33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"23" січня 2013 р. Справа № 5019/2059/12
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) про стягнення заборгованості в сумі 12 541 грн. 73 коп.,
за участю представників:
позивача: ОСОБА_2 за дов. від 28 грудня 2012 року № 08-101п,
відповідача: не з'явився,
У грудні 2012 року Управління звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 28 серпня 2008 року між ним та Підприємцем був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1877, за умовами якого позивач передав відповідачу для розміщення камер схову у тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 278,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та перебуває на балансі Управління. Оскільки Підприємець взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті орендних платежів виконав лише частково, заборгувавши позивачу 12 541 грн. 73 коп., позивач, посилаючись на статтю 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 27 грудня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/2059/12, розгляд якої було призначено на 9 січня 2013 року.
Ухвалою суду від 9 січня 2013 року розгляд справи відкладено на 23 січня 2013 року.
Представник позивача в судовому засіданні 23 січня 2013 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у судові засідання, призначені на 9 січня 2013 року та 23 січня 2013 року, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова) визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 33000, АДРЕСА_1. Проте вказані поштові відправлення були повернуті підприємством поштового зв'язку з посиланням на закінчення терміну їх зберігання (а.с. 23-24, 26-27).
Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28 серпня 2008 року між Управлінням та Підприємцем був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1877, за умовами якого останньому для розміщення камер схову у тимчасове платне користування було передано нежитлове приміщення загальною площею 278,7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та перебуває на балансі Управління (а.с. 7).
Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
У пунктах 3.1-3.2 договору сторони погодили, що розмір орендної плати встановлюється на рівні 1 057 грн. 31 коп. в місяць плюс ПДВ згідно з чинним законодавством. Орендна плата сплачується орендарем до 20 числа поточного місяця.
Відповідно до пункту 3.5 орендна плата щомісячно підлягає коригуванню на індекс інфляції за минулий місяць, який визначається Мінстатом.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що строк договору оренди встановлюється з 28 серпня 2008 року по 27 липня 2011 року.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 28 серпня 2008 року № 1877 також свідчить відсутність з боку Підприємця претензій та повідомлень про порушення орендодавцем умов даної угоди.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що договір вважається припиненим з моменту закінчення дії договору при умові наявності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди приміщення не пізніше 30 календарних днів після дня закінчення його терміну дії.
Частиною 2 статті 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Пунктом 2.6 Постанови передбачено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Рішенням господарського суду Рівненської області від 26 листопада 2010 року у справі № 5/179 за позовом Управління до Підприємця про стягнення заборгованості в сумі 11 215 грн. 74 коп. та розірвання договору вимоги позивача задоволено повністю, стягнуто з відповідача вищезазначену заборгованість та розірвано укладений між сторонами договір оренди нежитлового приміщення від 28 серпня 2008 року № 1877. Копія вказаного рішення наявна у матеріалах справи (а.с. 9-10).
Пунктом 3.4 договору встановлено, що після закінчення дії даного договору орендна плата сплачується на день фактичної здачі приміщення по акту.
Водночас з наявної у матеріалах справи копії акту від 17 травня 2011 року № 29, складеного уповноваженими представниками Управління, вбачається, що спірне приміщення було звільнене відповідачем лише 17 травня 2011 року.
Відтак, судом встановлено, що у Підприємця виникло зобов'язання перед Управлінням по оплаті орендних платежів за укладеним між сторонами договором від 28 серпня 2008 року № 1877 за період з 28 серпня 2008 року по 17 травня 2011 року (до моменту фактичного звільнення спірного приміщення та передачі його позивачу).
Однак всупереч положень даного договору відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті орендних платежів виконав лише частково, заборгувавши таким чином Управлінню 12 541 грн. 73 коп.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума основного боргу за вищезазначеним договором, яка складає 12 541 грн. 73 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог Управління про стягнення з Підприємця вказаної суми, у зв'язку з чим даний позов підлягає задоволенню.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 12 А, ідентифікаційний код: 26259563) 12 541 (дванадцять тисяч п'ятсот сорок одну) грн. 73 коп. основного боргу, а також 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 24 січня 2013 року
Суддя Є.В. Павленко