ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 5011-35/16251-2012 14.01.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка"
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"
про визнання недійсним кредитного договору
за участю Прокуратури Голосіївського району м. Києва
Суддя Літвінова М.Є.
Представники:
від прокуратури: Пилипенко Т.А.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Борисов О.С. - предст. за довір.
У судовому засіданні 14.01.2013, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Зірка" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" про визнання недійсним кредитного договору №15/2004 від 22.06.2004.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2012 порушено провадження у справі №5011-35/16251-2012, розгляд справи призначений на 17.12.2012.
12.12.2012 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури Голосіївського району міста Києва надійшла заява про вступ у розгляд справи №5011-35/16251-2012.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2012, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладений на 09.01.2013.
18.12.2012 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні 09.01.2013 представник позивача подав суду заяву про зміну підстав позову. Дана заява прийнята судом до розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.01.2013, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладений на 14.01.2013.
11.01.2013 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача телеграмою надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
14.01.2013 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшов відзив на позовну заяву та заяву про зміну підстав позову.
У судовому засіданні 14.01.2013 представник відповідача подав відзив на позовну заяву з додатками.
Розглянувши у судовому засіданні 14.01.2013 клопотання позивача про відкладення розгляду справи та заслухавши думку інших учасників судового процесу, суд відмовив у його задоволенні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, господарський суд міста Києва, -
22.06.2004 між Акціонерним комерційним банком "Київ", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" (надалі - Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зірка" (надалі - позичальник, позивач) було укладено Договір №15/2004 про надання кредиту у валюті (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надає позичальнику кредит на інвестування санаторно-курортного комплексу за адресою: Закарпатська обл., Свалявський район, с. Солочин, на медичну апаратуру та обладнання, на поповнення обігових коштів в сумі 2 700 000,00 дол. США на строк з 23.06.2004 до 23.06.2009 зі сплатою 15% річних. Строк повернення кредиту до 23.06.2009 року (п. 1.1. Кредитного договору).
Додатковою угодою №28 від 28.12.2010 до Кредитного договору встановлено строк повернення кредиту до 25.12.2015 згідно графіку погашення та встановлено додатковий ліміт кредиту - 47 880 000,00 грн. зі сплатою за користування кредитом 16% річних у гривні та 15% річних у доларах США.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що у кредитному договорі не встановлена відповідальність кредитора, а також на те, що генеральний директор товариства не мав права на підписання кредитного договору, що є підставами для визнання його недійсним.
Відповідач та прокурор у поданих відзивах проти позову заперечили, посилаючись на те, що відсутність у договорі умов щодо настання відповідальності кредитодавця не є підставою для визнання його недійсним, ненадання позивачем доказів перевищення керівником товариства своїх повноважень та схвалення оспорюваного договору товариством шляхом часткового його виконання.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Таким чином, при визначенні питання недійсності правочину має застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його укладання.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Статтями 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк договору.
З урахуванням викладеного, істотними умовам кредитного договору, як господарського, відповідно до закону є умови про предмет, ціну строк його дії, а також усі інші умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди (вказана правова позиція підтверджується Верховним Судом України у постанові від 05.02.2008 у справі № 22/268 і Національним банком України у листі від, 18.08.2004 № 18-111/3249-8378 "Про деякі питання застосування Цивільного кодексу Україні в банківській діяльності").
Доказів того, що при укладенні оспорюваного Кредитного договору позивач вимагав включити до Кредитного договору умови щодо відповідальності банку, позивачем, всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано.
Крім цього, положеннями ст. 345 Господарського кодексів, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог, не визначено як підставу недійсності кредитного договору відсутність у ньому умови про відповідальність сторони щодо видачі кредиту.
Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Згідно із положеннями ст. 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний Договір від 22.06.2004 року від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка" підписано Генеральним директором Палей М.М., який відповідно до п. 1.1. Статуту товариства на момент укладення оспорюваного правочину є також учасником товариства.
Відповідно до п. 13.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка", затвердженого протоколом загальних зборів засновників №01 від 11.05.2004, вищим органом товариства є збори учасників, до компетенції яких, зокрема, відноситься питання про надання повноважень дирекції на укладення цивільно-правових угод, сума по яким перевищує 2000 гривень (пп. н) п. 14.1. Статуту).
Згідно із п.п. 17.3., 17.4. Статуту керівництво поточною діяльністю товариства здійснює Дирекція, яку очолює Генеральний директор товариства. Генеральний директор без довіреності діє від імені товариства, в тому числі укладає колективний договір та фінансово-господарські договори та інші угоди на суму, що не перевищує 5000 гривень.
Згідно із частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, зазначені обставини входять до предмету доказування у справі.
Разом з тим, всупереч вимогам, передбаченим ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивач не навів жодних фактів, які б свідчили про обізнаність відповідача про обмеження повноважень Генерального директора на укладення оспорюваного договору.
Згідно із ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Як свідчать матеріали справи, після укладення оспорюваного договору у період з 20.09.2004 по 28.12.2010 сторонами було підписано 28 додаткових угод до кредитного договору, а також сплачено позивачем в рахунок погашення кредиту та процентів за користування ним 2 739 270,05 грн., що свідчить про схвалення позивачем Договору №15/2004 про надання кредиту у валюті від 22.06.2004.
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести в суді ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Всупереч вимогам, встановленим ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивач, звертаючись з позовом, не довів наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.
З урахуванням викладених вище обставин, позовні вимоги про визнання недійсним Договору №15/2004 про надання кредиту у валюті від 22.06.2004 є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
З огляду на відмову у позові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Дата підписання
повного тексту рішення: 21.01.2013
Суддя М.Є. Літвінова