21.11.2006 Справа № А30/198-06
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузнецової І.Л.,
суддів: Швець В.В. (доповідач), Верхогляд Т.А.
при секретарі судового засідання: Чоха Є.О.
за участю представників:
від позивача: Старченко Т.В., довіреність №101 від 26.06.06р., заступник начальника юридичного відділу;
від відповідача: Федоріна М.А., довіреність №б/н від 09.12.05р., представник;
представник третьої особи не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Новопільської сільської ради, село Новосілля, Криворізького району, Дніпропетровської області;
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2006 року;
у справі №А30/198-06;
за позовом споживчого товариства імені Карла Лібкнехта, село Новопілля, Криворізького району, Дніпропетровської області;
до Новопільської сільської ради, село Новопілля, Криворізького району, Дніпропетровської області;
третя особа комунальне підприємство “Криворізьке бюро технічної інвентаризації», місто Кривий Ріг, Дніпропетровської області;
про визнання недійсним рішення від 3 березня 2006 року, визнання недійсним та анулювання свідоцтва від 21 квітня 2006 року серії ЯЯЯ №395403 та скасування державної реєстрації від 21 квітня 2006 року.
Позивач, Споживче товариство імені Карла Лібкнехта, село Новопілля, Криворізького району, Дніпропетровської області звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить:
визнати недійсним рішення №500 Новопільської сільської ради від 3 березня 2006 року “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади сільської ради будівлі торгового центру»;
анулювати свідоцтво від 21 квітня 2006 року серії ЯЯЯ №395403, яке видане на підставі вищевказаного рішення та скасувати державну реєстрацію від 21 квітня 2006 року за реєстраційним номером 14554731 номер запису 99 в книзі ІН Кр. Р-н-99 торговельного центру, розташованого за адресою Дніпропетровська область, Криворізький район, село Новопілля, вулиця Садова, будинок №46.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення виконавчого комітету Новопільської сільської ради “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади сільської ради будівлі торговельного центру» від 3 березня 2006 року №500 не відповідає вимогам закону, оскільки володіння майном з боку Позивача неправомірним у судовому порядку не визнано.
Відповідач при прийнятті рішення перевищив свої повноваження.
Постановою господарського суду у справі №А30/198-06 від 20 липня 2006 року (суддя Євстигнеєва Н.М.) позовні вимоги задоволені повністю.
Приймаючи спірну постанову господарський суд виходив з того, що Відповідач помилково посилається у спірному рішенні на Акт приймання-передачі від 1 вересня 2000 року, як на підставу переходу права власності на спірну будівлю, оскільки, як вбачається із назви цього акту, об'єкти соцкультпобуту передавались не у власність, а на баланс Відповідача.
Рішенням арбітражного суду у справі А1/87 встановлено факт перебування спірної будівлі на балансі Позивача з 1985 року, реєстрація Криворізьким бюро технічної інвентаризації будівлі за споживчим товариством, реєстраційне посвідчення від 30 вересня 1994 року.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідач не погодившись з постановою господарського суду подав апеляційну скаргу.
Вважає, що вона винесена з порушенням закону.
Господарський суд при винесенні постанови визначив невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідач просить спірну постанову скасувати та у позовних вимогах відмовити посилаючись на те, що у зв'язку з тим, що, як підтверджує сам Позивач, після передачі будівлі Відповідачу, як і після винесення відповідачем спірного рішення №500 “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади сільської ради будівлі торговельного центру», він фактично, продовжує володіти та користуватися цим майном, тому стверджувати, що його права володіння та користування порушені спірним рішенням у Позивача не було підстав.
Відповідно до пункту 2 роз'яснень Вищого Господарського суду України №02-5/35 від 26 січня 2000 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації Позивача у справі.
За результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у господарського суду не було правових підстав для задоволення позову.
На апеляційну скаргу Позивач надав заперечення у якому посилається на те, що висновки, викладені в апеляційній скарзі безпідставні і необґрунтовані, тому просить постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення підставою для визнання постанови суду незаконною Відповідач зазначає, що Позивач не довів свого права на нерухоме майно, а тому оскаржувану постанову прийнято лише на підставі можливого порушення прав.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України “Про власність», власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
На підставі рішення від 3 березня 2006 року №500 “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади сільської ради будівлі торговельного центру» та реєстрації права власності на будівлю торгівельного центру за сільською радою надає Відповідачу можливість розпоряджатись майном, яким правомірно володіє Позивач, на розсуд сільської ради, тому твердження про те, що спірне рішення не зачіпає права Позивача, не відповідає дійсності, це й було встановлено оскаржуваною постановою суду.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, постанову місцевого господарського суду Дніпропетровської області скасувати. У позовних вимогах відмовити повністю.
Задовольняючи апеляційну скаргу судова колегія виходила з наступного:
Господарським судом у судовому засіданні встановлено, що 3 березня 2006 року Новопільська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області (32 сесія 4 скликання) прийняла рішення №500, “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади сільської ради будівлі торговельного центру», яким вирішила:
прийняти в комунальну власність територіальної громади сільської ради не житлову будівлю торговельного центру загальною площею 1680,2 квадратних метрів, 1986 року введення в експлуатацію, яка знаходиться за адресою село Новопілля, вулиця Садова, будинок №46 Криворізького району, Дніпропетровської області;
видати свідоцтво про право власності територіальній громаді Новопільської сільської ради на не житлову будівлю торговельного центру “А-2», розташовану по вулиці Садова, будинок №46 і яка перебуває на балансовому обліку сільської ради;
КП КБТІ оформити право власності на не житлову будівлю торговельного центру А-2 загальною площею 1680,2 квадратних метрів.
На виконання цього рішення виконавчим комітетом Новопільської сільської ради видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно якого власником не житлової будівлі по вулиці Садова, будинок №46 село Новопілля Криворізького району, Дніпропетровської області є Територіальна громада в особі Новопільської сільської ради.
Право власності зареєстровано в електронному реєстрі права власності на нерухоме майно 21 квітня 2006 року.
Підставою прийняття рішення від 3 березня 2006 року №500 є Закон України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та акт прийому-передачі об'єктів соцкультпобуту від ВАТ “Криворізький тепличний комбінат» від 1 вересня 2000 року.
Відповідно до частини 2 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну визначаються Законом України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Крім того господарським судом встановлено, що з прийняттям Відповідачем спірного рішення, володіння та користування спірною будівлею торгового центру Позивачем не припинялося, Позивач фактично продовжує здійснювати право володіння та користування будівлею до цього часу.
Відповідно до статті 104 КАС України, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її право чи інтереси.
Відповідно до пункту 2 роз'яснень Вищого Господарського суду України №02-5/35 від 26 січня 2000 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Тому судова колегія вважає, що господарський суд, порушив статтю 57 Закону України “Про власність», відповідно до якої зазначено, що акт визнається недійсним, якщо порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, та зробив неправомірний висновок, який не відповідає обставинам справи, що оспорюване рішення порушило права Позивача з володіння та користування майном.
Позивач вважає, що наявність оспорюваних рішень порушує його майнові права з володіння та користування.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що:
Рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області від 11-18 липня 2001 року по справі №А1/87 встановлено факт знаходження будівлі у володінні та користуванні Позивача;
Будівля обліковується на балансі у Позивача;
є реєстраційне посвідчення Криворізького бюро технічної інвентаризації про реєстрацію будівлі за Позивачем.
Відповідно до статті 71 КАСУ, Позивач не надав доказів, що в нього взагалі є майнові права на будівлю.
В той же час, відповідно до пункту 9 інформаційного листа Вищого Арбітражного суду України “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» №01-8/98 від 31 січня 2001 року, перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності.
Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату.
Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Відповідно до рішення від 11-18 липня 2001 року по справі №А1/87, суд встановив лише факт знаходження майна у володінні й користуванні у позивача.
В той же час, доказів, правових підстав такого володіння та користування Позивач не наводить.
Крім того, відповідно листа КП “Криворізьке бюро технічної інвентаризації» №19 від 25 січня 2004 року, по даним архіву бюро спірна будівля станом на 25 січня 2004 року зареєстрована не була.
З Акту приймання в експлуатацію закінчену будівництвом споруду житлово-цивільного призначення від 7 квітня 1986 року не передбачається, що споруда передається позивачеві у володіння.
Вказаний Акт свідчить, що споруда була прийнята державної комісією в експлуатацію та в ньому не містяться дані, що Позивач отримав у володіння зазначений об'єкт.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Криворізької районної ради №371 від 18 грудня 1986 року зазначено, що будівля торгового центру Криворізького тепличного комбінату належить міської ради, а не Позивачу.
Позивач не довів, що він має, або коли не будь набував права на нерухоме майно, зазначене в позовній заяві.
Відповідно до пункту 30 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», передбачені повноваження рад:
прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна;
затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;
визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності;
вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна;
про включення до об'єктів комунальної власності майна;
відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним;
про надання у концесію об'єктів права комунальної власності;
про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної.
Відповідно до частини 2 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
1 вересня 2000 року спірна будівля разом з документацією, була передана до комунальної власності, що підтверджується Актом приймання-передачі об'єктів соцкультбиту ВАТ “Криворізький тепличний комбінат».
Відповідно до частини 5 статті 7 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 року №147/98-ВР, право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, тобто цей документ є правовстановлюючим документом.
Відповідно до Акту приймання-передачі об'єктів соцкультбиту ВАТ “Криворізький тепличний комбінат» на баланс Новопільської сільської ради від 1 вересня 2000 року будівля торгового центру в селі Новопілля була передана Відповідачу.
Тобто відповідно до зазначеної норми закону, право комунальної власності на зазначену будівлю виникло ще в 2000 році.
Зазначений акт ніким не оспорювався та передача не визнавалася такою що не відбулася.
Залишивши цю обставину, господарський суд фактично порушив вимоги статті 204 ЦК України, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З чого видно, що сільрада не перевищувала своїх повноважень при прийнятті оспорюваного рішення, а тому ствердження позивача, що оспорюване рішення сільради порушують його права також є безпідставними та необґрунтованими.
Тому судова колегія прийшла до висновку, що Позивачем не надано доказів, що прийнявши оспорюванні рішення, Відповідач порушив право або інтерес позивача.
Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, то господарський суд не мав правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, потягла за собою неправильне застосування норм матеріального права, що згідно статті 202 Кодексу адміністративного судочинства є підставою для зміни чи скасування постанови.
З врахуванням вищевикладеного судова колегія вважає апеляційну скаргу задовольнити, постанову скасувати, в позовних вимогах відмовити.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 167, 202, 205, 206 КАС України суд -
Апеляційну скаргу Новопільської сільської ради, село Новопілля, Криворізького району, Дніпропетровської області, задовольнити.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2006 року у справі №А30/198-06, скасувати.
У позові відмовити.
Видати накази.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.Л. Кузнецова
Судді В.В. Швець
Т.А.Верхогляд
З оригіналом згідно.
Пом. судді О.С.Уманчук