83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
31.10.06 р. Справа № 9/153пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А. при секретарі судового засідання Дибля Т.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк
до відповідача Державного підприємства «Антрацит», м.Антрацит
про визнання правочину частково недійсним
За участю представників сторін:
від позивача: Гусєва Т.О. - юрисконсульт (за дов. №02/518 від 10.04.2006р.);
від відповідача: Рибалкіна О.О. - представник (за дов. №15 від 05.01.2006р.);
З 25.09.2006р. по 03.10.2006р. по
справі згідно ст.77 ГПК України
оголошувалась перерва.
Позивач, Державне підприємство «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Антрацит», м.Антрацит про визнання правочину недійсним в частині строків виконання договору №3 від 12.06.2004р., передбачених п.4.2. та у календарному плані Додаток №1, в частині приймання продукції, передбаченої п.4.1. та санкцій, передбачених п.6.1. договору.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №3 від 12.06.2004р. з додатком до нього, додаткові угоди №№1,2,3 до договору №3 від 12.06.2004р., Наказ Міністерства фінансів України №83 від 06.04.1998р., лист Міністерства фінансів України №31-03160-01-5/992 від 21.01.2005р., постанову Кабінету Міністрів України №939 від 06.07.2002р.
Відповідач надав суду відзив на позов №10/601 від 03.08.2006р., у якому позовні вимоги не визнає та вважає їх необґрунтованими, посилаючись на те, що акт приймання виконаних підрядних робіт, форма №КБ-2в - це документ первинного обліку, який складається щомісячно для визначення вартості та обсягів виконаних підрядних робіт. Стосовно позовних вимог в частині санкцій, передбачених п.6.1. договору, відповідач вважає їх безпідставними, оскільки умови даного договору випливають зі ст.231 Господарського кодексу України.
Позивачем також надано суду заяву №821/01 від 30.10.2006р. про проведення судової експертизи, відповідно до якої останній просить суд провести судову економічну експертизу з метою встановлення різновиду взаємовідносин, які виникли між сторонами за договором №3 від 12.06.2004р., проведення якої доручити Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз.
Господарський суд у заявленому позивачем клопотанні відмовляє, у зв'язку з недоцільністю, оскільки питання, яке ставиться перед експертом носить юридичний характер.
Розгляд справи відкладався.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд встановив:
12.06.2004р. між Державним підприємством «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк та Державним підприємством «Антрацит», м.Антрацит був укладений договір №3, згідно якого Виконавець (позивач) взяв на себе зобов'язання розробити проект, виготовити та здати в експлуатацію уніфіковану телекомунікаційну систему диспетчерського контролю та автоматизованого керування гірничими машинами та технологічними комплексами (далі - система УТАС) на Відокремленому підрозділі підприємства Замовника (відповідача) «Шахта «Комсомольська»
Загальна сума договору складає 5 000 000грн.00коп. (п.2.1. договору).
Пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що розрахунки провадяться на умовах 100% попередньої оплати згідно з виставленим рахунком Виконавця.
Згідно до п.4.1. договору №3 від 12.06.2004р. приймання розроблення проекту, виготовлення та здачі в експлуатацію уніфіковану телекомунікаційну систему диспетчерського контролю та автоматизованого керування гірничими машинами та технологічними комплексами (система УТАС) на ВП «Шахті «Комсомольська» здійснюється шляхом підписання відповідних двосторонніх актів.
Відповідно до п.4.2. договору, строк виконання Виконавцем зобов'язань за договором у повному обсязі складає 90 днів з моменту отримання попередньої оплати.
Пунктом 6.1. договору сторони встановили, що якщо виконавець не виконує обов'язки згідно договору в повному обсязі в строк згідно з п.4.2., він зобов'язаний сплатити Замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості предмету договору (п.1.1), за яким допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
30.07.2004р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №3 від 12.06.2004р., згідно якої змінили строк виконання виконавцем зобов'язань за договором до 12 місяців. Зміни є невід'ємною частиною договору.
Додатковою угодою №2, укладеною 15.11.2004р. сторони встановили, що Виконавець здійснює роботи відповідно до п.1.1. договору у 2 етапи, вартість яких складає 5 100 000грн.00коп. зміни є невід'ємною частиною договору.
На підставі листа Міністерства фінансів України №31-03160-01-5/992 від 21.01.2005р. сторони додатковою угодою №3 від 16.02.2005р. до договору змінили строк виконання позивачем договірних зобов'язань до 17 місяців з моменту отримання попередньої оплати з поетапним звітуванням за виконанні роботи на протязі вказаного періоду, згідно календарному плану (Додаток №1). Також у даній додатковій угоді сторони передбачили, що згідно п.6.1. договору за порушення строків виконання договору, а також кожного його етапу Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості невиконаних в строк робіт, за якими допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вартості невиконаних в строк робіт. Зміни є невід'ємною частиною договору.
Позивач - Державне підприємство «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою про визнання правочину недійсним в частині приймання продукції, передбаченої п.4.1. договору №3 від 12.06.2004р.
Позивач зазначає, що доказами виконання робіт у даному договорі мають бути первинні та інші бухгалтерські документи. Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Позивач пояснив, що двосторонні акти прийому-передачі за якими здійснюється поетапно приймання робіт та продукції є зведеними обліковими документами, які складаються для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів, а у випадку даного спору - накладних.
Таким чином, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Господарським судом встановлено, що зобов'язання за договором №3 від 12.06.2004р. та є змішаними: поставка (ст.712 Цивільного кодексу України), підряд (ст.837 Цивільного кодексу України), виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт (ст.892 Цивільного кодексу України), підряд на проведення проектних робіт (ст.887 Цивільного кодексу України).
Оскільки зазначений договір містить різні зобов'язання, як договору поставки, так і виконання підрядних робіт, то двосторонні акти, зазначені у п.4.1. договору не можуть бути зведеними обліковими документами, оскільки оформлюють результати та процес обома сторонами договірних зобов'язань.
З наведеного випливає, що позовні вимоги Державного підприємства «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк в частині визнання недійсним правочину передбаченого п.4.1. договору є безпідставними та не підлягають задоволенню
У своїй позовній заяві позивач просить суд також визнати недійсним правочин в частині строків, передбачених п.4.2. договору та у календарному плані (Додаток №1).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на той факт, що договір №3 від 12.06.2004р. є інноваційним договором, складовою частиною якого є науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. А згідно ст.325 Господарського кодексу України інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.
Позивачем також представлено суду експертний висновок №1661 спеціалістів-економістів «ТОВ Центру правової допомоги «Право і захист», м.Київ відповідно до якого з економічної точки зору договір з розробкою проекту, виготовлення та впровадження у експлуатацію уніфікованої телекомунікаційної системи диспетчерського контролю та автоматизованого керування гірничими машинами - системами УТАС характеризується довгостроковими науково-технічними програмами з тривалими термінами окупності витрат та впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво.
Однак, господарський суд не приймає наданий позивачем експертний висновок в якості належного доказу того, що предметом договору №3 від 12.06.2004р. є науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, оскільки даний висновок, зроблений спеціалістами-економістами всупереч Закону України «Про судову експертизу», положення якого передбачають проведення експертизи спеціалізованими установами, судовими експертами, які не є працівниками зазначених установ або атестованими судовими експертами, включених до Реєстру атестованих судових експертів.
Судом вище зазначалось, які взаємовідносини склались між сторонами за договором №3 від 12.06.2004р.
Щодо строків, сторони додатковою №3 від 16.02.2005р. на підставі листа Міністерства фінансів України №31-03160-01-5/992 від 21.01.2005р. передбачили строк виконання зобов'язання.
Позивач не представив суду доказів звернення до відповідача з метою встановлення більш тривалих строків виконання зобов'язання.
Крім того, за приписом ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3 ст.180 Господарського кодексу України). Якщо між сторонами не досягнуто згоди щодо цих умов, зазначені угоди вважаються неукладеними.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Всі умови договору суттєві, звичайні та з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
З наведеного вбачається, що позовні вимоги Державного підприємства «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк стовно визнання правочину недійсним в частині строків, передбачених п.4.2. договору №3 від 12.06.2004р. та у календарному плані (Додаток №1) є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У своїй позовній заяві Державне підприємство «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк також просить суд визнати правочин недійсним в частині санкцій, передбачених п.6.1. договору №3 від 12.06.2004р.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач винайшов новий вид санкцій, якого нема ні в одному нормативному акті України, оскільки у п.6.1. договору встановлено розмір пені від суми договору, а не від суми простроченого платежу.
Позивач зазначає, що умови п.6.1. договору суперечать вимогам ст.549 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вбачається зі ст.1 Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
За приписом п.2 ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом або договором - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
З наведеного вбачається, що умови п.6.1. договору №3 від 12.06.2004р. прямо випливають з положень чинного законодавства, а відтак підлягають застосуванню.
Таким чином, позовні вимоги ДП «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк щодо визнання правочину недійсним в частині санкцій, передбачених п.6.1. договору №3 від 12.06.2004р. є безпідставними та необґрунтованими.
Господарський суд зазначає, що відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.
Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також парольним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Враховуючи той факт, що позивачем не доведено суду факт невідповідності п.п.4.1., 4.2., 6.1. договору та календарного плану до нього нормам чинного законодавства, господарський суд робить висновок, що позовні вимоги Державного підприємства «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У разі незгоди з умовами укладеного договору позивач мав право звернутися до суду з вимогою про внесення змін до договору у порядку, передбаченому законодавством.
Стосовно вимог позивача про призупинення бігу дії договору до вирішення даного спору, то вони судом залишені без задоволення як необґрунтовані, оскільки правових підстав щодо призупинення бігу дії договору чинним законодавством не передбачено.
Крім того, позивач у позовній заяві просить призупинити розгляд справи №16/57 до вирішення даного спору.
За приписом ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Зазначене передбачає зупинення справи, щодо якої подано клопотання в порядку ст.79 Господарського процесуального кодексу України до розгляду, пов'язаної з нею справи, а не навпаки.
Таким чином, зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суперечать нормам чинного законодавства.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача в порядку, передбаченому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.11, 203, 215, 509, 628-629 Цивільного кодексу України; ст.231 Господарського кодексу України; ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 35, 36, 43, 49, 77, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд,-
У позові Державного підприємства «Петровський завод вугільного машинобудування», м.Донецьк до Державного підприємства «Антрацит», м.Антрацит про визнання правочину недійсним в частині строків виконання договору №3 від 12.06.2004р., передбачених п.4.2. та у календарному плані Додаток №1, в частині прийоми продукції, передбаченої п.4.1. та санкцій, передбачених п.6.1. договору. - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
У судовому засіданні 31.10.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Текст рішення підписано 06.11.2006р.
Суддя Марченко О.А.