Справа № 2/436/1615/12 Головуючий у 1 інстанції -Маштак К.С.
Справа № 22-ц/774/1281/13 Доповідач -Черненкова Л.А.
Категорія - 42
18 січня 2013 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.
при секретарі - Солод О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою, -
05 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому, відповідачці ОСОБА_4 та їхньому неповнолітньому сину -ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1, а саме: по 1/3 частині кожному. Квартира складається з 3-х окремих житлових кімнат загальною площею 65,5 кв.м. Шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 був розірваний 20 квітня 2011 року, але сімейні стосунки були припинені в 2010 році. Відповідачка забрала двох їхніх неповнолітніх дітей і в квартирі не проживала, вона наймала житло. В червні 2012 року ОСОБА_4 повернулась в квартиру із своїм співмешканцем ОСОБА_2, але ще із третьою дитиною ОСОБА_6, батьком якої є відповідач ОСОБА_2, який також вселився у квартиру без згоди позивача. На неодноразові вимоги позивача залишити квартиру, ОСОБА_2 ніяк не реагує, а навпаки погрожує фізичною розправою, у зв'язку з чим позивач вимушений був звернутися в міліцію. Позивач просив суд усунути йому перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2012 року ухвалено: в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 -відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11 березня 2002 року № 7/52-02 квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Відповідно до технічної характеристики вказана квартира складається з 3-х кімнат, житловою площею 39,9 кв.м (18,2 кв.м; 12,0 кв.м; 9,7 кв.м). Згідно довідки № 1911 від 03.07.2012 року за адресою зазначеної квартири зареєстровані ОСОБА_1, колишня його дружина ОСОБА_4, їх сини ОСОБА_5, ОСОБА_7 та дочка дружини ОСОБА_6 В порушенні кримінальних справ за фактом вчинення хуліганських дій з боку ОСОБА_2 відносно позивача було відмовлено за відсутності ознак складу злочину. Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 19 жовтня 2012 року. Вони мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2012 року було затверджено мирову угоду, відповідно до якої ОСОБА_4, що діяла у своїх інтересах так і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали мирову угоду про те, що спірна квартира їм належить на праві спільної часткової власності кожному із співвласників по 1/3 частини цієї квартири.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що не має підстав для задоволення позову, так як позивачем не надано суду жодних доказів порушення прав позивача та не було доведено наявність перешкод в користуванні спірною квартирою. Отже не має правових підстав для виселення відповідача ОСОБА_2 з квартири, так як було встановлено, що останній є чоловіком співвласниці квартири -ОСОБА_4, а тому відповідно до чинного законодавства він має право на проживання разом із своєю дружиною та донькою. При цьому суд посилався на норми ст.ст. 319,405 ЦК України, ст.ст. 150,157, 116, ч.2 ст. 64 ЖК України.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, тому що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню, а тому неправильно застосував норми матеріального права.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника будинку належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 405 ЦК України.
Підстави та порядок позбавлення членів сім'ї власника права користування жилими приміщеннями визначені у ст. 157 ЖК України, якою встановлено, що членів сім'ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
За змістом ч.1 ст. 116 ЖК України, виселення члена сім'ї наймача (власника) будинку та інших осіб, які проживають разом з ним, можливо в тому випадку, коли вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Застосовуючи до спірних правовідносин зазначені вимоги закону, суд першої інстанції не звернув увагу, що дані норми регулюють відносини щодо членів сім'ї власника житла, які вселилися у житлове приміщення відповідно до вимог закону, та позовні вимоги обґрунтовувались іншими нормами права, а саме: статтями 358,391,319 ЦК України, які регулюють інші правовідносини.
Відповідно до ст. 358 ЦК України володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників.
Отже, у зв'язку з тим, що кожному учаснику спільної власності належить обмежене право власності на спільну річ, змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право і обов'язок кожного співвласника узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими власниками, тому висновок суду про те, що відповідач ОСОБА_3 мала право без згоди інших співвласників вселити свого чоловіка в жиле приміщення не ґрунтується на вимогах закону, є хибним, як і висновок суду щодо відсутності підстав для виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 11 березня 2002 року, виданого виконкомом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська на підставі розпорядження від 11 березня 2002 року № 7/52-02, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.4). Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2012 року, яка набрала законної сили 15.08.2012 року, було затверджено мирову угоду, відповідно до якої визначено, що спірна квартира належить на праві спільної часткової власності кожному із вказаних співвласників по 1/3 частини цієї квартири (а.с.24). Згідно довідки № 1911 від 23.07.2012 року за адресою зазначеної квартири зареєстровані позивач ОСОБА_1 - основний квартиронаймач, колишня його дружина ОСОБА_4 відповідач у справі, їх неповнолітні сини ОСОБА_5, ОСОБА_7 та неповнолітня дочка дружини ОСОБА_6(а.с.6).
Спірні правовідносини щодо здійснення права спільної часткової власності врегульовані статтею 358 ЖК України, щодо володіння та користування жилим приміщенням в будинках (квартирах) приватного житлового фонду врегульовані главою 6 ЖК України.
Частинами 1, 2 ст. 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Судова колегія встановила, що відсутня домовленість між співвласниками квартири АДРЕСА_1 про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю та співвласник 1/3 частини спірної квартири відповідач ОСОБА_3 в червні 2012 року без згоди іншого співвласника 1/3 частини спірної квартири позивача ОСОБА_1 вселила у вказану квартиру свого співмешканця, з яким зареєструвала шлюб під час розгляду справи -19 жовтня 2012 року, та який зареєстрований за місцем проживання за іншою адресою.
Ці обставини підтверджують порушення право власності позивача, що підлягає поновленню.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Частиною першої статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За вказаними обставинами вселення ОСОБА_2 в спірну квартиру є самоправним, тобто здійсненим відповідачами без згоди іншого співвласника -позивача ОСОБА_1
Підстави самоправного вселення в жиле приміщення передбачені статтею 116 ЖК України, а саме: ч.3 вказаної норми зазначає, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
За вказаними підставами надано право звертатися до суду власникові житла, яким є позивач.
Відповідач ОСОБА_3 вселила відповідача ОСОБА_2 у спірну квартиру без згоди співвласника -позивача ОСОБА_1, чим порушила його право власності, що полягає у здійснені перешкод позивачу в користуванні квартирою, належною останньому на праві спільної часткової власності, а тому порушене право позивача повинно бути поновлено шляхом усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_2 із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення з підстав передбачених ч.1 статтею 358 ЦК України та ч.3 статті 116 ЖК України.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що позивач сплатив судові витрати у відповідності до вимог закону у розмірі 107,30 грн. у суді першої інстанції та 53,65 грн. у суді апеляційної інстанції та задоволено його позов повністю, то судова колегія вважає, що понесені позивачем судові витрати по справі у сумі 160,95 грн. (107,30 + 53,65 = 160,95) стягуються з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках по 80,48 грн. з кожного на користь позивача.
Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2012 року - скасувати з ухваленням нового рішення.
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою у повному обсязі.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 80,48 гривень (вісімдесят гривень 48 копійок).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 80,48 гривень (вісімдесят гривень 48 копійок).
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді