Справа № 2/0109/3286/2013 Номер провадження 2/123/1207/2013
11.10.2012 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя в складі:
головуючого судді - Тонкоголосюка О.В.,
при секретарі - Селезньовій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про звільнення майна, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, просить зобов'язати відповідача, разом із сім'єю, звільніти самовільно заняті приміщення в його недобудованому домоволодінні, стягнути з останнього на його, ОСОБА_1, користь у відшкодування майнової шкоди 48 000 грн., моральної шкоди 10 000 грн., заборгованість по оплаті електроенергії в сумі 74 грн., а також відшкодувати судові витрати.
Ухвалою суду від 11 жовтня 2012 року провадження по справі в частині вимог про стягнення заборгованість по оплаті електроенергії в сумі 74 грн. було закрите за заявою ОСОБА_1 про відмову від частки позову.
В обґрунтування свої вимог позивач вказує, що він є забудовником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Земельна ділянка була йому відведена як забудовнику ЖБК «Сонячна доліна» рішенням Сімферопольської міської ради від 22 листопада 1990 року № 79.
В 1991 році він уклав договір підряду та розпочав будівництво, яке станом на 1999 рік склало 96% готовності.
Позивач вказує, що, внаслідок умовлянь дружини - ОСОБА_3, він погодився на тимчасове проживання в недобудованому домоволодіння її старшого сина від першого шлюбу - ОСОБА_2, який після вселення почав вносити свої корективи щодо збудованого домоволодіння. З 2007 року відповідач відчув себе господарем домоволодіння та почав відокремлювати займані ним приміщення та проводити окреме обладнання електроенергією, водо та газопостачанням, а вже з 2010 року в сім'ї почалися суттєві сварки, що призвело не того, що він, позивач, був змушений неодноразово звертатися до правоохоронних органів за захистом свого майна та з приводу побоїв.
Крім того, позивач стверджує, що відповідач весь цей час мешкає в його недобудованому домоволодінні, користується трьома кімнатами, гаражем та городом безоплатно, внаслідок чого останній отримує дохід не менш 2000 грн. на місяць, тому він - ОСОБА_1 втратив вигоду на суму 48 000 грн., яка на його думку повинна бути відшкодована за рахунок відповідача.
Більш того, позивач стверджує, що з боку відповідача йму також завдана моральна шкода, яка виразилася в тому, що він останні два роки змушений відчувати страх за своє життя, оскільки відповідач вже неодноразово вчиняв стосовно нього неправомірні дії - побої, погрози, висловлював образи, знущання тощо. ОСОБА_2 відмовляється звільнити належні йому приміщення, відшкодувати упущену вигоду, все це призводить до душевних хвилювань, внаслідок чого погіршилося його здоров'я, він був змушений лікуватися, тому визначив розмір компенсації за моральні страждання в 100000грн.
В судовому засідання позивач заявлені ним вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач та його представник, третя особа проти позову заперечували посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Надали суду письмові заперечення додані до матеріалів справи.
Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.
За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 17.01.1987року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, який було розірвано рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 03.10.2011 року.
В період шлюбу, на підставі рішення виконкому Сімферопольської міськради від 22.11.1990 року № 791, ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку в мікрорайоні "Лугове -3" на сім'ю з чотирьох чоловік, а саме: ОСОБА_1, його дружину - ОСОБА_3, їх сина ОСОБА_4, та сина ОСОБА_3 від першого шлюбу - ОСОБА_2
На цій земельній ділянці з 1991 року ОСОБА_1 разом із його дружиною ОСОБА_3 було розпочато будівництво жилого будинку.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 КпШС України 1969 р., подружжя користується рівними правами на майно і в тому випадку, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми чи по іншим поважним причинам та не мав самостійного заробітку. Такі ж засади визначені і у ст. 60 СК України 2003 р.
Відповідно рішення виконкому Київської районної ради від 22.09.1998р. № 226/1 домоволодінню була привласнена адреса: АДРЕСА_1
13.08.1999 р. на спірне домоволодіння АДРЕСА_1 був виданий технічний паспорт.
Як вбачається зі змісту рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 11 липня 2012 року по справі № 2/0109/263/2012 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, 3-і особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: виконком Сімферопольської міськради, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання незакінченого будівництвом жилого будинку спільним майном подружжя та його розділ, яке набрало чинності, в межах цієї справи було проведено судову будівельно-технічну експертизу № 23 від 12.03.2012 року якою було визначено, що спірна будівля являє собою незакінчений будівництвом житловий будинок, відсоток готовності якого складає 96%.
Цим же рішенням було встановлено, що спірне домоволодіння є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 34)
Також в ході судового розгляду справи було встановлено, що з 1999 року в спірному домоволодінні зі згоди позивача мешкає відповідач по справі - син від першого шлюбу ОСОБА_3, який на сьогодні займає окремі приміщення та має окремі комунікації.
Домоволодіння АДРЕСА_1 досі не здано до експлуатації.
Як вбачається зі змісту рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 04.07.2011 року по справі № 2-1494/2011 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визначення порядку користування домоволодінням, яке набрало законної сили, сторонам по справі вже було роз'яснено, що оскільки будинок не зданий до експлуатації у встановленому законом порядку, то не можна говорити про те, що він є жилим, а відповідно і не можна визначити порядок користування його приміщеннями.
При цьому відповідачу по справі було роз'яснено, що його посилання на ст. 405 ЦК України, на яку він посилається в своїх заперечення, також є неспроможним, оскільки право власності на будинок взагалі ні за ким не зареєстровано ( а.с.33 об.)
Таким чином, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення майна неспроможними, оскільки позивачем не доведено його право власності на спірне домоволодіння.
Крім того, позивачем не доведено й вимог про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди, оскільки в розумінні ст. 22 ЦК України, упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Таких обставин позивачем суд доведено не було.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, що в цій частині позовні вимоги задоволенню також не підлягаю, виходячи з наступного.
Згідно ст.23 Цивільного Кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення її прав.
Частиною другою даної статті передбачена форма, яку може мати моральна шкода та в яких випадках вона може бути завдана особі. Ці форми складаються: фізичного болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням и майна; у приниженні честі гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню, і не пов'язана з її розміром.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Таким чином, на порушення приписів ч. 3 ст. 10, ст. 57, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, суд вважає що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Позивач не висловив жодного доводу в обґрунтування того, що йому завдані суттєві моральні страждання, що відобразилося в переживаннях з приводу порушення його прав у наслідок неправомірних дій відповідача.
Посилання позивача на наявні в матеріалах справи постанови про відмову в порушення кримінальних справи, в тому числі і за його заявами про нанесення йому відповідачем тілесних ушкоджень, є лише підтвердження того, що між сторонами по справі існує конфліктна ситуація, яка досі знаходиться в стані вирішення.
На підставі наведеного ст. ст. 22,23,405,1167 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 225-226 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення майна, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд м. Сімферополя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя