79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
21.01.13 Справа № 5015/3104/12
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого -судді Бойко С.М.,
суддів: Костів Т.С.,
Марко Р.І.
при секретарі Томкевич Н.,
за участю представників:
від позивача з'явився,
від відповідача з'явився,
від третьої особи з'явився,
розглянув апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м. Львів б/н від 22.10.2012 р.
на рішення господарського суду Львівської області від 09.10.2012 р. (суддя Король М. Р.)
у справі № 5015/3104/12
за позовом ПП "Експохім", м. Дніпропетровськ
до відповідача суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, Львівська обл., Жидачівський район, смт. Нові Стріли
про стягнення 38 577, 03 грн.,
рішенням господарського суду Львівської області від 09.10.2012 року задоволено частково позовні вимоги ПП "Експохім" про стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 32424,00 грн. матеріальної шкоди, 1583,00 грн. судового збору, 3242,4 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені та 3% річних відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка полягає у пошкодженні товару під час перевезення, позивачу спричинено збитки у розмірі вартості пошкодженого товару, які підлягають відшкодуванню у порядку ст.22 ЦК України, так як приватним підприємством "Експохім" доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та понесеними позивачем збитками. В частині відмови в позові рішення суду мотивоване тим, що оскільки завдання відповідачем матеріальної шкоди внаслідок пошкодження вантажу під час його транспортування не є простроченням виконання ним грошового зобов'язання, тому не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені та 3% річних.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що відповідачем заперечується факт укладення договору з позивачем, що свідчить про відсутність підстав для стягнення спірної заборгованості.
При цьому, скаржник зазначає, що долучені до позовної заяви копії документів не можуть вважатися належними та допустимими засобами доказування, оскільки не підписувалися відповідачем та в оригіналі не існують.
Скаржник також вважає, що місцевий господарський суд не дослідив ту обставину, що водій вантажівки ОСОБА_3, котрий працює у відповідача за трудовим договором перевозив вантаж без довіреності з відповідачем, що не створює жодного обов'язку у відповідача за дії водія.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з огляду на те, що місцевим господарським судом встановлені всі обставини у справі, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Ухвалою апеляційного суду від 04.12.2012 року до участі в справі залучено в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог водія ОСОБА_3, який перебував в трудових відносинах з відповідачем та здійснював перевезення вантажу.
Суд, заслухавши пояснення представників: позивача, відповідача та третьої особи, які підтримали свою позицію, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях, та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 здійснено перевезення вантажу для приватного підприємства „Експохім" - кислота молочна 80% у кількості 9600,00 кілограм за маршрутом м.Дніпропетровськ - м.Львів, вартість вантажу з ПДВ згідно видаткової накладної № РН-0001811 від 11 червня 2012 становить 161 280 грн.
Укладення договору перевезення між позивачем та відповідачем підтверджується товарно-транспортною накладною серія 01АБ №821264 від 12.06.2012р.
Вантаж було відвантажено на складі позивача, згідно видаткової накладної № РН-0001811 від 11 червня 2012 року, та прийнято водієм ОСОБА_3, який знаходиться у трудових відносинах із відповідачем, згідно трудового договору від 16 лютого 2011 року, що наявний в матеріалах справи і є належним доказом.
Упакування вантажу проводилось виробником товару молочної кислоти - Galactic S.F., Брюсель, Бельгія, що підтверджується копією вантажної митної декларації №110070000/2012/313518.
Згідно пояснення представника позивача вбачається, що під час транспортування, вантаж, який належить іншому вантажовідправнику та довантажений водієм ОСОБА_3 змістився та спричинив пошкодження пакування вантажу позивача. В результаті пошкодження пакування, 1930 кілограм товару-кислоти молочної 80% було втрачено через протікання. Дані пояснення представника позивача приймаються судом до уваги, оскільки узгоджуються з іншими встановленими обставинами по справі. Так, згідно даних акту від 13 червня 2012 року, складеного позивачем за участі водія перевізника-відповідача вбачається, що внаслідок транспортування вантажу по маршруту Дніпропетровськ-Львів автомобілем марки ДАФ номер НОМЕР_2, прицеп НОМЕР_2, водієм ОСОБА_3 була порушена упоковка товару, внаслідок чого пошкодилося 1930 кг вантажу - кислоти молочної. Вказаний акт був підписаний водієм відповідача без застережень, а отже останній погодився з його змістом.
З даних листа відповідача за №1406-01 від 14.06.2012 р. у відповідь на претензію позивача про відшкодування шкоди вбачається, що відповідач визнавав факт пошкодження вантажу при перевезенні по маршруту м. Дніпропетровськ - м. Львів та погоджувався сплатити 14 333,00 грн., чим не заперечував наявності договірних відносин.
У відповідності до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобо'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір, (який є видом правочину), укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В силу ч.2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма не вимагалася.
Відповідно до ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Згідно з ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Укладення договору перевезення між позивачем та відповідачем підтверджується товарно-транспортною накладною серія 01АБ №821264 від 12.06.2012р.(а.с.15), тобто укладення договору відбулося у спрощений спосіб і законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. А тому пояснення позивача, що між сторонами було досягнуто усної домовленості про здійснення перевезення спірного вантажу підтверджується зібраними по справі доказами.
Статтею 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
За ч. 2 ст. 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) - ч. 1 ст. 22 ЦК України.
При цьому, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).
Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок протиправної поведінки відповідача, позивачу спричинено збитки у розмірі вартості втраченої частини товару і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та понесеними позивачем збитками. Окрім того, відповідачем не надано суду доказів того, що пошкодження вантажу в процесі його перевезення сталося не з його вини.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення 32424,00 грн. матеріальної шкоди.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, позовні вимоги про стягнення пені та 3% річних не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що завдання відповідачем матеріальної шкоди внаслідок пошкодження вантажу під час його транспортування не є простроченням виконання ним грошового зобов'язання.
Доводи скаржника про те, що долучені до позовної заяви копії документів не можуть вважатися належними та допустимими засобами доказування, оскільки не підписувалися відповідачем та в оригіналі не існують спростовуються з огляду на те, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2012 року суд витребовував в позивача оригінали документів для огляду в судовому засіданні. Виконавши вимоги ухвали, позивач представив в судове засідання оригінали документів, що зазначені в ухвалі та факсограму листа відповідача про визнання боргу від 14.06.2012 року, які були оглянуті судом в судовому засіданні за участі представників відповідача та третьої особи.
Спростовуються доводи скаржника про те, що водій вантажівки ОСОБА_3, який працює у відповідача за трудовим договором перевозив вантаж без довіреності з відповідачем, що не створює жодного обов'язку у відповідача за дії водія з огляду на наступне.
Відповідно до ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. А тому товарно-транспортна накладна серія 01АБ №821264 від 12.06.2012р.(а.с.15) приймається апеляційним судом як належний доказ здійснення відповідачем перевезення вантажу позивача.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України залишаються на скаржнику.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Львівської області від 09.10.2012 року в справі №5015/3104/12 - залишити без змін, а апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С. М. Бойко
Судді: Т.С.Костів
Р.І. Марко
Повний текст постанови
виготовлено 24.01.2013р.