08 січня 2013 року м. Київ К-33220/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року
у справі № 2а-5047/09/1870
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3
до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року, позов Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 (позивач) до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000871702/0 від 12 серпня 2009 року, № 0000891702/0 від 12 серпня 2009 року, № 0000861702/0 від 12 серпня 2009 року, № 0000881702/0 від 12 серпня 2009 року.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового -про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку СПД-ФО ОСОБА_3 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт № 447/1702/НОМЕР_1 від 30 липня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000871702/0 від 12 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 600 000,00 грн., № 0000891702/0 від 12 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 800,00 грн., № 0000861702/0 від 12 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 27 500,00 грн. (24 000,00 грн. -основний платіж, 3 500,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 0000881702/0 від 12 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з прибуткового податку в розмірі 13 500,00 грн. (13 500,00 грн. -основний платіж, 0,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 3 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 98/96-ВР), статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 265/95-ВР), підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР), статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Декрет № 13-92).
Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що починаючи з першого кварталу 2009 року СПД-ФО ОСОБА_3 перебувала на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з чим повинна була сплачувати податкові зобов'язання, в тому числі, з податку з доходів та з податку на додану вартість, а також придбати торговий патент у відповідності до Закону № 98/96-ВР та дотримуватись вимог Закону № 265/95-ВР.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 4 статті 14 Декрету № 13-92 громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат i сплаченого податку за звітний рiк або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).
Статтею 13 Декрету № 13-92 передбачено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
Разом з тим, як встановлено, зокрема, судом апеляційної інстанції, приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0000881702/0 від 12 серпня 2009 року та визначаючи позивачу суму податкового зобов'язання з прибуткового податку в розмірі 13 500,00 грн., податковий орган посилався на порушення СПД-ФО ОСОБА_3 статті 3 Закону № 265/95-ВР.
Згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР поставкою товарів є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу; поставкою послуг є будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
Статтею 3 Закону № 168/97-ВР визначено перелік операцій з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість (пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР), та які не є об'єктом оподаткування вказаним податком (пункт 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР).
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом не надано доказів на обґрунтування факту здійснення позивачем операцій з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, в розмірі 24 000,00 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000881702/0 від 12 серпня 2009 року та № 0000861702/0 від 12 серпня 2009 року, що з урахуванням приписів частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для їх скасування.
Що стосується податкових повідомлень-рішень № 0000871702/0 від 12 серпня 2009 року та № 0000891702/0 від 12 серпня 2009 року, то слід зазначити, що відповідно до пункту 2.7 розділу 2 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Порядок) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій -це рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо виявленого порушення (крім порушення правил оподаткування), яке приймається відповідно до законодавчих актів, якими надано право податковим органам застосовувати штрафні (фінансові) санкції.
Розділом 7 Порядку встановлено процедуру прийняття та направлення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а додатком 8 до Порядку -форму такого рішення (форма «С»).
В свою чергу, згідно з пунктом 6.1 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).
Таким чином, за встановленої форми рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та з огляду на приписи пункту 6.1 статті 6 Закону № 2181-III у Роменської МДПІ Сумської області були відсутні правові підстави для прийняття податкових повідомлень-рішень № 0000871702/0 від 12 серпня 2009 року та № 0000891702/0 від 12 серпня 2009 року за порушення позивачем вимог Закону № 98/96-ВР та Закону № 265/95-ВР.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Федоров М.О.