донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
15.01.2013 р. справа №5009/2706/12
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Марченко О.А.
суддів Радіонової О.О., Татенко В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача:не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області
від17.09.2012р. (повний текст підписано 21.09.2012р.)
у справі №5009/2706/12 (суддя Попова І.А.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія», м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя
про стягнення 74 472грн.68коп. основного боргу за договором №190301/12 від 19.03.2012р., 428грн.35коп. річних процентів, 2 141грн.81коп. пені, 7 447грн.26коп. штрафу
Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.09.2012р. у справі №5009/2706/12 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя про стягнення 74 472грн.68коп. основного боргу за договором №190301/12 від 19.03.2012р., 428грн.35коп. річних процентів, 2 141грн.81коп. пені, 7 447грн.26коп. штрафу задоволені в повному обсязі.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя подана апеляційна скарга, в якій йдеться про скасування судового рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, штрафу та 3% річних, у зв'язку з тим, що рішення суду в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилається на те, що пеня, штраф та 3% річних не можуть стягуватись одночасно, оскільки це суперечить правовій природі штрафних санкцій.
Позивач проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення, про що зазначив у відзиві на апеляційну скаргу. Крім того, позивачем надана заява про розгляд справи без участі представника ТОВ «Південна промислова компанія», м. Запоріжжя.
Відповідач наданим йому правом не скористався, у судове засідання не з'явився, поважних причин нез'явлення суду не повідомив. Про час та місце судового засідання був сповіщений належним чином.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду про порушення провадження у даній справі сторони були попереджені про те, що у разі нез'явлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія», м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя про стягнення 74 472грн.68коп. основного боргу за договором №190301/12 від 19.03.2012р., 428грн.35коп. річних процентів, 2 141грн.81коп. пені, 7 447грн.26коп. штрафу.
Позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №190301/12 від 19.03.2012р. Як зазначає позивач, за наведеним договором останній поставив відповідачу продукцію на загальну суму 74 472грн.68коп., що підтверджує наявними у матеріалах справи видатковими накладними. При цьому, вартість поставленої продукції відповідач не оплатив, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача на загальну суму 74 472грн.68коп., за твердженням позивача, є невиконаним. На вказану заборгованість позивачем нарахована пеня, штраф та 3% річних.
Задовольняючи позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором поставки №190301/12 від 19.03.2012р.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Так, 19.03.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія», м. Запоріжжя (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя (покупець) укладено договір поставки №190301/12, згідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором і специфікаціями, передати у власність покупця товари, визначені у п.1.2 даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів ч.6 ст.265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.
Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.
За умовами п.1.2 договору, товар - кабельно-провідникова та електротехнічна продукція, тара. Найменування, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, загальна вартість партії товару визначаються в узгоджених сторонами специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.
Відповідно до п.2.1, п.2.3 договору поставка товару здійснюється партіями. Додаткові умови поставки вказуються сторонами у специфікації. Сторони домовились, що датою поставки вважається дата передачі товару, зазначена у первинних документах, підписаних уповноваженими представниками сторін.
За змістом п.3.1, п.3.2, договору ціна товару зазначається в узгодженій сторонами специфікації та рахунку-фактурі. Загальна вартість договору визначається сторонами шляхом складання загальної вартості товару, наведеної у специфікаціях, з урахуванням умов п2.4 договору.
Згідно з п.4.2. договору приймання продукції за кількістю здійснюється в порядку, встановленому Інструкцією №П-6, що затверджена Постановою Держарбітражу РССР від 16.06.1965р. та приймання продукції за якістю - в порядку, встановленому Інструкцією №П-7, що затверджена Постановою Держарбітражу РССР від 25.04.1966р.
Даний договір діє з моменту підписання його обома сторонами та скріплення печатками сторін до 31.12.2012р., але у всякому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.9.2 договору).
До договору поставки сторонами підписані специфікації №1 від 19.03.2012р., №2 від 05.04.2012р., №3 від 19.04.2012р., №4 від 24.04.2012р., №5 від 03.05.2012р., №6 від 03.05.2012р., згідно яких узгоджені найменування, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, загальна вартість партії товару, а також умови оплати, умови поставки та строк поставки.
Як встановлено місцевим господарським судом, взяті на себе зобов'язання в частині поставки продукції за договором поставки №190301/12 від 19.03.2012р. позивач виконав належним чином, що підтверджується видатковими накладними №Ю-00001619 від 21.03.2012р., №Ю-00001909 від 30.03.2012р., №Ю-00002028 від 03.04.2012р., №Ю-00002103 від 05.04.2012р., №Ю-00002104 від 05.04.2012р., №Ю-00002468 від 20.04.2012р., №Ю-00002580 від 24.04.2012р., №Ю-00002792 від 03.05.2012р., №Ю-00002793 від 03.05.2012р., за якими відповідачу було поставлено продукцію на суму 74 472грн.68коп. Вказані видаткові накладні містять найменування продукції, кількість, ціну з ПДВ, ціну без ПДВ та загальну суму партії продукції.
Фактичне отримання відповідачем зазначеного вище товару підтверджується підписом представника відповідача на зазначених накладних в графі „отримав(ла)" та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №74 від 21.03.2012р., №86 від 30.03.2012р., №89 від 05.04.2012р., №97 від 19.04.2012р., №106 від 24.04.2012р., №113 від 03.05.2012р., а отже прийнятий відповідачем без заперечень. Крім того, факт отримання товару не спростовано відповідачем.
На сплату отриманої продукції відповідачу виставлені рахунки-фактури на загальну суму 74 472грн.68коп.
Належність вищевказаних первинних документів до предмету спору перевірена судом та не спростована сторонами.
Згідно до п.5.1 договору передбачено, що оплата за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в строки, вказані в узгодженій сторонами специфікації.
В свою чергу, у специфікаціях до договору встановлені наступні умови оплати: по факту поставки продукції протягом 30 календарних днів.
За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За твердженням позивача, відповідач не оплатив поставлену продукцію, у зв'язку з чим невиконаними залишись зобов'язання відповідача щодо оплати 74 472грн.68коп.
В межах досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлялись листи з вимогою про сплату виниклої заборгованості. Листами №155 від 08.06.2012р. та №166 від 22.06.2012р. відповідач гарантував здійснити оплату за товар, отриманий від позивача, в найкоротші строки, проте до теперішнього часу цього не виконав, доказів зворотнього сторонами не представлено.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Зобов'язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).
Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Таким чином, позивач свої обов'язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв'язку з чим на момент подання позовної заяви до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 74 472грн.68коп.
Виходячи з наведеного, оскільки відповідачем не надано доказів сплати заборгованості на суму 74 472грн.68коп., Товариством з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя допущено порушення вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України щодо належного виконання договірних зобов'язань. Тому, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 74 472грн.68коп. судом першої інстанції задоволені обґрунтовано.
Крім того, позивач заявляє вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 428грн.35коп. за період прострочення з 21.04.2012р. по 11.07.2012р. з урахуванням кожної окремої накладної.
За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача, апеляційна інстанція погоджується з правильністю висновків господарського суду щодо стягнення суми 3% річних в розмірі 428грн.35коп. за період прострочення з 21.04.2012р. по 11.07.2012р. (з урахуванням кожної окремої накладної), яка підлягає стягненню на користь позивача.
На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 2 141грн.81коп. та штраф у розмірі 7 447грн.26коп. за період прострочення з 21.04.2012р. по 11.07.2012р. з урахуванням кожної окремої накладної.
Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.
Відповідно до ст.ст.216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що сторони в договорі за прострочення сплати платежу мають право встановити пеню, розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписом п.7.1 договору, за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,3%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення.
В разі, якщо затримка по оплаті поставленого товару перевищує 30 днів, покупець повинен виплатити продавцю штраф у розмірі 10% від суми поставленого, але не оплаченого товару (п.7.2 договору).
На підставі зазначеного позивачем нарахована пеня в розмірі 2 141грн.81коп. та штраф у розмірі 7 447грн.26коп. за період прострочення з 21.04.2012р. по 11.07.2012р. з урахуванням кожної окремої накладної.
Розглянувши розрахунок позивача, виходячи з того, що відповідачем прострочена оплата поставленої продукції та з огляду на приписи ст.549 ст.610 ст.611 Цивільного кодексу України, п.7.1, п.7.2 договору колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом законно та обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 2 141грн.81коп. та штраф у розмірі 7 447грн.26коп. за період прострочення з 21.04.2012р. по 11.07.2012р. (з урахуванням кожної окремої накладної).
Рішення господарського суду Донецької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Зокрема, заперечення відповідача щодо неправомірного притягнення його до відповідальності шляхом пред'явлення вимог про стягнення штрафу та пені одночасно (що в даному випадку відповідач вважає застосуванням подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення) колегія суддів спростовує наступним:
Так, як вказувалось вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного суду України від 27.04.2012 р. по справі №06/5026/1052/2011.
Таким чином, оскільки у договорі №190301/12 від 19.03.2012р. сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, тому одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить ані умовам договору, ані вимогам чинного законодавства.
Щодо аналогічних заперечень відповідача стосовно правомірності стягнення 3% річних судова колегія зазначає наступне.
Як зазначено вище, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, а отже їх стягнення не може ставитись у залежність від стягнення штрафних санкцій.
Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2012р. у справі №5009/2706/12 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2012р. у справі №5009/2706/12 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
У судовому засіданні 15.01.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови підписано 18.01.2013р.
Головуючий О.А. Марченко
Судді: О.О. Радіонова
В.М. Татенко
Надруковано: 5 прим.
1 - позивачу;
1 - відповідачу;
1 - до справи;
1 - гос. суду Запорізької області;
1 - ДАГС.