісного майнового комплексу, що передавався у власність ОООП "Волиньбуд", порушене право громадян-мешканців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду, яке передбачене ст. 9 Житлового кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цілісним майновим комплексом є об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції ( товарів, послуг) із наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Зі змісту даної норми випливає, що до вказаного переліку не міг бути включений гуртожиток, так як останній не виконує виробничих функцій і, тим більше, не включається до завершеного циклу виробництва.
Згідно ст.4 Житлового кодексу УРСР гуртожитки входять до житлового фонду, а відповідно до ст.127-131 ЖК УРСР та п.3 Примірного положення про гуртожитки , затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. № 208, передбачено, що гуртожитки -це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки. Враховуючи, що гуртожитки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх слід відносити до об'єктів державного житлового фонду. Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду". Виходячи із наведеного та із змісту ст.1 вказаного Закону гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".
Прокурор просить суд визнати гуртожиток №8 по вул. Захарова,12 в м. Луцьку об'єктом державного житлового фонду та передати у відання Луцькій міській раді.
В обґрунтування зазначених доводів посилається на п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №32 від 18.01.2001 року "Про порядок затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів", відповідно до якого останній регулює відносини, пов'язані з поверненням у державну власність об'єкту приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні, за конкурсом, або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішенням суду у зв'язку з невиконанням умов договору, або визнання судом його недійсним. Об'єкт приватизації повертається до сфери управління державного органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу для здійснення управління цим об'єктом згідно із законодавством до моменту відчуження його в результаті повторного продажу.
Водночас, згідно ст. 5 Житлового кодексу України, державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад.
Відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області у поданому на адресу суду письмовому поясненні № 1992-2.8 від 29.09.2006 року та в судовому засіданні посилаючись на позицію центрального апарату ФДМУ, викладену в Інструктивному листі ФДМУ від 30.12.2005р. № 10-25-21463, п.2.3 державної програми приватизації на 1994 рік позов визнає повністю.
При цьому зазначає, що зважаючи на відсутність чітких актів законодавства щодо обов'язкової передачі гуртожитків, та інших об'єктів державного житлового фонду, що належали державним підприємствам, у комунальну власність, керуючись роз'ясненнями Міністерства юстиції України від 20.03.1998р. № 11-8-1122, Мінекономіки України від 17.03.1998р. № 232-23/378 та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.03.1998р. № 5-79, органи приватизації включали вартість гуртожитків ( коридорного типу, тобто такі, на які не видавалися ордери на постійне проживання і вони не могли бути приватизовані) до вартості цілісних майнових комплексів підприємств, що підлягали приватизації.
Відповідач - КП "Волиньбуд" вимог ухвал суду від 28.08.2006 року, 11.10.2006 року та від 18.10.2006 року не виконав, в судове засідання не з'явився.
Відповідач - КП "Промбуд - 5" позов заперечував з наступних підстав:
Приватизація майнового комплексу орендного підприємства "Волиньбуд", в тому числі гуртожитку по вул. Захарова, 12 в м. Луцьку, здійснювалась згідно Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, що діяла в період з 06.03.1993 року по 26.01.1994 року. В даній редакції не йшлося про те, що сфера дії Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" не поширюється на гуртожитки.
Відповідно до ч. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд, який знаходиться в повному господарському відданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватися у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.
Такого бажання в процесі приватизації ОООП "Волиньбуд" виявлено не було.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.
Пунктом 2 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави у позовній заяві самостійно визначає у чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати необхідні функції у спірних відносинах( ч.2 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган. Уповноважений державою здійснювати в відповідні функції у спірних відносинах.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів , державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств і з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.
Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форми його здійснення і може здійснювати представництво у будь-якій стадії судочинства у порядку, передбаченому процесуальним кодексом.
Таким чином , прокурором при підготовці позову було встановлено грубе порушення не лише права державної власності та завдано державі шкоду, але й порушено право громадян-мешканців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду, яке передбачено ст. 9 Житлового кодексу України, що є підставою для здійснення прокурором представницької функції у формі пред'явлення позову на захист інтересів держави.
На підставі матеріалів прокурорської перевірки та зібраних матеріалів у справі, судом встановлено, що відповідно до наказу Регіонального відділення ФДМУ по Волинській області №61 від 04.06.1993 року була проведена приватизація орендного підприємства "Волиньпромбуд" .
25.08.1993 року РВ ФДМУ по Волинській області затверджений план приватизації майна орендного підприємства "Волиньпромбуд" шляхом створення КП "Волиньбуд".
Як вбачається з матеріалів справи, а саме плану приватизації майна орендного підприємства "Волиньпромбуд" шляхом створення колективного підприємства "Волиньбуд", затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області від 25.08.93 року, приватизації підлягало все орендоване майно ( п.3.7 плану). Об'єктів, які передавались трудовому колективу безоплатно згідно плану приватизації не було зазначено, тобто не була застосована пільга, передбачена ст.24 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка надавала право передачі майна трудовому колективу у безстрокове безоплатне користування майна за умови його цільового використання та належного утримання і без права продажу.
Водночас, наказ №61 від 04.06.1993 року РВФДМУ по Волинській області відповідно до п.1, якого включено Перелік об'єктів, що підлягали приватизації всього майна ОП "Волиньбуд" та п.4.3 зазначеного плану приватизації згідно якого було визначено спосіб приватизації-викуп державного майна, в т.ч. гуртожитку №8 по вул.Захарова,12 прийняте з порушенням діючого на той час законодавства, оскільки відносини щодо використання житлового фонду повинні регулюватися Житловим кодексом України та іншими актами житлового законодавства, тому застосування до цих відносин Закону України "Про оренду державного і комунального майна" є помилковим. Вказаний гуртожиток на момент його передачі в оренду та на момент приватизації відповідно до ст. 8 Житлового кодексу України із жилого у нежиле приміщення не переведено, тому згідно зі ст.6 Житлового кодексу України не міг бути переданий в оренду, а пізніше приватизований, оскільки Закон України "Про приватизацію державного майна" не поширювався на об'єкти житлового фонду. Тим самим, чинним законодавством на момент приватизації житлового фонду , в т.ч. гуртожитків, було визначено спеціальний режим приватизації, передбачений Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Рішення загальних зборів, (зборів уповноважених ) організації орендарів щодо викупу орендованого майна, а також про відмову від викупу майна, як це передбачено п.3 Положення про організацію орендарів орендного підприємства "Волиньбуд", затвердженого конференцією ОООП "Волиньбуд" (протокол №1 від 24.12.92р.) та зареєстрованого виконкомом Луцької міської ради народних депутатів від 25.12.1992 року за №1245 відсутнє, що є грубим порушенням Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
14.09.1993 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Волинській області та ОООП "Волиньбуд" був укладений договір купівлі-продажу державного майна, а саме: продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Волиньбуд", що включало в себе активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації, затвердженого 25.08.1993 року.
Згідно переліку нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу, продавець продав об'єкти нерухомості, в складі яких був і гуртожиток №8 по вул. Захарова, 12 у м. Луцьку.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції ( товарів, послуг) із наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Зі змісту даної норми випливає, що до вказаного переліку не міг бути включений гуртожиток, так, як останній не виконує виробничих функцій і, тим більше, не включається до завершеного циклу виробництва.
Зазначена норма Закону кореспондується зі ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( в редакції Закону на час приватизації), згідно якого приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурні підрозділи. Згідно даної статті цілісним майновим комплексом є майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, якщо у разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються.
Крім того, відповідно до п.41 розділу V Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою КМУ №717 від 08.09.1993 року, у випадку приватизації державного майна вартість майна цілісного майнового комплексу, що продається, зменшується на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Згідно зі ст. 127 Житлового кодексу України під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території УРСР, утворюють житловий фонд (ст. 4 Житлового кодексу України)
За змістом ст. ст. 4, 5, 6 Житлового кодексу України гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду і відповідно до ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизації не підлягають.
Фонд державного майна України 30.12.2005 року видав Інструктивний лист №0-235-21463 "Щодо гуртожитків, приватизованих у складі цілісних майнових комплексів". У вказаному листі роз'яснено, що статтями 127-131 ЖК УРСР та п.3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208, передбачено, що гуртожитки-це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки. Враховуючи, що гуртожитки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх слід відносити до об'єктів державного житлового фонду. Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду". Виходячи із наведеного та із змісту ст.1 вказаного Закону гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".
Згідно ч.9 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків
Перевіркою також встановлено, що, первинним власником гуртожитку № 8 по вул. Захарова, 12 у м. Луцьку була держава в особі Мінбуду УРСР. Як вбачається із договорів оренди, укладених 24.10.1990 року та 03.12.1992 року, передача майна в оренду не означає передачі орендарю (ОООП "Волиньбуд") права власності на це майно. (п.1.2.1 договору оренди від 24.10.1990 року та п. 2.1 договору оренди №д-в-37 від 30.12.1992 року). Сам факт знаходження майна на балансі підприємства не є доказом його права власності.
Згідно п.7 роз'яснення ВАСУ від 02.04.1994 року за № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності", знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном.
Статтею 3 п.2 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів( редакція діяла на момент приватизації), у тому числі гуртожитків, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Отже, відповідачі не мали права включати, - до переліку майна, що продається за договором, гуртожиток №8 по вул. Захарова, 12 у м. Луцьку.
Таким чином, гуртожитки (кімнати у них) відносяться до державного житлового фонду і повинні передаватись у відання місцевих рад, як це передбачено ст. 5 Житлового кодексу УРСР.
Включення гуртожитку в склад цілісного майнового комплексу, що передавався у власність товариства відбулося всупереч ч.2 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна", чим порушено не лише право державної власності та завдано державі шкоду, а й право громадян-жильців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду, яке передбачено ст.9 Житлового кодексу України.
Відповідно до ст.47 Конституції України, ст. ст. 2, 9 Житлового кодексу України держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Завданням житлового законодавства України є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.
Разом з тим, слід зазначити, що спірний договір купівлі-продажу за №10 від 14.09.1993 року в частині приватизації гуртожитків №1,№2 та №3 за адресою : м.Нововолинськ, вул. Нововолинська, 51 був предметом розгляду господарським судом Волинської області у 2001 році, де рішенням суду від 09.01.2001 р. у справі №5/56-88 та рішенням від 27.03.06р. у справі №6/52-92 було визнано недійсним договір купівлі-продажу державного майна від 14.09.93 року за №10, укладеного між РВ ФДМУ по Волинській області та організацією орендарів ОП "Волиньбуд" в частині приватизації гуртожитків №1 , №2 та №3 за адресою: м. Нововолинськ, вул.Нововолинська,51. Крім того, вказані гуртожитки визнано об'єктами комунального житлового фонду Нововолинської міської ради.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст.48 Цивільного кодексу УРСР ( діючого на момент укладення договору купівлі-продажу за 1993 рік). за якою недійсною визначається угода, що не відповідає вимогам Закону.
Підставою недійсності правочину, відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності встановлено, що договір купівлі-продажу від 14.10.1993 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Волинській області та організацією орендарів орендного підприємства "Волиньбуд" в частині приватизації гуртожитку №8 по вул. Захарова, 12 в м. Луцьку укладено з грубим порушенням законодавства, а саме: ст.ст.3,5 Закону України "Про приватизацію державного майна ", ст.ст.1,9 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду",ст.9 Житлового кодексу України, не відповідає вимогам Закону, чим порушує не лише право державної власності, в т.ч. територіальної громади та завдано державі шкоди, але й порушує право громадян-мешканців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду, яке передбачено ст.9 Житлового кодексу УРСР.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про задоволення вимог прокурора та позивача щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна в частині приватизації гуртожитку та визнання гуртожитку об'єктом державного житлового фонду та передачі його у відання Луцької міської ради .
Беручи до уваги вищезазначене та керуючись ст.ст.5,9, п.2 ст.4 Житлового кодексу України, ст.ст.3,5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 1,8,9 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
1.Позов задовольнити.
2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу державного майна від 14 вересня 1993 року укладений між Регіональним відділенням ФДМУ по Волинській області та Організацією орендарів Орендного підприємства "Волиньбуд" в частині приватизації гуртожитку №8 по вул.Захарова,12 в м. Луцьку.
3.Визнати гуртожиток №8 за адресою вул.Захарова,12 в м. Луцьку об'єктом державного житлового фонду та передати його у відання Луцької міської ради.
4.Стягнути з колективного підприємства "Волиньбуд" (м. Луцьк, вул. Винниченка, 26, рахунки невідомі ) в доход державного бюджету України державного мита в розмірі 85 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь ДП "Судовий інформаційний центр" ( р/р 26002014180001 у ВАТ "Банк Універсальний", м. Львів, МФО 325707, ЄДРПОУ 30045370).
Суддя М.М. Гончар