33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"22" січня 2013 р. Справа № 5019/1241/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Саврій В.А. ,
суддя Сініцина Л.М.
при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Молінської Ольги Дмитрівни на рішення господарського суду Рівненської області від 10.10.2012р. у справі №5019/1241/12
за позовом фізичної особи-підприємця Гельбер Анастасії Меєрівни
до фізичної особи-підприємця Молінської Ольги Дмитрівни
про стягнення 5278 грн. 25 коп.
та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Молінської Ольги Дмитрівни
до фізичної особи-підприємця Гельбер Анастасії Меєрівни
про визнання договорів оренди торгівельних місць недійсними
за участю представників сторін:
позивача - Микулін І.М., Гельбер М.Я.,
відповідача - Молінська О.Д., Опанасюк Р.Д., Бернадський П.В.,
Фізична особа-підприємець Гельбер Анастасія Меєрівна звернулася до місцевого господарського суду із позовом до фізичної особи-підприємця Молінської Ольги Дмитрівни про стягнення 1964 грн. боргу, 3314,25 грн. пені, усунення перешкод у користуванні майном та звільнення торгівельних місць № 27 та № 28, розташованих на території ринку "Новий" у м. Радивилів, вул. Четвертного, 5.
Фізична особа-підприємець Молінська Ольга Дмитрівна звернулась із зустрічним позовом до фізичної особи-підприємця Гельбер Анастасії Меєрівни про визнання недійсними договорів оренди торгівельних місць № 27 і № 28 від 31 грудня 2010 року.
Ухвалою від 04.09.2012 року зустрічну позовну заяву ФОП Молінської О.Д. прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 10.10.2012 року (суддя Горплюк А.М.) з врахуванням ухвали про виправлення описки від 20.11.2012 року первісний позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ФОП Молінської О.Д. на користь ФОП Гельбер А.М. 1964 грн. заборгованості, 73,81 грн. пені та 1073 грн. судового збору. Зобов'язано ФОП Молінську О.Д. усунути перешкоди у користуванні належним ФОП Гельбер А.М. майном та звільнити торгівельні місця № 27 та № 28, що розташовані на території ринку "Новий" у м. Радивилові по вул. Четвертного, 5. У задоволенні решти позовних вимог первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договорами оренди торговельних місць № 27 та № 28 від 31.12.2010 року, останній допустив заборгованість в сумі 1964 грн. З огляду на приписи ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 612 ЦК України, ст. 193 ГК України, а також доведеність позовних вимог в цій частині, суд прийшов до висновку про задоволення позову. Крім того, здійснивши перерахунок розміру пені за період з 21.08.2011р. по 01.01.2012р., суд стягнув 73,81 грн. пені.
Також, з огляду на те, що спірні договори оренди припинили свою дію, суд відмовив у задоволенні позовних вимог ФОП Молінської О.Д. про визнання даних договорів недійсними. У той же час, суд встановивши, що строк дії договорів закінчився 31.12.2011 року, прийшов до висновку, що вимога ФОП Гельбер А.М. про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном та звільнення торгівельних місць № 27 та № 28, що розташовані на території ринку "Новий" у м. Радивилові по вул. Четвертного, 5 обґрунтована, стверджуються матеріалами справи, а відтак підлягає до задоволення.
Додатковим рішенням господарського суду Рівненської області від 17.10.2012 року присуджено до стягнення з ФОП Молінської О.Д. на користь ФОП Гельбер А.М. 1609,50 грн. судового збору. Повернуто ФОП Гельбер А.М. 31,50 грн. судового збору сплаченого згідно платіжного доручення № 266 від 18.05.2012р..
Не погоджуючись із прийнятим рішенням від 10.10.2012 року, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в первісному позові, а зустрічний позов задоволити.
Апелянт зокрема зазначає, що укладаючи договори оренди торгівельних місць ФОП Гельбер А.М. не мала правових підстав для користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій розташовані торгові контейнери, які належать ФОП Молінській О.Д. Зазначає, що спірні договори особисто орендодавцем не підписувались, а особа яка підписала дані договори не наділена відповідними повноваженнями, що є підставою для визнання їх неукладеними. Посилаючись на те, що письмове повідомлення про припинення дії договорів на адресу Молінської О.Д. не надходило, орендарем проводилась оплата за оренду торгівельних місць, вважає, що на підставі п. 18 договорів, їх дія була продовжена.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржене рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У відзиві зокрема зазначає, що договори з боку орендодавця підписані представником ФОП Гельбер А.М. на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 01.07.2010 року. Вказує. що сторони погодили та досягли згоди з усіх істотних умов договорів, протягом січня-серпня 2011 року відповідач здійснювала орендні платежі, а тому доводи про нелегітимність укладених договорів є безпідставними. Зауважує також, що позивач надала в оренду ФОП Молінській О.Д. торгівельні місця № 27 та № 28, а не земельні ділянки, а тому вважає, що в даному випадку суд першої інстанції правильно застосував норми законодавства щодо оренди, а не оренди земельної ділянки.
У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги відповідно апеляційної скарги та відзиву на неї.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення відповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до наступного висновку.
Апеляційним господарським судом встановлено, що на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 512067, серії ЯМ № 512090, серії ЯМ № 512008, серії ЯМ № 512066, товариству з обмеженою відповідальністю "Шофар" належать земельні ділянки по вул. Четвертного,5 у місті Радивилові Рівненської області, площею 0,19 га, 0,1918 га, 0,0429 га, 0,0162 га, відповідно, з цільовим призначенням "для обслуговування ринку та ведення комерційної діяльності" (т. 1 а.с. 89-92).
Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства №28 від 05.03.2007 року Управлянням за використанням і охороною земель у Рівненській області порушень вимог земельного законодавства з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Шофар" під час використання земельної ділянки по вул. Четвертного,5 у місті Радивилові під ринок "Новий" виявлено не було.
Судом встановлено, що ТОВ "Шофар" також є власником будівель і споруд ринку "Новий" по вул. Четвертного,5 у місті Радивилові Рівненської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04.06.2004 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 86-88).
Рішенням виконавчого комітету Радивилівської міської ради №4 від 28.01.2008 року приватному підприємцю Гельбер Анастасії Меєрівні було надано дозвіл на відкриття торгової точки - ринок "Новий" (т. 1 а.с. 96).
01.04.2010 року між ТОВ "Шофар" та ФОП Гельбер А.М. укладено договір оренди майна ринку "Новий" у місті Радивилові, згідно з яким з метою надання послуг з організації торгівлі на ринку, останній було передано в строкове платне користування майно за переліком, зазначеним в додатку до договору, зокрема місця для торгівлі з металевих контейнерів №№1-127. (т. 1 а.с. 79-81).
Згідно з п. 2.4 зазначеного договору, орендар отримав право користування земельною ділянкою площею 0,39 га, яка перебуває у власності орендодавця.
Пунктом 20 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року № 57/188/84/105 визначено, що адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 761 ЦК України передбачено право передання майна у найм власника речі або особи, якій належать майнові права, та особи, уповноваженої на укладення договору найму.
31.12.2010 року ФОП Гельбер А.М., як орендодавцем та ФОП Молінською О.Д., як орендарем було укладено два аналогічні за змістом договори оренди торгівельних місць №№27,28 (т. 1, а.с. 12-15) (далі в постанові - договір №27, договір №28).
Предметом зазначених договорів є торгівельні місця №27 та №28, площею 4 кв.м. кожне, що розташовані на території ринку "Новий" у місті Радивилові по вул. Четвертного,5 (об'єкт оренди).
Відповідно до наведених Правил торгівлі на ринках, торговельне місце - це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо (п.13).
Поняття "торговельного місяця" не є тотожним поняттю "земельної ділянки на ринку, що відведена під торговельне місце", у зв'язку з чим право позивача на передачу в оренду торгівельних місць, що виникло на підставі договору від 01.04.2010 року не може бути обмежене відсутністю окремо укладеного договору оренди землі із її власником - ТОВ "Шофар", хоча згідно з п. 2.4. цього ж договору, Гельбер А.М. була наділена власником землі правом користування нею, а майно ринку, яке остання отримала в оренду, передавалось позивачу саме з метою надання послуг з організації торгівлі на ринку "Новий".
Таким чином, безпосередньо Правила торгівлі на ринках передбачають укладення між адміністрацією ринку і підприємцями, що займаються торговельною діяльністю, саме договорів, що за своєю правовою природою є договорами оренди (найму) торгових площ.
Суд першої інстанції, з урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 24.10.2011 року (справа 3-113гс11), дійшов вірного висновку про те, що на ринках, в оренду здається не земельна ділянка, на якій здійснюється вказана торгівля, а виключно торгівельне місце, й вірно застосував до спірних правовідносин норми, що регулюють правовідносини з оренди (найму), а не оренди земельної ділянки.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що сторонами було узгоджено строк дії договорів №27, №28 з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, включно.
Пунктом 17 зазначених договорів передбачена можливість продовження їх дії, за умови відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору заперечень орендодавця та продовження орендарем користуватись об'єктом оренди.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).
22.12.2011 року позивачем на адресу відповідача були надісланні письмові повідомлення про припинення дії договорів з 31.12.2011 року (т.1., а.с. 18-19, т. 2 а.с. 2).
У підтвердження факту реалізації орендодавцем визначеного в п. 17 договорів №27, № 28 права заперечення щодо автоматичного продовження їх дії позивачем також надано лист від 27.01.2012 року, від отримання якого відповідач відмовилась (т. 2 а.с. 3-6).
Отже, станом на день звернення позивача до суду строк дії зазначених договорів закінчився.
Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.
Стаття 193 ГК України передбачає загальні умови виконання господарських зобов'язань: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до п. 8 договорів №27, №28, у разі припинення договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу.
За змістом ч. 1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача звільнити торгівельні місця на ринку.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Відповідно до п. 8 договорів №27, №28, орендар зобов'язаний своєчасно й в повному обсязі сплачувати орендну плату, в тому числі здійснювати платежі за обслуговування та користування електромережею.
Надавши оцінку наявним у справі доказам (банківським випискам по особовому рахунку позивача, копіям квитанцій про сплату орендної плати), приймаючи до уваги встановлений судом факт щомісячної оплати відповідачем лише протягом січня - червня 2011 року орендної плати в сумі 491 грн. та в липні 982 грн. (за два місяці), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у ФОП Молінської Ольги Дмитрівни боргу по орендній платі за період вересень-грудень 2011 року в сумі 1964 грн. та обґрунтовано задоволив позов в цій частині.
Крім того, на підставі п. 14.1 договорів ФОП Гельбер А.М., за порушення відповідачем грошового зобов'язання, здійснено нарахування 3314,25 грн. пені за період з 21.08.2011 року по 01.01.2012 року.
Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як слідує зі змісту п. 14.1 договорів №27, № 28 у випадках порушення цих вимог відповідач сплачує 5 % від суми заборгованості за кожен день прострочки виконання зобов'язань.
У той же час, з огляду на приписи ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" апеляційний суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про нарахування пені виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ.
Однак, перевіривши розрахунок пені, проведений позивачем, апеляційний суд встановив, що даний розрахунок є помилковим, оскільки не вірно визначено розмір пені та періоди прострочки. Згідно розрахунку зробленого апеляційним судом, розмір пені за період з 21.08.2011 року по 20.09.2011 року, з 21.09.2011 року по 20.10.2011 року, з 21.10.2011 року по 20.11.2011 року, з 21.11.2011 року по 31.12.2011 року становить 110,93 грн..
З огляду на викладене, рішення суду від 10.10.2012 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.11.2012 року підлягає зміні в частині стягнення пені.
Крім того, враховуючи приписи ч. 5 ст. 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А отже, додаткове рішення від 17.10.2012 року, яким вирішено питання про розподіл судового збору, також підлягає зміні.
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Підстави недійсності правочину встановлені статтями 203 та 215 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Для визнання правочину недійсним необхідним є встановлення умислу в діях представника, а саме: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (аналогічна правової позиції дотримується також Верховний Суд України, зазначаючи у п.22 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Крім того, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (аналогічна правова позиція викладена у п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними)
Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
В обґрунтування підстав визнання недійсними договорів оренди №27 та №28 позивач за зустрічним позовом вказує на їх невідповідність вимогам ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ст. 18, ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі", ст. 125 Земельного кодексу України. Однак, ст.18, ст. 20 Закону України " Про оренду землі" станом на день укладення спірних договорів були виключені з тексту Законом України N 1878-VI від 11.02.2010 року, а інші зазначені норми в редакціях, що діяли станом на день укладення спірних договорів вказують на те, що договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації.
Інститут укладення договору та його недійсності є різними за правовою природою інститутами цивільного права та регулюються різними нормами ЦК України і є взаємовиключними щодо їх застосування, оскільки неукладений договір не може бути визнаний недійсним, й така правова позиція сформована Верховним Судом України в узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.
Крім того, наведені позивачем за зустрічним позовом обґрунтування недійсності правочину (відсутність державної реєстрації договору оренди землі) не заслуговують на увагу також із наведених вище підстав, зокрема, у зв'язку з тим, що Правила торгівлі на ринках передбачають укладення між адміністрацією ринку і підприємцями, що займаються торговельною діяльністю, саме договорів, що за своєю правовою природою є договорами оренди (найму) торгових площ, й право позивача на передачу в оренду торгівельних місць, що виникло на підставі договору від 01.04.2010 року не може бути обмежене відсутністю окремо укладеного договору оренди землі із її власником - ТОВ "Шофар".
Щодо наведеної ФОП Молінською О.Д. підстави недійсності правочину - підписання спірних договорів іншою особою, колегія суддів зазначає наступне.
У судовому засіданні представник Гельбер А.М. - Гельбер М.Я., що діє на підставі посвідченої нотаріусом довіреності від 01.07.2010 року підтвердив підписання спірних договорів саме ним, а не Гельбер А.М..
Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правові наслідки вчинення правочинів представником встановлені ст. 239 ЦК України: правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. В той час як правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).
Діяльність представника має здійснюватись у межах повноважень. Перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку представляють.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначена довіреність не містить повноважень Гельбера М.Я. на підписання та укладення від імені Гельбер А.М. саме договорів оренди майна, що їй не належить.
За правилами статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення.
З наявних у матеріалах справи копій квитанцій апеляційним господарським судом беззаперечно встановлено, що ФОП Молінська О.Д. проводила оплату вартості оренди саме для ФОП Гельбер А.М. та саме за оренду торговельних місць №27, №28. Доказів повернення зазначених коштів позивачем для відповідача матеріали справи не містять, тому судом першої інстанції вірно з урахуванням усних пояснень представників позивача і відповідача, які зазначені обставини не заперечували, встановлено, що ФОП Гельбер А.М. схвалила дії довіреної особи - Гельбера М.Я. щодо підписання, як її представником договорів оренди торгових місць, а відсутність вказівки у спірних договорах на те, що Гельбер М.Я. діяв на підставі довіреності не спростовує такого висновку суду.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
У силу положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
У пунктах 9,10 договорів № 27,№28 сторонами було погоджено розмір орендної плати, в тому числі разовий збір за бронювання торгівельного місця за об'єкт оренди та строк її внесення, тому посилання позивача за зустрічним позовом та апелянта на зупинення дії рішення виконкому Радивилівської міської ради №30 від 30.03.2010 року та №118 від 24.12.2010 року, якими погоджено розрахунок та затверджено розмір плати за оренду торгових приміщень (площ) на ринку "Новий", не змінює та не припиняє договірних правовідносин сторін.
Відповідно до вимог статей 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок в порядку статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України довести, що його права та інтереси порушено.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Обов'язок суду оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом закріплено в ч. 1 ст. 43 ГПК України. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 34 ГПК України, оцінюючи докази, суд зобов'язаний прийняти тільки ті з них, які мають значення для справи, тобто є належними.
За наслідками розгляду апеляційної скарги Рівненський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для переоцінки поданих сторонами суду першої інстанції доказів.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про всебічний, повний і об'єктивний розгляд судом першої інстанції первинного позову ФОП Гельбер А.М. в частині зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні об'єктом оренди, в частині стягнення боргу по орендній платі та зустрічних позовних вимог ФОП Молінської О.Д. про визнання недійсними договорів.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції за виключенням позовних вимог в частині стягнення пені повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Молінської Ольги Дмитрівни залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Рівненської області від 10.10.2012 року у справі №5019/1241/12 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.11.2012 року в частині стягнення 73 грн. 81 коп. пені змінити, виклавши п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з фізичної особи-підприємця Молінської Ольги Дмитрівни (35500, Рівненська область, м. Радивилів, вул. Зелена, 47-а, ідент. номер 2155126367) на користь фізичної особи-підприємця Гельбер Анастасії Меєрівни (35500, Рівненська область, м. Радивилів, вул. Шкільна, 15-а, ідент. номер 3114522606) - 1964 грн. 00 коп. заборгованості, 110 грн. 93 коп. пені та 1073 грн. 00 коп. судового збору".
Додаткове рішення господарського суду Рівненської області від 17.10.2012 року у справі №5019/1241/12 змінити, виклавши п. 2 його резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з фізичної особи-підприємця Молінської Ольги Дмитрівни (35500, Рівненська область, м. Радивилів, вул. Зелена, 47-а, ідент. номер 2155126367) на користь фізичної особи-підприємця Гельбер Анастасії Меєрівни (35500, Рівненська область, м. Радивилів, вул. Шкільна, 15-а, ідент. номер 3114522606) - 632 грн. 71 коп. судового збору".
У решті рішення від 10.10.2012 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.11.2012 року та додаткове рішення від 17.10.2012р. - залишити без змін.
Доручити господарському суду Рівненської області видати судові накази.
Повернути фізичній особі - підприємцю Молінській Ользі Дмитрівні (35500, Рівненська область, м. Радивилів, вул. Зелена, 47-а, ідент. номер 2155126367) 536 грн. 50 коп. зайво сплаченого судового збору згідно квитанції № 1206.424.2 від 13.11.2012 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Сініцина Л.М.