15 січня 2013 року м. Київ К-28922/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Лосєва А.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі Автономної Республіки Крим
на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 жовтня 2009 року
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року
у справі № 2а-8771/08/8
за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська»
до Державної податкової інспекції в Білогірському районі Автономної Республіки Крим
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року, позов Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська»(позивач) до Державної податкової інспекції в Білогірському районі Автономної Республіки Крим (відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001021501/0 від 23 квітня 2008 року в повному обсязі, № 0002431503/0 від 24 грудня 2007 року в частині визначення штрафу в розмірі 2 165,83 грн., № 0002431503/1 від 13 березня 2008 року в частині визначення штрафу в розмірі 2 165,83 грн., № 0000961501/0 від 31 березня 2008 року в частині визначення штрафу в розмірі 2 962,33 грн., № 000131502/0 від 31 березня 2008 року в частині визначення штрафу в розмірі 10 521,04 грн. Стягнуто на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська»з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового -про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська»з питань своєчасності сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення, за результатами якої складено акт № 2385/15-03 від 10 грудня 2007 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002431503/0 від 24 грудня 2007 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 963,72 грн.
За результатами адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002431503/1 від 13 березня 2008 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із збору за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення.
Також, податковим органом проведено невиїзну документальну перевірку Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська»з питань своєчасності сплати податку на прибуток до бюджету за перший квартал 2004 року, за результатами якої складено акт № 608/1501/03332518 від 11 квітня 2008 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001021501/0 від 23 квітня 2008 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 4 861,67 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 16.4 статті 16 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III з огляду на порушення граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.
Крім того, ДПІ в Білогірському районі Автономної Республіки Крим проведено виїзну планову перевірку Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Білогірська»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 560/23-02/03332518 від 26 березня 2008 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000131502/0 від 31 березня 2008 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 18 209,16 грн.
Також, за результатами вищенаведеної перевірки складено довідку № 30/1501/03332518 від 26 березня 2008 року, що є складовою частиною акту № 560/23-02/03332518 від 26 березня 2008 року.
На підставі зазначеної довідки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000961501/0 від 31 березня 2008 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 34 000,91 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 16.4 статті 16 Закону № 334/94-ВР, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток.
Крім того, судами встановлено, що позивачем платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу», сплачувались до бюджету узгоджені суми податкових зобов'язань за травень 2006 року, вересень 2006 року, лютий 2007 року, березень 2007 року та листопад 2007 року.
Проте, відповідачем сплачені позивачем суми спрямовувались на погашення податкового боргу інших періодів.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання -це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
При цьому, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.
Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.
Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу»платіжного доручення під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету, є неправомірним.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 жовтня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Білогірському районі Автономної Республіки Крим відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 жовтня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Лосєв А.М.