Справа № 2213/2625/2012 р.
"18" січня 2013 р. Полонський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого -Дідек М.Б.
при секретарі -Кравчук В.В.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полонному цивільну справу за позовною заявою Харківського індустріально-педагогічного технікуму до ОСОБА_3 про стягнення витрат на навчання,
встановив:
Позивач Харківський індустріально-педагогічний технікум звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення витрат на навчання, посилаючись на те, що Харківський індустріально-педагогічний технікум є вищим навчальним закладом І ступеня акредитації. 02 серпня 2006 року наказом директора Харківського індустріально-педагогічного технікуму ОСОБА_3 було зараховано студентом першого курсу Харківський індустріально-педагогічний технікум
05 вересня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено угоду строком на три роки про підготовку фахівців з вищою освітою, відповідно до якої ОСОБА_3 проходив навчання за державним замовленням і прийняв на себе зобов'язання після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати три роки за місцем працевлаштування в державному секторі економіки.
Наказом директора технікуму № 167 від 25 червня 2009 року ОСОБА_3 було присвоєно кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст»та наказом від 25 червня 2009 року ОСОБА_3 був відрахований зі складу студентів у зв'язку з закінченням навчання і здобуттям вищої освіти.
Після випуску з технікуму ОСОБА_3 отримав направлення на працевлаштування в державному секторі економіки -Панютинський професійний аграрний ліцей Харківської області. Однак, ОСОБА_3 до місця працевлаштування не прибув. Вартість на навчання ОСОБА_3. складається з виплаченої за період навчання стипендії, а також власне витрат на навчання, розмір яких відповідає вартості навчання за контрактом.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з ОСОБА_3. на користь Харківського індустріально-педагогічного технікуму вартість навчання у розмірі 11486,06 грн. та стягнути з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 188,20 гривень.
У судове засідання представник позивача, не з'явився, надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі, наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечували посилаючись на те, що освіта є безкоштовною та ніхто не має права примушувати громадян до праці, що тягне порушення прав передбачених Конституцією України, а також зіслались на відсутність механізму відшкодування завданих витрат, тому просили у позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача та його представника, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Виходячи з положень ст. ст. 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 08 серпня 2006 року було зараховано до Харківського індустріально-педагогічного технікуму на 2-й курс денного відділення технікуму за профілем спеціальності «Електрифікація і автоматизація сільського господарства»(а.с. 33-38).
Між позивачем та відповідачем по справі 05вересня 2006 року укладено угоду про підготовку ОСОБА_3 з вищою освітою, де зазначено, що вищий навчальний заклад після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації зобов'язується забезпечити місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де він зобов'язаний відпрацювати не менше трьох років.
ОСОБА_3 у свою чергу, зобов'язаний прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку (а.с. 6).
Директором технікуму видано направлення на ім'я ОСОБА_3 на роботу до Панютинський професійний аграрний ліцей Харківської області із зазначенням дати прибуття 01 серпня 2009 року (а.с. 44).
28 вересня 2011 року директор Панютинського професійного аграрного ліцею Харківської області. повідомив директора Харківського індустріально-педагогічного технікуму про те, що ОСОБА_3 до початку навчального року не з'явився і до роботи не приступив (а.с. 41)
19 березня 2010 року контрольно-ревізійним управлінням в Харківській області проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності у Харківський індустріально-педагогічний технікум за період з 01 січня 2008 року по 01 лютого 2010 рік, за результатами якої складено акт. З акту вбачається, що установлено порушення п. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників навчальних закладів»від 23 січня 1996 року № 77/96 в частині не відшкодування повної вартості навчання шляхом стягнення зі студентів (а.с. 11-23).
За період навчання з 2006 по 2009 рік ОСОБА_3. одержував стипендію у розмірі 8336,06 гривень та витрачено кошти на навчання ОСОБА_3 за вказаний період 3150 гривень, а всього -11486,06 гривень (а.с. 28).
З наданих позивачем доказів не вбачається обов'язку ОСОБА_3 відшкодувати позивачу, витрати на його навчання.
Так, в угоді (а.с. 6) зазначено, що ОСОБА_3 несе обов'язок по відшкодуванню вартості навчання, у встановленому порядку, перед державним бюджетом у разі його відмови їхати за призначенням.
Згідно п.п. 1, 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників навчальних закладів»№ 77/96 від 23 січня 1996 року, на який посилається позивач, встановлено, що вищі навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів, зокрема, за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету АРК та місцевих бюджетів -за державним замовленням. У разі відмові працювати в державному секторі народного господарства, випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.
До суду не надано доказів того, що Харківський індустріально-педагогічний технікум є органом, який наділений правом розпорядження коштами державного бюджету та, як наслідок, у позивача відсутнє право вимоги щодо відшкодування таких видів витрат.
Таким чином, вимога, щодо відшкодування затрат на навчання може бути заявлена уповноваженою на те особою на користь державного бюджету, а не на користь позивача -Харківського індустріально-педагогічного технікуму.
Питання про заміну неналежного позивача за ініціативи суду чинним цивільно-процесуальним законодавством не передбачено, тому суд розглядав справу в межах заявлених вимог, що відповідає положенням ст. 11 ЦПК України.
Крім того, позивачем не надано до суду доказів того, що ОСОБА_3 умисно відмовився їхати працювати за призначенням. Тобто, відсутня умова, при наявності якої виникає право вимоги про відшкодування витрат, понесених на навчання.
Далі, відповідно до ч. 2 ст. 53 Конституції України, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов'язкову працю», що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов'язує держави не допускати примусової праці.
Згідно зі ст. 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці»№ 105, що ратифікована Законом України від 05 жовтня 2000 року № 2021-ІІІ, держава зобов'язується скасувати обов'язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як метод мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року N 1060-XII, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 року затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (далі -Порядок).
Пункт 14 вказаного Порядку встановлює, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років, випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту»від 17 січня 2002 року N 2984-III , основним завданням, що стоїть перед вищим навчальним закладом, є здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Цей закон не містить умов про обов'язковість трирічного відпрацювання чи відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання. Не зазначено у Законі і той факт, що вищий навчальний заклад зобов'язаний гарантувати випускникові його працевлаштування, у обов'язки вищого навчального закладу входить сприяння працевлаштуванню своїх випускників.
Таким чином, ст. 52 Закону України «Про освіту»та Порядок за своїм змістом суперечать Основному Закону України, міжнародній Конвенції «Про скасування примусової праці», ст.56 Закону України «Про вищу освіту».
Рішенням Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти визначено, що безоплатність вищої освіти державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги.
Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення).
Обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Крім того, на даний час відсутній механізм, який би зобов'язував випускників вищого навчального закладу, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі понесені витрати за договором, тому будь-які матеріальні претензії Харківського індустріально-педагогічного технікуму до ОСОБА_3 є неправомірними.
Таким чином, підстави, на які посилається позивач у позові в обґрунтування своїх вимог є надуманими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав у задоволенні позову ХІПТ.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 43, 53 Конституції України, Конвенцією Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову обов'язкову працю», Міжнародною Конвенцією «Про скасування примусової праці»№ 105, Законом України «Про освіту»від 23 травня 1991 року N 1060-XII, Законом України «Про вищу освіту»від 17 січня 2002 року N 2984-III, Рішенням Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року у справі про доступність та безоплатність освіти, суд -
У задоволенні позову Харківського індустріально-педагогічного технікуму до ОСОБА_3 про стягнення витрат на навчання, відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Хмельницької області через Полонський районний суд Хмельницької області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, з дня отримання копії рішення.
Суддя Дідек М.Б.