Справа № 4с/1522/88/12
Номер провадження 4с/1522/3/13
Іменем України
22 січня 2013 року м. Одеса
Приморський районний суд міста Одеси у складі:
Головуючого - судді Суворової О.В.,
при секретарі - Бондаренко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на дії та бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, -
15 червня 2009 року ОСОБА_3 ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду зі скаргою на дії та постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейко В.С., у якій просили визнати протиправним порушення державним виконавцем строків винесення постанов про відкриття виконавчого провадження від 21.11.2008 року, визнати незаконним порушення державним виконавцем строків направлення ним постанов від 21.11.2008 року та від 20.05.2009 року, визнати незаконною бездіяльність державного виконавця з примусового виконання виконавчого листа, виданого 28.10.2008 року по справі № 2-1616/08, скасувати постанови державного виконавця від 20.05.2009 року та поновити виконавчі провадження за виконавчим листом, виданим 28.10.2008 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2009 року скаргу ОСОБА_3 ОСОБА_1, ОСОБА_2 було залишено без руху та запропоновано до 26 червня 2009 року усунути недоліки скарги.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2009 року скаргу було повернуто скаржникам.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1.
25 травня 2011 року на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2009 року скаржниками було подано апеляційну скаргу та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2011 року апеляційну скаргу було задоволено, ухвалу скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2011 року було відкрито провадження за скаргою ОСОБА_3 ОСОБА_1, ОСОБА_2 на дії та постанови державного виконавця.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.01.2012 року було залучено до участі у справі ОСОБА_1, ОСОБА_2 у якості правонаступників померлого ОСОБА_3
В обґрунтування своїх вимог за скаргою скаржники посилаються на те, що 19 квітня 2008 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення по справі № 2-1616/08, а 28.10.2008 року був виданий виконавчий лист, який був направлений ними до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, проте державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейко В.С. при виконанні даного листа порушувались строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», а 20.05.2009 року винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачам.
Скаржники у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання сповіщались належним чином, звернулись до суду із заявою, у якій просили розглянути скаргу за їх відсутності.
Представник Державної виконавчої служби України у судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував. Державна виконавча служба України надала суду заперечення, у яких посилалась на те, що дії державних виконавців щодо примусового виконання судового рішення є законними, обґрунтованими та відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Боржник-Державне казначейство України, яке є розпорядником коштів Державного бюджету, не передбачив коштів для виплат, які стягнуті за судовими рішеннями, та у Державному бюджеті на 2008 рік коштів на дані виплати не було.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника Державної виконавчої служби України, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на наступне.
28 серпня 2008 року Приморським районним судом м. Одеси було видано 3 виконавчі листи № 2-1616/08 за рішенням від 19 березня 2008 року, за яким з Державного казначейства України на користь ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягала стягненню сума моральної шкоди у розмірі по 2000 гривень кожному.
Виконавчі листи було надіслано ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 1 листопада 2008 року, що підтверджується відповідним поштовим чеком, та отримано Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 12 листопада 2008 року, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням.
21 листопада 2008 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейко В.С. було винесено 3 постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів № 2-1616/08, виданих 28 серпня 2008 року Приморським районним судом м. Одеси -по кожному стягувачеві окремо.
З обкладинок виконавчих проваджень № 219/1-09 (ВП № 10188708), № 220/1-09 (ВП № 10192267), № 218/1-09 (ВП № 10188275) вбачається, що у графі «Почато»стоїть дата 20 листопада 2008 року.
Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»у редакції, що діяла на момент винесення постанов від 21 листопада 2008 року, встановлено 3-денний строк з дня надходження виконавчого документа для винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до п. 3.6 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 470/7 від 5 липня 1999 року, що діяла на той момент, передавання виконавчих проваджень державному виконавцеві здійснюється діловодом під підпис у Журналі обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві. В день отримання документів під підпис державний виконавець зазначає на обкладинці виконавчого провадження у графі "Передано державному виконавцеві" дату отримання. Цей день вважається днем надходження виконавчого документа до державного виконавця.
За таких обставин суд доходить до висновку, що оскільки виконавчі документи були передані державному виконавцеві лише 20 листопада 2008 року, ним не порушено строк для відкриття виконавчих проваджень з їх виконання.
Копії постанов про відкриття виконавчого провадження від 21 листопада 2008 року були надіслані державним виконавцем ОСОБА_3, ОСОБА_1., ОСОБА_2. лише 28 листопада 2008 року, що підтверджується копією поштового конверту із відбитком поштового штемпелю із відповідною датою.
Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»у редакції, що діяла на момент винесення постанов від 21 листопада 2008 року, копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
Таким чином, державним виконавцем було пропущено строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження»для надіслання копій постанов про відкриття виконавчого провадження.
В подальшому державним виконавцем були направлені до Державного казначейства України платіжні вимоги №№ 698/1, 699/1, 700/1 від 5 грудня 2008 року щодо стягнення на користь ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 по 2000 гривень кожному з Державного казначейства України.
Проте, листом Державного казначейства України № 18-04/12785-22120 від 24 грудня 2008 року вказані платіжні вимоги були повернуті державному виконавцеві без оплати, а у листі зазначено, що бюджетні призначення Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»не передбачені, а відповідні рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування в Державному казначействі України відсутні, в кошторисі видатків Державного казначейства України відповідні асигнування на відшкодування шкоди та судових витрат не передбачені.
На підставі даного листа 20 травня 2009 року державним виконавцем було винесено 3 постанови про повернення виконавчого документа стягувачам .
Згідно ст.48 Бюджетного кодексу України, п.4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1232, та ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»виконання рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України здійснюється Державним казначейством України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 25 ч.1 Бюджетного кодексу України, Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
В силу ст.ст. 25 ч. 2, 89 Закону України «Про виконавче провадження»у редакції, яка діяла у період здійснення державним виконавцем виконавчих дій, державний виконавець зазначає у постанові про необхідність самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту її винесення. У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладання штрафу на боржника - на юридичну особу від сорока до шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі.
Оскільки державний виконавець Борейко В.С., погодившись з відповідями Державного казначейства про неможливість задоволення вимог ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 із-за відсутності коштів на рахунках Державного казначейства, не здійснив всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження»дій, пов'язаних з виконанням рішення суду від 19 березня 2008 року про стягнення з Державного казначейства України на користь ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі по 2000 гривні кожному, суд доходить до висновку про те, що достатніх підстав вважати, що державний виконавець вжив усіх заходів для виконання зазначеного рішення суду, неможливо.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд звертає увагу на те, що у рішенні від 27 листопада 2008 року у справі «Крутько проти України»(№2), Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження (див. «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (no.1) (GC), no. 36813/97, п.197 ЄСПЛ 2006-…). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Джорж Естіма проти Португалії»(Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998*II, п. 35, та «Сіка проти Словакії»(Sica v. Slovakia), №2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).
Застосовуючи процедуру «пілотного рішення» у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»(рішення від 15 жовтня 2009 року, остаточне від 15.01.2010 року) Європейський суд з прав людини знову констатував, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції»(Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).
Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»(Immobiliare Saffi v. Italy), (GC), №22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачене першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див. рішення у справі Войтенка, п. 53).
Відповідно необґрунтована тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (див. рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, ECHR 2002-III). Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. рішення у справі «Райлян проти Росії»(Raylyan v. Russia), № 22000/03, п. 31, від 15 лютого 2007 року).
Виконання судового рішення - це остаточна стадія цивільного судочинства у процесі реалізації захисту цивільних прав, тому невиконання судового рішення на користь ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, що є остаточним, обов'язковим для виконання, є порушенням права на справедливий суд, яке захищено ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відсутність у ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном відповідно ст.1 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»у редакції, яка діяла у період здійснення державним виконавцем виконавчих дій, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до ч.2 ст. 387 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Враховуючи те, що судом встановлено, що державним виконавцем не було вжито усіх необхідних заходів для забезпечення виконання виконавчих листів № 2-1616/08, виданих 28 серпня 2008 року Приморським районним судом м. Одеси, суд доходить до висновку, що скарга у цій частині є обґрунтованою, а бездіяльність та постанови державного виконавця від 20 травня 2009 року мають бути визнані неправомірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.
Таким чином, виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів № 2-1616/08, виданих 28 серпня 2008 року Приморським районним судом м. Одеси, підлягають відновленню.
Керуючись ст.ст. 386-388 ЦПК України, суд -
Скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на дії та бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Визнати неправомірним порушення державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейко В.С. строку направлення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 постанов про відкриття виконавчого провадження від 21.11.2008 року.
Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейко В.С. в межах виконавчих проваджень по виконанню виконавчого листа № 2-1616/08, виданого Приморським районним судом м. Одеси 28.10.2008 року.
Скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейко В.С., від 20.05.2009 року та зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України поновити виконавчі провадження по виконанню виконавчого листа № 2-1616/08, виданого Приморським районним судом м. Одеси 28.10.2008 року.
В іншій частині - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали.
Суддя О.В.Суворова
22.01.2013