Справа: № 02/2а-1030/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Коренюк А.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
15 січня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Дарницького районного центру зайнятості м. Києва про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2012 року, -
ОСОБА_2 звернувся у суд з адміністративним позовом до Дарницького районного центру зайнятості м. Києва, в якому просив визнати причину звільнення за ст. 38 КЗпП України поважною, дії відповідача протиправними, стягнути з останнього недоплачену допомогу по безробіттю за період з 04.03.2010 року по 29.06.2010 року та зобов'язати нарахувати і виплатити допомогу по безробіттю за період з 04.12.2009 року по 03.03.2010 року.
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що ОСОБА_2 в період з 01.09.2004 року по 30.06.2008 року навчався у вищому навчальному закладі «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за денною (стаціонарною) формою навчання.
08.05.2007 року позивач прийнятий на посаду менеджера по споживчому кредитуванню Голосіївського відділу АКБ «Правекс-Банк». 29.10.2007 року звільнений з вище вказаної посади на підставі наказу № 4396-к від 19.10.2007 року за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.
Згідно довідки Дарницького районного центру зайнятості м. Києва від 17.10.2012 року №21/2303 позивач 27.11.2009 року був зареєстрований в Дарницькому РЦЗ як такий, що шукає роботу. Статус безробітного ОСОБА_2 надано з 04.12.2009 року.
За період з 04.03.2010 року по 29.06.2010 року позивачу була нарахована та виплачена допомога по безробіттю відповідно до частини 2 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п.п. 2.7 Порядку надання допомоги по безробіттю, у томи числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності у розмірі, визначеному для осіб, які звільнились за власним бажанням.
Не погоджуючись з такими діями районного центру зайнятості, ОСОБА_2 звернувся з відповідним позовом до суду.
Обговорюючи правомірність дій відповідача, судова колегія зважає на таке.
Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю (п. є) ч. 1 ст.4 Закону України «Про зайнятість населення»).
Умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю встановлені статтею 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно ч. 1 вказаної вище правової норми, застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу. У той же час, частиною 2 закріплено, що безробітні, які протягом 12 місяців, працювали менше 26 календарних тижнів мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу.
Як убачається із матеріалів справи, загальний страховий стаж позивача на день надання останньому статусу безробітного є меншим 26-ти календарних тижнів.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону (до яких відносився позивач), визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У абзаці 3 пункту 3 розділу «Прикінцеві положення»Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» установлено, що до стабілізації економічного становища в Україні мінімальний розмір виплат, передбачених частинами другою та четвертою статті 23, статтею 29, частиною першою статті 33 цього Закону, визначається Верховною Радою України щороку одночасно з встановленням розміру страхових внесків виходячи з реальних можливостей Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
З метою приведення розміру внесків до фонду з державного соціального страхування на випадок безробіття у відповідність до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Верховною Радою України прийнято Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Статтею 3 вище вказаного Закону (чинного на час виникнення спірних правовідносин), виходячи з можливостей Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, установлено, що виплати, передбачені частинами другою та четвертою статті 23, частиною першою статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», встановлюються в розмірі не нижче ніж 23 відсотки прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатної особи у 2010 році дорівнює: з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривень (у період проведення позивачу виплат допомоги по безробіттю).
Таким чином, 23% від прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2010 року дорівнює 199,87 грн., а з 01.04.2010 року -203,32 грн.
Враховуючи те, що позивачу за період з 04.03.2010 року по 29.06.2010 року Дарницьким РЦЗ було виплачено 1431,83 грн. допомоги по безробіттю, що підтверджується відповідною довідкою, розмір даної допомоги відповідає встановленому законом розміру виплат з допомоги по безробіттю.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що Дарницький районний центр зайнятості здійснив ОСОБА_2 нарахування та виплату допомоги по безробіттю за період з 04.03.2010 року по 29.06.2010 року у відповідному розмірі, без порушень встановлених законодавством України приписів.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 стверджує, що ані відповідач під час призначення допомоги по безробіттю, ані суд першої інстанції при вирішенні справи, не врахували поважності причини його звільнення з місця роботи, і, відповідно, неправильно застосували частину 3 статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідно до якої особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, допомога по безробіттю призначається відповідно до частин першої та другої цієї статті, і її виплата починається з 91-го календарного дня.
В обґрунтування поважності причини звільнення позивач посилається на навчання у вищому навчальному закладі, на що колегія суддів зазначає наступне.
З огляду на те, що реєстрація громадян у центрі зайнятості провадиться при пред'явленні паспорта громадянина України і трудової книжки, на підставі саме цих документів проводиться подальший розрахунок допомоги по безробіттю.
Відповідно до підпункту 2.25. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58, при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.
Однак, як видно із запису у трудовій книжці позивача, у ній не зазначено, що звільнення за власним бажанням такого зумовлене неможливістю продовжувати роботу та відсутні вказівки про будь-які поважні причини такого звільнення.
Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Окрім того, колегія суддів вважає обґрунтування позивачем поважності причин звільнення навчанням у вищому навчальному закладі хибними. На думку колегії суддів, поважність причини звільнення повинна бути підтверджена суттєвою зміною обставин, виникненням таких нових умов, з огляду на які не можливо продовжувати роботу, або її виконання буде значно утрудненим. Оскільки позивач влаштувався на роботу в той час як вже навчався за денною формою навчання, це вочевидь не заважало йому тривалий час, а саме в період з 08.05.2007 року по 20.10.2007 року, займатись трудовою діяльністю, продовжуючи одночасно навчатись.
Таким чином, позивачем не доведено, у відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України, ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. А відтак, відсутні підстави для виплати позивачу допомоги по безробіттю за період з 04.03.2010 року по 03.03.2010 року, оскільки відповідач за даних обставин діяв в межах та у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не зумовлюють скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 200, 206, 212, 254, КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяО.М. Романчук
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Романчук О.М