"16" січня 2013 р. м. Київ К/9991/74651/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіВеденяпіна О.А.,
суддівЗайцева М.П.,
Цвіркуна Ю.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради на постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 3 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2009 року ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради про визнання незаконними дій та стягнення з відповідача недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, за 2008 рік.
Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 3 листопада 2009 року, яку залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 липня 2010 року, позов задоволено частково.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради щодо неправильної виплати допомоги на оздоровлення ОСОБА_4 неправомірними.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_4 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, передбаченому частиною сьомою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з врахуванням раніше проведених за цей період виплат.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Згідно з частинами п'ятою і сьомою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення; розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»статтю 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»викладено в новій редакції, згідно з якою одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено розміри компенсацій за шкоду, заподіяну здоров'ю, щорічної допомоги на оздоровлення в абсолютних сумах.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
В силу частини другої статті 150, частини другої статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені; закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, при вирішенні питання про наявність у позивача права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у встановленому законодавством розмірі визначальним є час здійснення відповідних виплат.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції II категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, у зв'язку з чим має право на щорічну допомогу на оздоровлення, передбачену статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради від 19 травня 2009 року № 2331/17 ОСОБА_4 виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік у розмірі 100 грн., встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено дати цієї виплати ОСОБА_4, чи пропущено позивачем строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.
За приписами статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час пред'явлення позову) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
В запереченні на адміністративний позов та в апеляційній скарзі відповідач наполягав на застосуванні статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України і просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 10, 19-20).
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою вимоги статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення роз'яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»№ 2 від 6 березня 2008 року, не з'ясували обставини справи в цій частині.
Частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.
Згідно зі статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і в залежності від встановленого вирішити справу.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олександрійської міської ради задовольнити частково.
Постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 3 листопада 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 липня 2010 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев
Ю.І. Цвіркун