16 січня 2013 року м. Київ К-16242/10
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Острович С.Е., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі -Ленінська МДПІ)
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2009
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.10.2009
у справі № 2-а-19025/09/1270
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Строитель ЛТД" (далі -Товариство)
до Ленінської МДПІ
та Головного управління Державного казначейства України у Луганській області
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетного відшкодування.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетне відшкодування ПДВ за жовтень 2007 року в сумі 81667 грн., а також про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 18.03.2009 № 0000252360/0, від 10.04.2009 № 0000222360/1.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.10.2009, позов задоволено частково; оспорювані податкові повідомлення-рішення визнано нечинними та скасовано в частині визначення позивачеві суми завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2007 року у розмірі 47530 грн.; з Державного бюджету України на користь Товариства стягнуто 47530 грн. бюджетної заборгованості з ПДВ; в іншій частині позову відмовлено з огляду на факт отримання Товариством решти оспорюваної суми бюджетного відшкодування.
На вказані судові акти Ленінською МДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про неправильне застосування судами підпунктів 7.7.4, 7.7.5, 7.7.6, 7.7.7, 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та просить повністю відмовити задоволенні позовних вимог, скасувавши оскаржувані рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для невизнання податковим органом права позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ в оспорюваній сумі став висновок Ленінської МДПІ про незаконне відображення позивачем у складі податкового кредиту суми ПДВ за операцією з придбання будівельної техніки у приватного підприємства «Омега-Моторс», якому цей товар був поставлений по ланцюгу постачання за участю низки підприємств, що відсутні за місцезнаходженням та мають ознаки фіктивності.
При цьому відповідач виходив з того, що передумовою виникнення у покупця права на отримання бюджетного відшкодування є надмірне надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання усіма постачальниками свого обов'язку зі сплати податку.
Однак суди, приймаючи рішення про часткове задоволення даного позову, обґрунтовано відхилили вказаний висновок Ленінської МДПІ як неспроможний.
Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(що діяв на час виникнення спірних правовдіносин), бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Наведені положення Закону не дають підстави для висновку про те, що право платника на бюджетне відшкодування пов'язується з повнотою відображення постачальниками продукції у своїй звітності відповідних господарських операцій та з фактичною сплатою постачальниками до бюджету ПДВ.
Крім того, у розглядуваному випадку Ленінська МДПІ посилається на порушення податкової дисципліни не з боку безпосереднього продавця позивача, а з боку його постачальників по ланцюгу, з якими позивач не перебував у фінансово-господарських правовідносинах безпосередньо. Однак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, дотримання його постачальниками (з якими позивач не перебував у безпосередніх правовідносинах) податкової дисципліни не може впливати на оцінку операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом, а також на реалізацію позивачем права на отримання бюджетного відшкодування.
Доказів недобросовісності самого платника (позивача у справі), а також того, що відомості, які містяться у поданих ним документах, представлених на обґрунтування права на бюджетне відшкодування, неповні, недостовірні та (або) протирічливі, податковим органом не надано.
Реальність виконання операції з поставки Товариству технічного обладнання (за наслідками якої у нього виникло від'ємне значення ПДВ в оспорюваній сумі) Ленінською МДПІ не заперечується.
А відтак слід погодитися з висновком судів про незаконність позбавлення Товариства права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.
Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.
Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних судових актів, судом касаційної інстанції не встановлені.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.10.2009 у справі № 2-а-19025/09/1270 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:С.Е. Острович
І.В. Приходько