Провадження №22-ц/774/266/13 Головуючий 1-ої інстанції -Галічий В.М.
Категорія -20 Доповідач -Демченко Е.Л.
16 січня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого -судді Демченко Е.Л.
суддів -Волошина М.П., Басуєвої Т.А.
при секретарі -Качур Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпромотор»(далі -ТОВ «Дніпромотор»), ОСОБА_4, треті особи -ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договорів купівлі-продажу частково недійсними та визнання права власності, -
У червні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ТОВ «Дніпромотор», ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу частково недійсними і визнання права власності, мотивуючи тим, що у 2006 році він вирішив придбати автомобіль. Домовився з представником продавця ОСОБА_5, який діяв згідно довіреності, що придбає автомобіль марки ВАЗ-21011, що належав ОСОБА_4, за 2.500 доларів США і сплатив йому дану суму коштів. Оформити купівлю-продаж автомобіля вирішили 05 жовтня 2006 року на товарній біржі м.Дніпропетровська. Оскільки в обумовлений день він не зміг приїхати до м.Дніпропетровська, тому попросив свого сина, відповідача по справі ОСОБА_1, поїхати на товарну біржу та підписати договір купівлі-продажу автомобіля. Після придбання автомобіля він дозволив сину їм користуватися, бо мав намір в подальшому переоформити автомобіль на себе.
У серпні 2009 року, заощадивши певну суму коштів, він вирішив придбати новий автомобіль марки HONDA ACCORD. Зайняття підприємницькою діяльністю вимагало його термінового перебування в західних регіонах України, а тому він надав відповідну суму коштів ОСОБА_1 для того, аби він придбав обраний ним (позивачем) автомобіль. За його відсутності відповідач ОСОБА_1 оформив договір купівлі-продажу автомобіля на себе, а в подальшому обіцяв переоформити на нього, оскільки саме він був фактичним покупцем. Для оформлення договору купівлі-продажу автомобіля в автосалоні він повністю надав сину кошти, що відповідали вартості автомобіля -216.678 грн.
Власних коштів на придбання автомобіля такого класу у ОСОБА_1 не було. Він завжди надавав сину матеріальну підтримку.
Після придбання автомобіля він надав ОСОБА_1 можливість користуватись вищевказаним автомобілем. Однак тільки він, за власні кошти, сплачував повністю витрати на технічне обслуговування та ремонтні робот по автомобілю.
Через певний проміжок часу вирішив придбати квартиру в м.Дніпропетровську, оскільки тривалий час він проживав у цьому місті. Однак, продавець поспішила оформити угоду і призначила день, у який він через свою зайнятість та особисті життєві проблеми не зміг приїхати до Дніпропетровську, а тому покупцем за договором купівлі-продажу квартири знову виступив ОСОБА_1
Він (позивач) сам займався пошуком квартири і обрав квартиру АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_3, вів перемови з продавцем, домовився про суму в 85.000 доларів США, сплатив обумовлену суму коштів продавцю.
02 березня 2010 року був оформлений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6
З метою заощадження коштів на нотаріальному оформленні угоди відповідач ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу зазначив, що вказана квартира придбана за суму 71.000 грн., хоча реально він сплатив продавцю ОСОБА_3 85.000 доларів США.
Після придбання вищевказаної квартири він вступив у фактичне володіння та користування нею. За власні кошти провів ремонтні роботи в квартирі, прибав туди меблі, техніку.
Так як ОСОБА_1 з сім'єю проживав у гуртожитку, що завдавало їм багато незручностей, будучи титульним володільцем квартири син з сім'єю вселився в його квартиру, почав проживати та зареєстрував себе та членів свої сім'ї там же.
В травні 2011 року до нього звернувся ОСОБА_1 і повідомив, що він хоче придбати автомобіль марки HONDA PILOT, однак власних коштів не має, а кредит на таку значну суму йому банк не надасть. Тоді він (позивач) сплатив кошти у розмірі 166.000 грн. як перший внесок за автомобіль, надав сину кошти на оформлення автомобіля в органах ВРЕВ-1 УДАЇ ГУМВС України в Дніпропетровській області. Решту суми вартості автомобіля син узяв в кредит.
У жовтні 2011 року він звернувся до ОСОБА_1 з проханням виконати досягнуті попередні домовленості і переоформити майно, яке придбано за його кошти, на нього (позивача). Однак ОСОБА_1 відмовився, повідомив, що він не може цього зробити, оскільки в його сім'ї виникли конфлікти. Відповідач відмовився надати йому копії правовстановлюючих документів на вищезазначене майно та копії укладених ним договорів купівлі-продажу вищезазначеного майна. Вважає, що такими діями відповідача ОСОБА_1 порушено його права та законні інтереси, а тому просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки ВАЗ-21011, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, та перевести на нього права та обов'язки покупця за цим договором, а також визнати за ним право власності на даний автомобіль; визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений 02 березня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, та перевести на нього права та обов'язки покупця за цим договором, а також визнати за ним право власності на дану квартиру; визнати частково недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки HONDA ACCORD, реєстраційний номер НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Дніпромотор», та перевести на нього права та обов'язки покупця за цим договором, а також визнати за ним право власності на даний автомобіль; визнати частково недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки HONDA PILOT, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Дніпромотор», та перевести на нього права та обов'язки покупця за цим договором, а також визнати право власності на даний автомобіль.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2012 року і ухвалення нового рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову, зазначаючи, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає у повному обсязі.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Положеннями ст.217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
В п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06 листопада 2009 року зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
Також Пленум Верховного Суду України в п.25 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06 листопада 2009 року зазначив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що впливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
ОСОБА_2, заявляючи позов, посилався на ст.ст.235,217 ЦК України. При цьому, за своєю суттю позовна заява містить вимогу про переведення прав та обов'язків покупця та визнання права власності, що регулюються іншими нормами.
Задовольняючи позов щодо визнання частково недійсним договору, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що диспозиція ст.235 ЦК України передбачає вчинення як удаваного правочину, так і правочину, який насправді вчинено між тими самими сторонами.
Оскільки позивач не заперечував вчинення саме угод купівлі-продажу та стверджував, що спірні квартира та транспортні засоби куплено не ОСОБА_1, а фактично ним за його кошти, тобто правочин вчинено іншими сторонами ніж у нього зазначено, то суду першої інстанції не було підстав для застосування до спірних правовідносин ст.235 ЦК України.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, за договором купівлі-продажу від 02 березня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 71.100 грн. Даний договір ОСОБА_1 було зареєстровано в КП «Дніпропетровське МБТІ». Після придбання квартири відповідач ОСОБА_1 разом з сім'єю вселився в дану квартиру, зареєструвалися і мешкають в цій квартирі. Позивач тривалий час зареєстрований та мешкає в іншій області, в спірну квартиру не вселявся, не проживав в ній, тобто не користувався нею жодного дня.
ОСОБА_9 не довів в суді, що спірна квартира була придбана ним за власні кошти у ОСОБА_8 за 85.000 доларів США, що він за особисті кошти провів ремонтні роботи в квартирі, придбав меблі, техніку.
За договором застави від 26 серпня 2011 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, останній передав в заставу банку в якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів №085А110110826002 від 26 серпня 2011 року та Договором про надання відновлюваної кредитної лінії №0850944291NSURANCEI від 26 серпня 2011 року автомобіль марки HONDA PILOT, реєстраційний номер НОМЕР_3, який належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4.
За договором №311И/05-2011 від 31 травня 2011 року ТОВ «Дніпромотор»продало, а ОСОБА_1 придбав автомобіль марки HONDA PILOT за 415.000 грн. В цей день ТОВ «Дніпромотор»надало ОСОБА_1 гарантійне зобов'язання щодо обслуговування автомобіля.
Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено в судовому засіданні, що автомобілі марки ВАЗ-21011, HONDA ACCORD, HONDA PILOT були придбані ним та за його особисті кошти.
Посилання ОСОБА_2 на те, що він ремонтував дані транспортні засоби, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки заказ-наряди на ремонт транспортних засобів не свідчать про те, що він купував дані транспортні засоби та є їх власником.
До пояснень свідків, опитаних в судовому засіданні суду першої інстанції, колегія суддів ставиться критично, оскільки вони не підтверджені іншими письмовими доказами.
Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Крім того, з матеріалів справи, а саме, з позовних заяв позивача вбачається, що до суду з даним позовом він звернувся лише після того, як дізнався від свого сина, відповідача по справі ОСОБА_1, про конфлікт в сім'ї останнього з дружиною.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2, а тому, рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2012 року підлягає скасуванню с ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2012 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпромотор», ОСОБА_4, треті особи -ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договорів купівлі-продажу частково недійсними та визнання права власності відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: