02 листопада 2006 р.
№ 30/28-06-1540
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
за участю представників сторін
позивача
відповідачів:
І-го
ІІ -го
прокурора
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційне подання
не з"явився, належним чином повідомлений про час і місце засідання суду
Русакова К.О., довіреність від 19.05.06 №Ю.1-9/06
Медведєв В.О. -ректор (посвідчення)
не з'явився, належним чином повідомлений про час і місце засідання суду
Заступника прокурора Одеської області
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду
від
04.07.2006 року
у справі
№ 30/28-06-1540
за позовом
Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України
до
Державної судноплавної компанії “Чорноморське морське пароплавство»
Вищого закладу освіти “Одеський інститут підприємництва та права»
про
зобов'язання вчинити певні дії
В засіданні суду оголошувалась перерва з 19.10.2006 року до 02.11.2006 року.
Чорноморський транспортний прокурор звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства транспорту
та зв'язку України із позовом до Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" та Вищого закладу освіти "Одеський інститут підприємництва та права" про зобов'язання останнього повернути Державній судноплавній компанії "Чорноморське морське пароплавство" нежитлові та допоміжні приміщення двоповерхової адміністративно-навчальної будівлі, загальною площею 2 131,9 кв.м., розташованої за адресою: вул. Варненська, 13, посилаючись на нікчемність договору позички №ОД-447 від 01.07.2004 року, на підставі якого було отримане спірне майно.
Господарський суд Одеської області рішенням від 12.05.2006 року (суддя Рога Н.В.) відмовив у задоволенні позовних вимог, пославшись на те, що договір позички № ОД-447 від 01.07.2004 року в установленому законом порядку не визнаний недійсним. Також зазначений договір не може вважатись нікчемним, оскільки сторони за договором досягли згоди щодо всіх істотних умов, передбачених для договорів такого виду, протягом його дії виконували передбачені договором зобов'язання та не мали претензій одна до одної.
Одеський апеляційний господарський суд постановою від 04.07.2006 року ( судді Тофан В.М., Журавльов О.О., Михайлов М.В.) рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2006 року залишив без змін. Апеляційний господарський суд в постанові зазначив, що згідно пункту 2.2 укладеного між відповідачами договору позички від 01.07.2004 року № ОД-447 цей договір вступає в силу з дати підписання його сторонами та акта приймання-передачі майна, після його погодження Міністерством транспорту України. Таке погодження вказаного договору Мінтрансом України з проставленням печатки останнього і підписів його посадових осіб на ньому відсутнє, тому цей договір не набрав чинності.
Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України з касаційним поданням, в якому просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року та передати справу на новий розгляд до господарського Одеської області, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а саме статей 212, 215, 216, 220 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статті 47 Господарського процесуального кодексу України. Заступник прокурора Одеської області в касаційному поданні зазначив, що суд повинен був з власної ініціативи визнати цей договір недійсним та з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.
У відзиві на касаційне подання відповідач у справі - Вищий заклад освіти “Одеський інститут підприємництва та права» вимоги прокурора не підтримав, посилаючись на те, що хоча нотаріальне посвідчення договору позички не відбулося, але сторони врегулювали всі його істотні умови, визначені законом, здійснено часткове виконання договору, що унеможливлює його припинення з моменту укладення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 липня 2004 року між Державною судноплавною Компанією «ЧМП» (Позичкодавець) та Вищим закладом освіти -Одеським інститутом підприємництва та права (Користувач) укладений договір позички №ОД-447, за умовами якого Позичкодавець надає, а Користувач приймає позичку у вигляді нежитлових приміщень (будівель) площею 2 131,9 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 13а, що знаходиться на балансі Позичкодавця. Термін дії договору становить 10 років. Зазначені приміщення передані Користувачеві, про що сторонами складений акт від 01.07.2004 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на час розгляду справи договір №ОД-447 не визнаний недійсним в установленому законом порядку. Крім того суди відзначили, що спірний договір слід віднести до договорів того типу, за якими неможливе застосування двосторонньої реституції.
Проте, висновки, до якого дійшли суди є передчасними і такими, що всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не ґрунтуються на повному дослідженні і з'ясуванні обставин справи, що виключає правильне застосування норм матеріального права до спірних правовідносин з огляду на наступне.
Згідно з вимогами статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Статтею 828 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі. При цьому договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу, тобто потребує нотаріального посвідчення.
Правовим наслідком недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення при укладенні договору відповідно до вимог статті 220 Цивільного кодексу України є його нікчемність.
За правилами частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, слід мати на увазі, що у відповідності з вимогами статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним є і правочин, який порушує публічний порядок, а також моральні засади суспільства, зокрема удаваний правочин, спрямований на те, щоб приховати іншу угоду.
За змістом статті 827 Цивільного кодексу України однією з істотних умов договору позички є його безоплатність. Якщо ця умова прямо не визначена у договорі, але випливає з суті правовідносин між сторонами, користування майном може бути визнане і таким, що фактично ґрунтується на договорі найму (оренди).
З матеріалів справи вбачається, що у договорі позички №ОД-447 його сторони за користуванням предмету позички -будівель, які є державною власністю та знаходяться в оперативному управлінні першого відповідача, встановили помісячну плату у розмірі 26 000 грн. з подальшим коригуванням в залежності від інфляції ( пункти 3.3, 3.5 договору). Правовідносини щодо оренди державного майна регулюються нормами Закону України “Про оренду державного та комунального майна», що встановлюють порядок укладення такого договору та відповідний розподіл орендних платежів (ст.ст.9,19 Закону).
Таким чином, з урахуванням наведеного судами попередніх інстанцій при розгляді спору повною мірою не з'ясовані обставини справи, зокрема, щодо обов'язкового дотримання встановленої законом вимоги нотаріального посвідчення договору позички нерухомого майна (будівель) та наслідків невиконання такої вимоги, а також не з'ясовані обставини щодо мети укладення спірного договору.
Стосовно посилань господарського суду на те, що спірний договір відноситься до договорів того типу, за якими неможливе застосування двосторонньої реституції, судова колегія касаційної інстанції відзначає , що за приписами статті 59 Цивільного кодексу України, у разі неможливості приведення сторін у первісний стан, угода може бути визнана недійсною лише на майбутнє.
Приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційній інстанції не надано право встановлювати чи вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами.
З огляду на викладене, судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, з'ясувати дійсні обставини справи, обґрунтованість вимог позивача і заперечень відповідача і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року у справі № 30/28-06-1540 скасувати, справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Касаційне подання Заступника прокурора Одеської області задовольнити.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Л.Продаєвич