79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
21.01.13 Справа № 5015/2429/12
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого -судді Бойко С.М.,
суддів: Костів Т.С.,
Бонк Т.Б.
при секретарі Томкевич Н.,
за участю представників:
від позивача не з'явився,
від відповідача з'явився,
розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Львів б/н від 27.10.2012р.
на рішення господарського суду Львівської області від 08.08.2012 року, головуючий суддя Рим Т.Я.,
у справі № 5015/2429/12
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Львів
до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Львів
про стягнення заборгованості,
рішенням господарського суду Львівської області від 08.08.2012 року задоволено позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 8 307,82 грн. боргу, 643,34 грн. пені, 83,05 грн. інфляційних втрат, 557,64 грн. - 10% річних, 1 574,75 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про її стягнення підлягають до задоволення.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що жодного договору з позивачем відповідач не укладав та відповідно не отримував від нього товару, що свідчить про відсутність підстав для стягнення спірної заборгованості.
При цьому, скаржник зазначає, що в порушення вимог ст.56 ГПК України позивач не надіслав на адресу відповідача копію позовної заяви та доданих до неї документів. Окрім того, скаржник зазначає, що йому не було відомо про слухання справи у місцевому господарському суді, а відтак він був позбавлений можливості надати суду обґрунтований відзив на позовну заяву.
Скаржник також вважає, що позивачем не доведено жодними доказами факт передачі товару відповідачеві, що підтверджується відсутністю підпису відповідача, скріпленого печаткою на наданих позивачем копіях накладних, а долучені до матеріалів справи копії накладних не є належними та допустимими доказами.
В судове засідання представник позивача повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвал суду, а тому суд розцінює неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи завершити без участі позивача за наявних в справі документів про права і обов'язки сторін.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав свою позицію, пояснення дав аналогічні, викладені в апеляційній скарзі, та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами у справі укладено договір №07 від 26.07.2011 р. За умовами цього договору постачальник (позивач) зобов'язується постачати і передавати у власність покупцю продукти харчування та напої (товар), а покупець (відповідач) зобов'язується своєчасно приймати та оплачувати цей товар.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товару на суму 8 565,34 грн., що підтверджується накладною №6528 від 14.09.2011 р. на суму 379,45 грн., накладною №7416 від 20.09.2011 р. на суму 3 943,74 грн., накладною №8941 від 29.09.2011 р. на суму 1 070,55 грн., накладною №291 від 04.10.2011 р. на суму 3 171,60 грн.
Позивачем скеровано на адресу відповідача претензію від 22.12.2011 р. про погашення заборгованості за умовами договору №7 від 26.07.2011 р. у сумі 14 071,54 грн. із зазначеною претензію відповідач ознайомився та визнав, про що свідчить його розписка на примірнику претензії (а.с.32). Скаржник заперечує факт підписання та ознайомлення із вищезазначеною претензією та зазначає, що жодних договірних відносин між сторонами не існує.
Скаржником неодноразово заявлялося клопотання про призначення почеркознавчої експертизи у справі, однак за відсутності явки скаржника та необхідних документів для проведення експертизи, суд відмовив у задоволенні клопотання. Окрім того, представником скаржника заявлялося усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю подання висновку спеціаліста стосовно того, чи належать підписи на накладних, претензії та договорі відповідачу, а не іншій особі. Суд задоволив вказане клопотання та відклав розгляд справи. Однак, станом на день прийняття постанови відповідач не надав доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 2.6 договору покупець зобов'язаний розраховуватись з постачальником за кожну поставлену партію згідно накладних в готівковому або безготівковому порядку на умовах попередньої оплати, або не пізніше 7 календарних днів від дати отримання товару.
Відтак, по накладній №6528 від 14.09.2011 р. на суму 379,45 грн. останнім днем сплати грошової суми за отриманий товар було 21.09.2011 року; по накладній №7416 від 20.09.2011 р. на суму 3 943,74 грн. - 27.09.2011 року; по накладній №8941 від 29.09.2011 р. на суму 1 070,55 грн. - 06.10.2011 року; по накладній №291 від 04.10.2011 р. на суму 3 171,60 грн. - 11.10.2011 року.
Доказів погашення основного боргу відповідач не подав і на час розгляду справи в суді, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 8307,82 грн.
Спростовуються і доводи скаржника про те, що між сторонами не існують договірні відносини, оскільки як оригінал договору (а.с.29), так і оригінали накладних (а.с.33-36) містяться у матеріалах справи.
Доказів в спростування факту укладення договору №07 від 26.07.2011 р. та здійснення спірної господарської операції скаржником не подано, а судом не встановлено.
Згідно з пунктом 4.2. (б) договору покупець несе повну відповідальність за своєчасну оплату поставного товару. У випадку несвоєчасної оплати поставленого товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу, за кожен день прострочення оплати отриманого товару.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, місцевим господарським судом, з урахуванням вищенаведеної норми правильно стягнено пеню у розмірі 643,34 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати з 12.10.2011 року по 25.05.20121 року (245 днів прострочення), місцевим господарським судом правомірно стягнено з відповідача 83,05 грн. інфляційних втрат.
Сторонами у договорі в пункті 4.2 (а) визначено, що за несвоєчасну оплату отриманого товару покупець зобов'язаний сплатити нарахування на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Річні від простроченої суми встановлюються в розмірі 10%.
За таких обставин, оскільки сторонами у відповідності з положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України погоджено нарахування річних від простроченої суми у більшому розмірі, ніж визначено законом, суд погоджується з місцевим господарським судом про стягнення з відповідача 557,64 грн. - 10% річних, як передбачено в договорі (8307,82 грн.*10%*245 днів : 365 днів = 557,64 грн.).
Доводи скаржника про те, що в порушення вимог ст.56 ГПК України позивач не надіслав на адресу відповідача копію позовної заяви та доданих до неї документів спростовуються, оскільки в матеріалах справи наявні докази надсилання позовної заяви та доданих до неї документів (а.с.10), як і містяться докази повідомлення місцевим судом відповідача про час та місце розгляду справи (а.с. 15-16).
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України залишаються на скаржнику.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Львівської області від 08.08.2012 року в справі №5015/2429/12 - залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С. М. Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Т.С.Костів
Повний текст постанови
виготовлено 23.01.2013р.