08 січня 2013 року м. Київ К-30052/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Виробничо-торгівельного малого колективного підприємства «Проектмаш»
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року
у справі № 2а-4409/10/0570
за позовом Виробничо-торгівельного малого колективного підприємства «Проектмаш»
до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
Виробничо-торгівельне мале колективне підприємство «Проектмаш»(позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000862302/0/44974 від 06 липня 2009 року, № 0000872302/0/44975 від 06 липня 2009 року, № 0000862302/1/57090 від 22 вересня 2009 року, № 0000872302/1/57091 від 22 вересня 2009 року, № 0000862302/2/74264 від 09 грудня 2009 року, № 0000872302/2/74265 від 09 грудня 2009 року, № 0000862302/3/7460 від 19 лютого 2010 року, № 0000872302/3/7459 від 19 лютого 2010 року.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ВТМКП «Проектмаш», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ВТМКП «Проектмаш»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 1389/23-2-22025070 від 03 червня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000862302/0/44974 від 06 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 856 141,00 грн. (583 359,00 грн. -основний платіж, 272 782,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000872302/0/44975 від 06 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 401 190,00 грн. (267 460,00 грн. -основний платіж, 133 730,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000862302/1/57090 від 22 вересня 2009 року, № 0000872302/1/57091 від 22 вересня 2009 року, № 0000862302/2/74264 від 09 грудня 2009 року, № 0000872302/2/74265 від 09 грудня 2009 року, № 0000862302/3/7460 від 19 лютого 2010 року, № 0000872302/3/7459 від 19 лютого 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) з огляду на невключення до складу валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої у звітному періоді, а саме - кредиторської заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Тієра»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремметбуд», державну реєстрацію яких припинено.
Також, встановлено порушення ВТМКП «Проектмаш»пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договорами про надання послуг № 04/08н від 02 квітня 2008 року та № 12/7н від 01 серпня 2008 року, укладеними між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоремонт», з підстав відсутності підтвердження пов'язаності отриманих послуг з господарською діяльністю позивача.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход -це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.
Підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що безповоротною фінансовою допомогою є сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
За змістом вказаної норми вбачається, що сума заборгованості платника податку перед іншою особою (кредиторська заборгованість) включається до складу валового доходу платника податку, якщо відпали передбачені законом підстави для стягнення такої заборгованості, у зв'язку з чим товари (роботи, послуги), з придбанням яких у платника податку виникла кредиторська заборгованість, фактично отримані ним безоплатно.
Даний факт має місце в усіх випадках, коли стягнення кредиторської заборгованості з платника податку виключається, зокрема, у випадку припинення юридичної особи кредитора.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «Тієра»в розмірі 1 479 588,15 грн. виникла на підставі договору № 35 від 22 липня 2005 року, а кредиторська заборгованість перед ТОВ «Ремметбуд»в розмірі 177 103,87 грн. обліковується відповідно до даних бухгалтерського обліку підприємства по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками».
Разом з тим, судами встановлено, що 15 червня 2006 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Ремметбуд»у зв'язку з визнанням її банкрутом, а 26 червня 2008 року -державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Тієра»у зв'язку з визнанням її банкрутом, що, в свою чергу, виключає можливість стягнення ними з ВТМКП «Проектмаш» сум кредиторської заборгованості.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що суми кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «Тієра»та ТОВ «Ремметбуд»повинні бути включені до складу валових доходів як суми безповоротної фінансової допомоги.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.
Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
При цьому, згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В свою чергу, умовою достовірності доказів щодо придбання послуг, їх зв'язку з власною господарською діяльністю позивача є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату таких послуг.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на обґрунтування правомірності включення вартості придбаних послуг до складу валових витрат, а також сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту позивач посилався на акти виконаних робіт, в яких вказано роботи з набору тексту та технічних креслень, а також переплетні роботи.
Разом з тим, судами встановленою, що вказані вище акти не розкривають суті наданих послуг та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача, зокрема, в них не вказано, які креслення чи текст набрано, а також які саме документи та з якою кількістю аркушів опрацьовано. При цьому, відсутні графіки виконання робіт на конкретних об'єктах, кошториси виконання робіт та звіти про етапи виконання робіт.
Отже, є обґрунтованими доводи судів попередніх інстанцій про безпідставність віднесення позивачем вартості послуг, наданих ТОВ «Енергоремонт», до складу валових витрат.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, відсутність підтвердження зв'язку придбаних послуг з власною господарською діяльністю позивача виключає, в свою чергу, можливість віднесення сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Виробничо-торгівельного малого колективного підприємства «Проектмаш»відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Федоров М.О.