09.11.06р.
Справа № 13/199(35/389)-06
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю будівельної компанії «ОКС», м. Дніпропетровськ
до: Приватного підприємства «Місія», м. Дніпропетровськ
про: вилучення майна
Суддя Рудь І.А.
Від позивача -Болобова Т.П., юрисконсульт, дов. б/н від 17.07.2006р.
Від відповідача -Гончаров А.А., представник, дов. б/н від 01.09.2006р.
- Романенко П.В., представник, дов. б/н від 01.09.2006р.
Постановою Вищого господарського суду України від 29 червня 2006 року (колегія суддів у складі: суддя Першиков Є.В.- головуючий, судді -Савченко Г.В., Ходаківська І.П.) скасовано Постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 13.03.2006р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2005р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю будівельної компанії «ОКС» до Приватного підприємства «Місія» про витребування майна.
Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Розпорядженням голови господарського суду Паруснікова Ю.Б. справу передано на новий розгляд судді Рудь І.А.
Відповідно до матеріалів справи, 20.10.2005 р. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю будівельна компанія «ОКС» звернувся із позовом до господарського суду Дніпропетровської області, в якому просить зобов'язати Відповідача - Приватне підприємство «Місія» повернути повністю укомплектований пасажирський ліфт вантажопідйомністю 400 кг марки ПП-0471 в справному стані, посилаючись на передачу спірного майна на зберігання згідно накладної від 14.11.2003 року.
05.10.2006 року позивачем надано до господарського суду позовну заяву у новій редакції, у якій позивач змінює предмет позову, а саме: просить стягнути з відповідача 98 000 грн.00 коп. - відшкодування вартості пасажирського ліфту вантажопідйомністю 400 кг.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на їх безпідставність, оскільки вважає, що фактичне повернення ліфту Позивачу відбулося 21.07.2004р., що підтверджується додатком до накладної від 14.11.2003р. 27.08.2004р. між Позивачем та Відповідачем складено акт про повернення Позивачу зі зберігання спірного ліфта з переліком складових частин, які поверталися Позивачу. Даний акт був засвідчений підписами уповноважених осіб обох сторін. Ніяких заперечень щодо стану майна, яке було повернуто зі зберігання, представник Позивача не заявляв, майно було прийнято без жодних застережень.
Позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача у відшкодування вартості вантажопасажирського ліфту вантажопідйомністю 400 кг у розмірі 98 000 грн. 00 коп. вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки спірний ліфт фактично вже був повернутий.
За згодою представників сторін у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
У відповідності до ч. 1 статті 413 ЦК УРСР, за договором зберігання одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до накладної від 14 листопада 2003 року відповідач -ПП «Місія»прийняв від позивача - ТОВ БК «ОКС»на зберігання ліфт пасажирський вантажопідйомністю 400 кг вартістю 55 000грн.
Частиною 1 статті 4 ЦК УРСР встановлено, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до ста.44 ЦК УРСР передбачена письмова форма угод між підприємствами, за виключенням окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством .
Статтею 414 ЦК УРСР особливостей щодо форми договору зберігання між юридичними особами не передбачено.
У відповідності з ч.2 ст.154 ЦК УРСР, якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та інше, підписаними стороною, яка їх надсилає.
Листом від 01 липня 2004 року за вихідним №25 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернення прийнятого на зберігання нового пасажирського ліфта в строк до 10 липня 2004 року, директором відповідача Мучкіним А.Є. 15 липня 2004 року на вказаному листі зазначено про зобов'язання доставки ліфта 21липня 2004 року.
21.07.2004 року Приватним підприємством «Місія»повернуто ТОВ будівельна компанія «ОКС»прийняте на зберігання майно згідно списку, зазначеного на додатку до накладної від 14.11.2003 року. Вказаний список засвідчений підписами уповноважених осіб обох сторін та скріплений печаткою ТОВ будівельна компанія «ОКС».
03 серпня 2004 року сторонами складено Акт розрахунку вартості зберігання обладнання, згідно до якого обумовлено сплату позивачем ТОВ БК «ОКС» відповідачу ПП «Місія» за зберігання обладнання - одного комплекту ліфта вантажопідйомністю 400 кг, в приміщенні відповідача, в розмірі 580 грн.
На підставі виставленого відповідачем рахунку від 28 липня 2004 року № 11 позивачем платіжним дорученням від 05 серпня 2004 року № 878 перераховано на користь ПП «Місія»за зберігання обладнання 580 грн.
27.08.2004 року сторонами складено Акт про повернення ТОВ будівельна компанія «ОКС» Приватним підприємством «Місія»зі зберігання майна. Акт засвідчений підписами уповноважених осіб обох сторін та скріплений печаткою ПП «Місія».
Вищезазначені факти не спростовані сторонами, та підтверджують факт існування між ними відносин зберігання майна - комплекту пасажирського ліфта марки ПП-0471 вантажопідйомністю 400 кг, в результаті чого у відповідача виникли зобов'язання щодо повернення зазначеного ліфта.
Вищезазначені факти та документи, наявні в матеріалах справи, свідчать про те, що відповідачем повернуто позивачу комплект пасажирського ліфта марки ПП-0471 вантажопідйомністю 400 кг, згідно списку, зазначеному на додатку до накладної від 14.11.2003 року.
Однак, у позовній заяві, поданій до суду позивачем 05.10.2006 року, позивач змінює предмет позову та просить стягнути з відповідача 98 000 грн. 00 коп. - відшкодування вартості пасажирського ліфта вантажопідйомністю 400 кг. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зберігач неналежним чином виконав свої обов'язки по зберіганню майна, повернув ліфт пасажирський не у повній комплектації, у зв'язку з чим позивач втратив інтерес до спірного майна, та має право від нього відмовитися і вимагати від зберігача відшкодування його вартості.
Відповідно до статті 22 ГПК України, позивач до прийняття рішення у справі має право змінити підставу або предмет позову.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України (в редакції з 01.01.2004 р.) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
У відповідності до ч. 2 п. 4 ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Частиною 2 статті 951 Цивільного кодексу України передбачено, якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позовні вимоги передбачають відшкодування вартості пасажирського ліфта у розмірі 98 000 грн. 00 коп., однак позивачем не надано належних доказів на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві.
З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь відшкодування вартості майна у сумі 98 000 грн. 00 коп. необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести на рахунок Позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.
На підставі вищезазначеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя І.А.Рудь
Рішення підписано 30.11.2006р.