33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 січня 2013 року Справа № 5004/417/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Олексюк Г.Є. ,
судді Сініцина Л.М.
при секретарі: Лелех І.Ю.
за участю представників сторін:
позивача 1: Філімонова І.О., довіреність в справі
позивача 2: Філімонова І.О., довіреність в справі
відповідача 1: Боговід В.М., довіреність в справі
відповідача 2: Олексюк А.Л., доручення в справі
прокуратури Луцького гарнізону: не з'явився
Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України: не з'явився
прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері: Майорчак В.М., начальник відділу представництва інтересів громадян і держави у судах прокуратури Західного регіону України
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Військового прокурора Луцького гарнізону
на рішення господарського суду Волинської області від 30.05.12 р.
у справі № 5004/417/12 (суддя Кравчук Антоніна Михайлівна )
за позовом Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780, м. Львів
до 1 Ковельської районної державної адміністрації, м. Ковель
2 Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур", м.Ковель
за участю прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780
про визнання недійсним розпорядження Ковельської РДА №41 від 31.05.2005 року та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою
Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 15.01.2013 року у справі №5004/417/12 внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Гулової А.Г. Визначено колегію у складі: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Олексюк Г.Є., суддя Сініцина Л.М.
Постановою господарського суду Львівської області від 25.06.2007р. у справі №1/516-19/96А позов військової частини А-0780 до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області задоволено. Визнано нечинним та скасовано розпорядження №41 від 31.01.2005р. "Про підтвердження права землекористування Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур". Визнано нечинним та скасовано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" серія ІІ-ВЛ №001718 від 22.07.1994р. (а.с.16-17,т.1).
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008р. у справі №22а-614/08 апеляційні скарги Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" та Ковельської районної державної адміністрації залишено без задоволення, а постанову Львівської області від 25.06.2007р. у справі №1/516-19/96А залишено без змін (а.с.18-19,т.1).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.03.2009р. касаційна скарга Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" залишена без задоволення, а постановою господарського суду Львівської області від 25.06.2007р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008р. залишено без змін (а.с.20,т.1).
Постановою Верховного суду України від 16.03.2010р. скаргу Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "ТУР" задоволено. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2009 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2008 року, постанову Господарського суду Львівської області від 25 червня 2007 року скасовано, провадження в справі закрито. Зокрема, Верховним судом України зазначено, що при здійсненні повноважень власника землі місцева державна адміністрація не є суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини 1 статті 17 КАС, а рівноправним суб'єктом земельних відносин. Судами встановлено, що предметом спору є питання землекористування. Суди попередніх інстанцій, встановивши ці обставини, не звернули уваги на те, що у відносинах, які склалися між сторонами, останні мали рівні права та можливості стосовно набуття прав на спірну земельну ділянку, а місцева районна державна адміністрація в цих відносинах не здійснювала владних управлінських функцій та не виступала як суб'єкт владних повноважень, а тому суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є землекористування, може бути розглянутий за правилами КАС. Оскільки підстави позову випливають зі спірних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер, і він не пов'язаний безпосередньо зі здійсненням владних управлінських повноважень, цей спір не відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції та не може ними розглядатися (а.с.21-22,т.1).
Ухвалою господарського суду Волинської області від 28.04.2010р. порушено провадження у справі №02/42-11 за позовом Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780 до Ковельської районної державної адміністрації, Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" про визнання недійсним розпорядження Ковельської РДА №41 від 31.05.2005р.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 24.06.2010р. провадження у справі №02/42-11 припинено у зв'язку з тим, що спір у даній справі не підлягає вирішенню в господарських судах України (а.с.61,т.1).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2010р. ухвалу господарського суду Волинської області від 24.06.2010р. у справі №02/42-11 залишено без змін (а.с.82-84,т.1).
Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2010р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.09.2010р. та ухвалу господарського суду Волинської області від 24.06.2010р. у справі №02/42-11 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області (а.с.101-103,т.1).
Рішенням господарського суду Волинської області від 07.02.2011р. по справі №7/91-11 в задоволенні позову Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780 до Ковельської районної державної адміністрації, Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" про визнання недійсним розпорядження Ковельської РДА №41 від 31.05.2005р., відмовлено (а.с.150-153,т.1).
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2011р. рішення господарського суду Волинської області від 07.02.2011р. по справі №7/91-11 залишено без змін (а.с.214-219,т.1).
Постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2011р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2011 року та рішення Господарського суду Волинської області від 07.02.2011 року у справі № 7/91-11 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Волинської області. Зокрема, касаційна інстанція відмітила, що суди не звернули уваги на те, що позов пред'явлено в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, яке визначене прокурором в позовній заяві позивачем у справі, і яке штучно не зазначено в цьому процесуальному статусі в ухвалених судових актах. Відповідно, суди мали встановити наявність або відсутність порушення інтересів держави в особі цього центрального органу виконавчої влади, який є органом військового управління і до структури якого відноситься всі військові формування України. Підстави припинення і переходу права на землю встановлені Главою 3 Земельного Кодексу України 1990 року, Главою 22 Земельного кодексу України 2001 року. Цими ж кодексами унормовані повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин, порядок встановлення та зміни категорії земель а також порядок надання земель у постійне користування після їх вилучення з постійного користування попереднього землекористувача. В позові прокурор посилався на порушення при прийнятті спірного акту процедур вилучення та розпорядження спірною земельною ділянкою. Проте суди першої та апеляційної інстанцій цих доводів належним чином не перевірили та не дали їм правової оцінки (а.с.248-250,т.1).
Рішенням господарського суду Волинської області від 13.09.2011р. по справі №5004/1372/11 в задоволенні позову Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780 до Ковельської районної державної адміністрації, Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур", про визнання недійсним розпорядження Ковельської РДА №41 від 31.05.2005р., відмовлено (а.с.38-44,т.2).
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2011р. рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2011 року у справі №5004/1372/11 залишено без змін (а.с.101-102,т.2).
Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2012р. (а.с.144-148,т.2) постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 року та рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2011 року у справі № 5004/1372/11 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Волинської області. Зокрема, судом зазначено, що направляючи справу на новий судовий розгляд, касаційний суд зобов'язував суди перевірити дотримання законодавчих процедур вилучення та розпорядження спірною земельною ділянкою, звернувши увагу судів на те, що підстави припинення і переходу права на землю встановлені Главою 3 Земельного Кодексу України 1990 року, Главою 22 Земельного кодексу України 2001 року; цими ж кодексами унормовані повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин, порядок встановлення та зміни категорії земель а також порядок надання земель у постійне користування після їх вилучення з постійного користування попереднього землекористувача, відзначивши, що в позові прокурор посилався на порушення при прийнятті спірних актів процедур вилучення та розпорядження спірною земельною ділянкою. Також у постанові суду касаційної інстанції відзначалось, що суди не дали певним доказам оцінки з тієї точки зору чи є останні належними і допустимими доказами припинення права постійного користування землею. Проте суди першої та апеляційної інстанцій, в порушення приписів ст.11112 ГПК України, не виконали вказівок, що містилися у постанові суду касаційної інстанції. Станом на дату видачі Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур" Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою №001718 серії ІІ-ВЛВ від 22.07.1994 року, діяв Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року, відповідно до ст.ст.19, 23 якого надання земельних ділянок у користування відбувалось за рішеннями відповідних Рад народних депутатів, а право користування посвідчувалось державними актами, які видавались і реєструвались цими радами після прийняття рішення про передачу землі і встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Рішенням господарського суду Волинської області від 30.05.2012р. у справі №5004/417/12 (з моменту порушення провадження справи №5004/417/12, змінювались номери з №02/42-11 на №7/91-11 на №5004/1372/11 і на №5004/417/12) в задоволенні позову Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780 до Ковельської районної державної адміністрації, Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" про визнання недійсним розпорядження Ковельської РДА №41 від 31.05.2005р. та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, позовна вимога в частині визнання нечинним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не відповідає способам захисту прав та інтересів суб'єкта господарювання, встановленим положеннями законодавства України.
Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий на підставі відповідного акта не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу, а видається на підставі та на виконання рішень уповноважених на це органів про надання земельних ділянок у власність або у постійне користування.
Щодо розпорядження Ковельської районної державної адміністрації від 31.01.2005 року №41 "Про підтвердження права землекористування Ковельського спеціалізованого лісогосподарського товариства "Тур" то судом першої інстанції зазначено, що визнання Ковельською районною державною адміністрацією правомірності користування спірною земельною ділянкою у формі підтвердження раніше наданого Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур" цього права є таким, що здійснене органом державної влади у межах його компетенції.
Відповідно до п. п. 1, 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" (з наступними змінами і доповненями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, військова прокуратура Луцького гарнізону звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати, як таке що прийняте без повного та всебічного з'ясування обставин по справі, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, скаржник в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, як випливає із змісту розпорядження Ковельської РДА державний акт на право користування земельною ділянкою спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "ТУР" - не видавався, а ним лише підтверджувалась чинність Державного акту серії ІІ-ВЛ №001718 на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 22.07.1994р. Волинською обласною Радою народних депутатів.
Внаслідок організаційно - штатних заходів відбулась зміна організаційно-правової форми військової частини 21825, внаслідок чого всі її права та обов'язки перейшли до її правонаступників: військової частини А3822, а з травня 2005 року до військової частини А0780. Військова частина А1547 входить до складу військових частин Повітряного командування "Захід", безпосередньо підпорядкована командиру військової частини А0780 та своє призначення по організації функціонування авіаційного полігону не змінювала.
У письмовому відзиві від 10.07.2012р. на апеляційну скаргу відповідач Ковельське спеціалізоване лісогосподарське акціонерне товариство "Тур" заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи.
В обґрунтування відзиву зазначає, що військова прокуратура та позивач не довели, що військова частина А0780 є правонаступником військової частини 21825, в користування якої у 1968 році була виділена спірна земельна ділянка і саме вона, а не будь-яка інша юридична особа, згідно з Державним актом була землекористувачем цієї земельної ділянки.
Щодо скасування Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 виданого Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур", то як відмічається в рішенні господарського суду, він не є актом ні нормативно-правового характеру, ні правовим актом індивідуальної дії. Будучи похідним документом від рішення, на підставі якого він видається цей акт жодних правових наслідків самостійно не породжує.
У письмовому відзиві №1455/14/2-12 від 13.07.2012р. на апеляційну скаргу відповідач Ковельська районна державна адміністрація заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи.
Відповідач зазначає, що повноваження органів виконавчої влади по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування визначені ст. 122 Земельного кодексу України, п. б ч.3 якої встановлено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення лісового і водного господарства.
12.09.2012р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання прокурора Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 11.09.2012р. №120 про заміну відповідно до ст. 25 ГПК України правонаступником Волинською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України Військову прокуратуру Луцького гарнізону.
В судовому засіданні 12.09.2012р. прокурор Прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері заявив клопотання про вступ у справу в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780.
Клопотання мотивоване тим, що відповідно до наказу Генерального прокурора України № 1ООш від 11.06.2012 року з 01.07.2012 року ліквідовано військову прокуратуру та на її місці створено спеціалізовану прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.
За приписами ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.
Ухвалою суду від 12.09.12р. допущено до участі у справі Прокуратуру Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та Волинську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780.
Прокурор в судовому засіданні 16.01.13р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 30.05.2012р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.
Представник позивачів в судовому засіданні 16.01.13р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 30.05.2012р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.
Представник відповідача - Ковельської районної державної адміністрації в судовому засіданні 16.01.13р. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 30.05.2012р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача - Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" (далі - СЛАТ "Тур"), в судовому засіданні 16.01.13р. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 30.05.2012р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник прокуратури Луцького гарнізону (апелянта) в судове засідання 16.01.13р. не з'явився, про час, день та місце слухання повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.
Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представника апелянта, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника апелянта та за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів, відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дослідивши докази та обставини справи в їх сукупності, з урахуванням вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2012р., судова колегія дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що звуженим засіданням виконкому Волинської обласної ради депутатів трудящих було прийнято рішення №12/28 від 11.11.1968 року "Про закріплення в постійне користування земельної ділянки площею 24157,7 га за військовою частиною 21825" (далі - рішення) (а.с.14,т.3).
На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Волинської обласної ради депутатів трудящих військовій частині 21825 був виданий Державний акт №XII-1-5 на право постійного користування земельною ділянкою площею 24157,7 га, в складі якої знаходиться і спірна земельна ділянка площею 10027 га. (а.с.10-11,т.1).
Згідно листа Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України від 17.10.2012р. №2151, вбачається, що відповідно до вимог директиви Міністра оборони України від 02.03.1994 № Д-115/1/* 120, 14 повітряна армія переформована у 14 авіаційний корпус, переведена на новий штат й надано нове умовне найменування - військова частина А3822, умовні найменування 18466 та 21825 анульовані
Військова частина 21825 входила до складу 14 Повітряної армії (Військова частина 18466) як структурний підрозділ, тобто складова частина, і утримувалась на одному і тому ж штаті - 2/838-51.
При реформуванні 14 Повітряної армії, проходило реформування і її структурних підрозділів у тому числі і військової частини 21825, як одного цілого.
Таким чином, при переформуванні 14 Повітряної армії у 14 авіаційний корпус були переформовані і її структурні підрозділи, у даному випадку інженерно аеродромна служба - Військова частина 21825.
Після переформування 14 повітряної армії у 14 авіаційний корпус (військова частина А 3822) у структурі військової частини А 3822 залишилась інженерно-аеродромна служба, проте вже без умовного найменування, оскільки воно було анульоване на підставі директиви Міністра оборони України від 02.03.1994 № Д-115/1/*120.
У 2004 році відповідно до директиви Головнокомандувача Повітряних сил Збройних Сил України №350/120/1/05 ВЧ А3822 розформована, а її правонаступником визначена військова частина А0780 (а.с.66-67,т.4).
Згідно довідки №147/98-ЮС від 09.04.2010р. виданої військовою частиною А0780 військовій частині 21825 (інженерно-аеродромна служба тилу), як структурному підрозділу Управління 14 Повітряної армії, видано акт №ХІІ-1-5 на право постійного користування земельною ділянкою площею 24157,7 га на території Ковельського району з її планом та описом меж. Окрім того, з даної довідки вбачається, що відповідно до Директиви Міністра оборони України від 02.03.1994р. №Д-115/1/01/120 управління 14 Повітряної армії було переформовано в управління 14 авіаційного корпусу з Єдиним умовним найменуванням військова частина А3822; відповідно до Директиви Головнокомандувача Повітряних сил Збройних сил України від 02.12.2004р. №350/120/1/05 управління 14 авіаційного корпусу (А3822) розформовано і її правонаступником встановлено управління Повітряного командування "Захід" з єдиним умовним найменуванням військова частина А0780 (а.с.9,т1).
08.01.13р. на адресу апеляційного господарського суду від Львівського територіального відділу архіву Міністерства Оборони України надійшла архівна довідка (відповідь на лист №16541/12), у якій зазначено наступне.
Згідно витягу з історичного формуляру військова частина 21343 була сформована 01.07.1954 року на підставі директиви Міністра оборони СРСР від 18.04.1954 р. № ОРГ/00350/11; військовій частині 21343 15.11.2000 р. на підставі директиви Міністра оборони України від 27.09.2000р. № 115 1 050 присвоєно нове умовне найменування військова частина А1547 (а.с.106,т.4).
Авіаційний полігон з умовним найменуванням військова частина А1547 входить до складу Повітряного командування "Захід", своє призначення по організації функціонування авіаційного полігону не змінював та безпосередньо підпорядкований командиру військової частини А0780 (а.с.9,т.1).
Рішенням господарського суду Волинської області від 07.04.2005р. у справі №06/13-55, яке залишено в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2005р., за позовом Військової частини - А 3822 до Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур", Камінь-Каширського держлісгоспу, Городоцького держлісгоспу про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками встановлено, що законним користувачем земельної ділянки відповідно до судового рішення, яке вступило в законну силу, є військова частина А-1547, при цьому фактичним користувачем є військова частина А-3822, правонаступником якої є військова частина А-0780, і якій в даний час підпорядкована військова частина А-1547 (а.с.39-42,т.1).
Отже, військовий прокурор Луцького гарнізону відповідно до ст. 152 ЗК України правомірно звернувся за захистом порушених інтересів держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження по даній справі є визнання нечинним та скасування розпорядження Ковельської районної державної адміністрації від 31.01.2005р. №41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур", визнання нечинним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛ.
Згідно архівної довідки Державного архіву Волинської області №521/01-22 від 07.09.2012р. (а.с.23-27,т.4) земельна ділянка площею 24157,7 га, яка була надана військовій частині 21825 в постійне користування (в складі якої знаходиться і спірна земельна ділянка площею 10027 га.) відноситься до земель оборони.
Згідно ч. 1 ст. 77 Земельного кодексу України 2001 року (далі - ЗК України) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Згідно ст. ст. 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Згідно ч. 2 ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року, постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Пунктом 1 статті 92 Земельного кодексу України 2001 року визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного землекористування може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.
З правового аналізу вказаних норм вбачається, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.
Згідно п. п. 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України, що затверджене наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997 року, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
За приписами ст. 27 Земельного кодексу України 1990 року (далі - Кодекс), право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1 - 8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.
Припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів (ч.1 ст.29 Кодексу).
За приписами ч. 1 ст. 31 Кодексу, вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.
Відповідно до ч. 6 Кодексу, у разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. При задоволенні позову рішення суду, арбітражного суду є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності або право користування землею.
Згідно ст. 32 Кодексу, за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об'єктів (частина п'ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.
Повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин, порядок встановлення та зміни категорії земель, порядок надання земель у постійне користування після їх вилучення з постійного користування попереднього землекористувача унормовані також главою 22 Земельного кодексу України 2001 року.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України 2001 року (далі - Кодекс) визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин 3, 4 Кодексу, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Згідно постанови спільного засідання колегії Держкомзему України та Міністерства оборони України від 23.11.1993р. №8/11 (далі - Постанова), з території авіаційного полігону "Повурськ" Ковельського району Волинської області підлягало передачі в народне господарство 10027 га земельної ділянки, однак це не свідчить про фактичну передачу у встановленому законом порядку спірної земельної ділянки.
Пунктом 4 Постанови визначено, що командуючим військам військових округів слід забезпечити надання вільних від бойової підготовки військземельних ділянок полігонів, учбових центрів, запасних аеродромів у тимчасове користування сільськогосподарським підприємствам в порядку, встановленому земельним законодавством та з додержанням правил безпеки (а.с.60-61,т.4).
Крім того, як вбачається з довідки з питань передачі в народне господарство земель військової частини 21343 від 21.01.1994 року, Повурська сільська рада і землекористувач своє погодження на передачу земель не надавали. Землі авіаполігону "Повурськ" знаходяться в складі Міністерства оборони України та знаходяться на обліку в КЕЧ району Луцького гарнізону (а.с.71-72,т.3).
З листа квартирно-експлуатаційного управління Краснознаменського прикарпатського військового округу від 08.02.1994 року №37/1/64 командиру військової частини 18466 (ВЧ 21825, яка в подальшому входила в склад ВЧ А-3822, на даний час ВЧ А-0780) вбачається, що при проведенні інвентаризації земель Міністерства оборони України місцевими органами влади Ковельського району Волинської області питання про передачу в народне господарство земель із території Поворського авіаційного полігону не ставилось; відповідно до постанови спільного засідання колегії Держкомзему України та Міністерства оборони України від 23.11.1993р. №8/11 з території цього полігону визначено до передачі 10027 га; з його передачею відійде більше 60 % площі мішенного поля і зон безпеки; з квартирно-експлуатаційним управлінням та Луцьким КЕЧ погодження не було (а.с.73,т.3).
Як вбачається з протоколу наради в Луцькій КЕЧ з питань передачі в народне господарство земель Поворського авіаційного полігону від 06.05.1994 року, було прийнято рішення про необхідність підготовки проекту листа Міністру оборони України та голові Держкомзему України з проханням внести зміни в Постанову від 23.11.1993р. №8/11 у вигляді конкретних географічних координат земель, які підлягають передачі (а.с.74,т.3).
12.08.1994р. Прокурору та в копії голові Держкомзему України і голові Волинської обласної ради народних депутатів була направлена телеграма, у якій зазнчено, що Міністр оборони України прийняв рішення про залишення всієї площі авіаполігону Повурськ у Склад Збройних Сил України, у зв'язку з чим направлено листа за його підписом голові Держкомзему України з проханням внести зміни в Постанову від 23.11.1993р. №8/11 в частині щодо передачі частини земель авіаполігону Повурськ в народне господарстство (а.с.75,т.3).
Відповідно до листа Центрального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 09.02.1995 року, визначені умови ймовірної передачі земельної ділянки з оформленням акту прийому - передачі, та зазначено, що така передача можлива за умов однозначного функціонування полігону та залишенням території, де розташоване зокрема мішенне поле (а.с.41-42,т.3).
Згідно термінологічного словника, визначення мішенне поле - це історичне місце, на якому знаходяться військові об'єкти.
Отже, з наведеного випливає, що у площу 10027 га, входить більше 60 % площі мішенного поля, територія якого підлягала залишенню Міністерству оборони України.
Міністром оборони України було направлено лист від 27.07.1995 року №112/904 голові Волинської обласної ради народних депутатів, у якому наголошується про порушення Земельного кодексу України Волинською обласною радою народних депутатів при відведенні землі Ковельському СЛАТ "Тур" (а.с.76,т.3).
Крім того, доказів внесення змін у Постанову від 23.11.1993р. №8/11 у вигляді конкретних географічних координат земель, які підлягають передачі, суду не надано, як і не надано доказів належного виконання п. 4 Постанови від 23.11.1993р. №8/11.
Таким чином, посилання відповідачів на те, що постанова спільного засідання колегії Держкомзему України та Міністерства оборони України від 23.11.1993р. №8/11 є доказом згоди Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищевказаними доказами.
Судом не примається до уваги як належний доказ Акт від 20.10.1994 року про передачу землі, складений з участю понятих судовим виконавцем Ковельського районного суду, у якому вказано, що земельна ділянка площею 10027 га зазначеного числа була передана Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству на виконання рішення Арбітражного суду Волинської області від 22.06.1994 року, оскільки його дані свідчать про вилучення земельної ділянки від Поворського військового лісництва та про його складання у 1994 році, тобто до ухвалення Вищим Арбітражним Судом України 29.04.1998 року у справі № 13/6 рішення про визнання недійсним рішення ради, яке було підставою для видачі Ковельському СЛАТ "Тур" державного акта на право користування спірною земельною ділянкою. Окрім того, в матеріалах справи відсутні як рішення Арбітражного суду Волинської області від 22.06.1994 року (за терміном давності), так і докази його чинності.
Отже, в матеріалах справи відсутні письмові докази добровільної відмови землекористувача в порядку, визначеному ЗК України; належної передачі спірної земельної ділянки місцевим органам влади; рішення власника про припинення права користування земельною ділянкою, погодженого із землекористувачем.
Окрім того, у самому ж оскарженому розпорядженні №41 Ковельської районної державної адміністрації зазначено, що 23 листопада 1993 року було прийнято постанову, пунктом 2 якої затверджено перелік земельних ділянок Міністерства оборони України, які за наслідками інвентаризації лише підлягали передачі у народне господарство.
Поряд з цим, Держкомзем України та Міністерство оборони України не є органами, уповноваженими приймати рішення про вилучення земельних ділянок з постійного користування, а тому і постанова від 23.11.1993р. №8/11, прийнята останніми не є належним доказом вилучення спірної земельної ділянки площею 10027, 0 га.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази вилучення земельної ділянки площею 10027,0 га., в порядку передбаченому Земельними кодексами 1990 та 2001 років, як і відсутні докази добровільної відмови від вказаної земельної ділянки.
За приписами частин 1, 2 ст. 20 Кодексу віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Однак, доказів щодо зміни цільового призначення земель, в порядку, передбаченому ст. 20 Кодексу, до матеріалів справи не долучено.
Лист від 28.05.2012 року №1561 та довідка від 22.05.2012 року №1529 Управління Держкомзему у Ковельському районі (а.с.66,а.с.67,т.3), згідно яких земельні ділянки в межах Поворської та Кричевичівської сільських рад, що перебувають в користуванні СЛАТ "Тур" відносяться до земель лісогосподарського призначення, судом до уваги не беруться.
Дані землі є землями Міністерства оборони, не вилучались у нього і їх цільове призначення органами місцевого самоврядування не могло змінюватись.
Як вбачається з архівної довідки Державного архіву Волинської області №521/01-22 від 07.09.2012р., земельна ділянка площею 10027 га, користувачем якої є військова частина 21343, якій 15.11.2000р. присвоєно умовне найменування - ВЧ А1547 (а.с.106,т.4), яка безпосередньо підпорядковується ВЧ А0780, а власником - Поворська сільська рада, відноситься до земель оборони (а.с.23-27,т.4).
Згідно листа квартирно-експлуатаційного відділу №1253 від 05.09.2012р. земельна ділянка військового містечка у с. Поворськ Ковельського району відноситься до земель оборони (а.с.28,т.4).
В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, судова колегія вважає безсумнівними встановлені рішенням господарського суду м. Києва від 23.05.2003р. по справі №32/288 та рішенням господарського суду Волинської області від 19.11.2003р. по справі №02/68-73 факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин та фактів.
Як вбачається з рішення господарського суду Волинської області від 19.11.2003р. по справі №02/68-73 за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України до Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства „Тур", Камінь-Каширського держлісгоспу, Городоцького держлісгоспу про зобов'язання відповідачів звільнити земельні ділянки та усунути перешкоди в діяльності Поворського військового полігону, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 24157,7 га на території Ковельського району було видано виконавчим комітетом Волинської обласної ради депутатів трудящих 01.11.1968р. військовій частині 21825. Земельна ділянка знаходилась у користуванні військової частини 21343, яка підпорядковувалась військовій частині А-3822. За правовим статусом визначеним Земельним кодексом, земля надана в/ч у постійне користування належить до земель оборони (а.с.14-15,т.2).
Рішенням господарського суду м. Києва від 23.05.2003р. по справі №32/288 (далі- Рішення) за позовом військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі військової частини А-3822 до Волинської обласної державної адміністрації за участю третіх осіб: Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур", Городоцького держлісгосп об'єднання "Волиньліс", Камінь-Каширського держлісгосп об'єднання "Волиньліс" про визнання недійсним розпорядження №175 "Про підтвердження права землекористування Камінь-Каширського і Городоцького держлісгоспів об'єднання "Волиньліс" та Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур", встановлено, що Волинська обласна державна адміністрація помилково керувалась статтею 57 ЗК України, внаслідок чого змінено цільове призначення земель. Землі стосовно яких було прийнято рішення не належать до земель лісового фонду, а відносяться до земель оборони. Вказаним рішенням також встановлено, що при прийнятті розпорядження №175 Волинською обласною державною адміністрацією був порушений порядок вилучення земельних ділянок, який передбачає обов'язковість згоди землекористувачів, а за відсутності такої згоди питання вилучення земельної ділянки вирішується в судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи військовою частиною 21343 згоди на вилучення не надавалось (а.с.33-34,т.3).
Таким чином, вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що за правовим статусом визначеним Земельним кодексом, спірна земельна ділянка належить до земель оборони, Волинською обласною державною адміністрацією був порушений порядок вилучення земельної ділянки (без отримання згоди землекористувача).
Поряд з цим, за приписами ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції від 11.01.2005р.), надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Отже, надання відповідачу 2 земельної діялнки в постійне користування не відповідає порядку, встановленому чинним законодавством на момент її надання.
Також, судова колегія звертає увагу на те, що зі змісту оскарженого розпорядження №41 від 31.01.2005р. вбачається його прийняття з тих підстав, що рішення про визнання спірного Державного акта на право постійного користування землею Ковельському СЛАТ "Тур" (Державний акт від 22.07.1994 року серія ВЛ №001718) недійсним не визнавалось.
Однак, як вбачається з Державного акту від 22.07.1994 року серія ВЛ №001718 останній виданий на підставі рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994р. №17/23.
Рішенням Вищого арбітражного суду від 29.04.1998р. у справі №13/6 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі військової частини А3822 до Волинської обласної ради про визнання недійсними актів, рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994р. №17/23 "Про передачу земель військової частини 21343", на підставі якого виданий Державний акт від 22.07.1994 року серія ВЛ №001718, визнано недійсним (а.с.14, т.1). Отже, державний акт мав бути анульований.
В матеріалах справи відсутні докази щодо зміни чи скасування у встановленому законом порядку рішення Вищого арбітражного суду №13/6 від 29.04.1998р.
Крім того, зі змісту оскарженого розпорядження №41 від 31.01.2005р. вбачається, що у зв'язку з набуттям з 1 січня 2002 року чинності новим Земельним кодексом України, згідно з яким право розпорядження землею, в тому числі і землями оборони, повністю передано органам виконавчої влади і місцевого самоврядування. Ковельське спеціалізоване лісогосподарське акціонерне товариство "Тур" звернулось до Ковельської районної державної адміністрації з клопотанням про підтвердження чинності наявного Державного акта на користування вищевказаними земельними ділянками розпорядженням районної державної адміністрації, оскільки рішення обласної Ради, як підстава видання цього акта, скасовано.
Тобто, з наведеного випливає, що Ковельській районній державній адміністрації до прийняття оскарженого розпорядження було відомо про визнання недійсним рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994р. №17/23 "Про передачу земель військової частини 21343" на підставі якого виданий Державний акт від 22.07.1994 року серія ВЛ №001718.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, оскільки рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994р. №17/23, яке було правовою підставою для користування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур" земельною ділянкою площею 10027 га у встановленому законом порядку скасоване, у зв'язку з чим Державний акт від 22.07.1994 року серія ВЛ №001718 втратив свою чинність, тому неприпупустимим було прийняття оскарженого розпорядження №41 від 31.01.2005р., яким визнано чинним Державний акт від 22.07.1994 року серія ВЛ №001718 на право постійного користування землею площею 10027 га.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вилучення земельної ділянки площею 10027,0 га., добровільної відмови від вказаної земельної ділянки та зміни цільового призначення останньої, розпорядження від 31.01.2005р. №41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур" суперечить законодавчим актам чинним на момент його прийняття.
Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання нечинним та скасування Державного акту від 22.07.1994 року серія ІІ-ВЛ №001718 на право постійного користування землею площею 10027 га., виходячи з наступного.
На час видачі державного акта на право постійного користування землею ІІ-ВЛ №001718 від 22.07.1994 земельні правовідносини регулювались Земельним кодексом України №561-XII від 18.12.1990р. (далі - Кодекс).
За приписами ч. 5 ст. 7 Кодексу у постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.
Відповідно до ст. 22 Кодексу, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч.1 ст.23 Кодексу).
Тобто, відповідно до діючого станом на дату видачі Державного акта від 22.07.1994 року серія ВЛ №001718 законодавства, надання земельної ділянки у користування здійснювалось виключно на підставі рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування. Сам по собі державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лише засвідчував право користування, яке виникло у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.07.1994р. Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариство "Тур" на підставі рішення Волинської обласної Ради народних депутатів від 17.03.1994р. №17/23 виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВЛ №001718 площею 10027,0 га для ведення лісового господарства (а.с.12, т.1).
Рішенням Вищого арбітражного суду №13/6 від 29.04.1998р. рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994р. №17/23 "Про передачу земель військової частини 21343" визнано недійсним (а.с.14, т.1).
За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки рішення №17/23, яким було надано Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариство "Тур" право постійного користування землею площею 10027,0 га, на підставі якого виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВЛ №001718, скасоване, відсутні правові підстави у Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" використовувати земельну ділянку площею 10027,0 га. на території Повурського полігону Ковельського району Волинської області.
Однак, в порушення норм земельного законодавства, відповідач - Ковельське спеціалізоване лісогосподарське акціонерне товариство "Тур" використовує спірну земельну ділянку, підтверджуючи своє право Державним актом серії ІІ-ВЛ №001718 від 22.07.1994р., чим порушує право позивача - Військової частини А-0780, на користування спірною земельною ділянкою з метою виконання покладених на частину функцій та завдань у сфері оборони.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно постанови спільного засідання колегії Держкомзему України та Міністерства оборони України від 23.11.1993р. №8/11 (а.с.60-61,т.4), колегії постановили погодитись з пропозицією Міністерства оборони України про залишення у тимчасовому користуванні строком до 3 років на період реформування збройних сил України відповідно до військо вої доктрини, земельних ділянок, запропонованих до передачі в народне господарство Радою Міністрів Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і не погоджених до передачі Генераль ним штабом Міністерства оборони України, згідно з додатками № 27-49.
Згідно додатку №1 у користуванні Міністерства оборони залишилась земельна ділянка площею 10027,0 га, користувачем якої є військова частина 21343 (ВЧ А1547, яка безпосередньо підпорядкована ВЧ А-0780) (а.с.77-79,т.4).
Державний акт на право постійного користування землею площею 10027,0 га виданий Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур" 22.07.1994 року, тобто в період перебування вказаної земельної ділянки у користуванні військової частини 21343 (ВЧ А1547, яка безпосередньо підпорядкована ВЧ А-0780), чим порушено права останнього.
Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до п. 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" (з наступними змінами і доповненями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
В даному випадку, прокурором та позивачем доведено та належними доказами підтверджено, що оспорювані Державний акт серії ІІ-ВЛ №001718 від 22.07.1994р. та розпорядження від 31.01.2005р. №41 не відповідають вимогам чинного, на момент їх прийняття і порушують права та охоронювані законом інтереси позивача - Міністерства оборони України в особі - ВЧ А-0780.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України унормовано, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Цією ж нормою також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позов про визнання нечинним та скасування розпорядження Ковельської районної державної адміністрації Волинської області від 31.01.2005р. №41 "Про підтвердження права землекористування Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" та визнання нечинним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛ підлягає до задоволення.
Щодо клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом суд зазначає наступне.
Порядок обчислення строків позовної давності встановлюється матеріальним правом, адже позовна давність є категорією матеріального права.
З позовної заяви вбачається, що прокурором заявлено дві вимоги, а саме: до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області про визнання нечинним та скасування розпорядження Ковельської районної державної адміністрації від 31.01.2005р. №41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур" та визнання нечинним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛ.
Як свідчать матеріали справи, розпорядженням №41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур", яке прийняте Ковельською районною державною адміністрацією від 31.01.2005р., порушено право позивача.
Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року (набрав чинності 01.01.2004р) (далі - Кодекс) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до абзацу 4 п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. N 02-5/35 чинним законодавством України не передбачено винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання актів недійсними як форми захисту цивільних прав. Тому, до таких позовів застосовується загальний строк позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України 2003р.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Кодексу, загальний строк позовної давності встановлюється у три роки.
Враховуючи, що право на позов про визнання нечинним розпорядження Ковельської РДА №41 від 31.05.2005р. виникло у прокурора Луцького гарнізону з 26.10.2005р. позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України щодо цих вимог сплила 27.10.2008р.
Військовий прокурор Луцького гарнізону звернувся з позовом в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі військової частини А-0780 28.04.2010р., тобто за межами строків позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 (далі - Кодекс), позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Прокурором західного регіону в позові заявлено про поновленння строків позовної давності.
Згідно ч. 5 ст. 267 Кодексу, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
З матеріалів справи вбачається, що Військовою прокуратурою Луцького гарнізону 12.04.2010р. отримано заяву про захист інтересів держави в особі Військової частини А0780, зі змісту якої випливає, що постановою Верховного суду України від 16.03.2010р. у справі за позовом військової частини А-0780 до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області, третя особа - Ковельське спеціалізоване лісогосподарське акціонерне товариство "ТУР", скаргу Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "ТУР" задоволено. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2009 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2008 року, постанову Господарського суду Львівської області від 25 червня 2007 року скасовано, провадження в справі закрито з мотивів розгляду цими судами спору в порядку адміністративного, а не господарського судочинства України, таким чином Ковельське спеціалізоване лісогосподарське акціонерне товариство "Тур" продовжує користуватись земельною ділянкою площею 10027 га на території Повурського полігону Ковельського району Волинської області без належних правових підстав, у зв'язку з чим Військова частина А0780 просила захистити її права у суді (а.с.8,т.1).
Отже, враховуючи вищевикладене, оскільки доказами, наявними в матеріалах справи підтверджено порушення інтересів держави - Міністерства оборони України в особі військової частини А-0780, колегія вважає, що порушене право щодо користування спірною земельною ділянкою площею 10027,0 га підлягає захисту, а тому клопотання прокурора про поновленння строків позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання нечинним та скасування розпорядження Ковельської районної державної адміністрації від 31.01.2005р. № 41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур" підлягає до задоволення.
Щодо клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності для звернення до суду із позовом про визнання нечинним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛ, то судова колегія звертає увагу на таке.
Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 10027, 0 га виданий Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур" 22.07.1994р.
Отже, право позивача порушено 22.07.1994р., тобто в період дії норм Цивільного кодексу Української РСР.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (набрав чинності 01.01.2004) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Пунктом 6 цих положень передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Кодекс) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 зазначеного кодексу).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду м. Києва №32/288 від 23.05.2003р. позов військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі військової частини А-3822 до Волинської обласної державної адміністрації за участю третіх осіб: Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур", Городоцького держлісгосп об'єднання "Волиньліс", Камінь-Каширського держлісгосп об'єднання "Волиньліс" задоволено. Визнано недійсним повністю розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 12.04.2002р. №175 "Про підтвердження права землекористування Камінь-Каширського і Городоцького держлісгоспів об'єднання "Волиньліс" та Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур", яким визнано чинним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛ, з моменту його прийняття (а.с.33-34,т.3).
Таким чином, прокурор Західного регіону України дізнався про порушення інтересів держави - Міністерства оборони України - 23.05.2003р., отже право на позов про визнання нечинним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛВ виникло 23.05.2003р. і прокурор міг його реалізувати до 24.05.2006р.
Тобто, строк позовної давності для звернення до суду із позовом про визнання нечинним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛ, встановлений законодавством, що діяло на момент виникнення прововідносин, не сплив до набрання чинності Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV.
А відтак, до позову про визнання нечинним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛ застосовуються положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV.
Пунктом 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ, що виникають із земельних відносин", державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Отже, скільки доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджено порушення інтересів держави - Міністерства оборони України в особі військової частини А-0780, колегія вважає, що порушене право щодо користування спірною земельною ділянкою площею 10027,0 га підлягає захисту, а тому клопотання прокурора про поновленння строків позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання нечинним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛ підлягає до задоволення.
Окрім того, судова колегія відзначає, що у пункті 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (в редакції від 21.04.2008р.) зазначено, що статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб захисту цивільного права та інтересу, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Господарським кодексом України в статті 20 також визначено можливість захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання і споживачів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розглядові господарським судом.
Враховуючи вищевикладене та суть спору, господарським судом першої інстанції при розгляді справи та прийнятті судового рішення не взято до уваги всіх доказів та фактичних даних, що свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами статті 4 Господарського процесуального кодексу України та абзацу 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23 березня 2012 року N6 (із змінами та доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Оскільки місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
У зв'язку із скасуванням рішення суду першої інстанції від 30.05.2012 року та прийняттям судовою колегією нового судового рішення по справі №5004/417/12, відповідно до ст. 49 ГПК України здійснено перерозподіл судових витрат, зокрема державного мита (судового збору).
Відповідно до п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" від 23.05.2012 р. N01-06/704/2012 (із змінами та доповненнями), якщо на час подання позову (поданого до набрання Законом чинності) позивач був звільнений від сплати державного мита згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито", а за результатами розгляду справи господарським судом з нього мають бути стягнуті суми судових витрат, то до таких витрат належатиме саме судовий збір у розмірі, визначеному відповідно до частини першої та пункту 4 частини другої статті 4 Закону.
За приписами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (із змінами та доповненнями) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно п.п. 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру, ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Статтею 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012р. №5515-VI визначено, що мінімальна заробітна плата установлюється у місячному розмірі і станом на 01.01.2013р. становить 1147,00грн.
За приписами п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" від 21.11.2011р. №01-06/1625/2011 (із змінами і доповненнями) зазначені ставки судового збору підлягають застосуванню незалежно від того, коли - до набрання Законом чинності чи після цього - подано позов та прийнято рішення суду, яке оскаржується в апеляційному або в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст.49,99,101,103,105 ГПК України, суд -
1. Апеляційну скаргу військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780 задоволити.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 30.05.12 року по справі №5004/417/12 скасувати та прийняти нове рішення:
"Позов задоволити.
Визнати нечинним та скасувати розпорядження Ковельської районної державної адміністрації від 31.01.2005р. №41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур".
Визнати нечинним та скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур" від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛ.
Стягнути з Ковельської районної державної адміністрації Волинської області (45000, м. Ковель, пр-т Незалежності, 73) в доход Державного бюджету України державне мито (судовий збір) в сумі 85,00 грн.
Стягнути з Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" (45083, Волинська область, Ковельський район, м. Ковель, вул. Грушевського, 112, р/р 26006236170003 у Ковельській філії ВГРУ Приват Банк, МФО 303440) в доход Державного бюджету України державне мито (судовий збір) в сумі 85,00 грн."
3. Стягнути з Ковельської районної державної адміністрації Волинської області (45000, м. Ковель, пр-т Незалежності, 73) в доход Державного бюджету України судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 573,50 грн.
4. Стягнути з Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" (45083, Волинська область, Ковельський район, м. Ковель, вул. Грушевського, 112, р/р 26006236170003 у Ковельській філії ВГРУ Приват Банк, МФО 303440) в доход Державного бюджету України судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 573,50 грн.
5. Видачу наказів доручити господарському суду Волинської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
7. Справу №5004/417/12 повернути до господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Сініцина Л.М.