04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" січня 2013 р. Справа№ 5011-30/8684-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Іоннікової І.А.
при секретарі судового засідання - Карнафель О.В.
за участю представників:
від позивача: Фалілєєва Ю.Д. - представник за довіреністю № 01/1002 від 16.10.2012р.,
від відповідача: Васильєва О.Б. - представник за довіреністю № 181 від 14.02.2012р.,
від третьої особи: не з'явились.
розглянув апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області на рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2012р.
у справі № 5011-30/8684-2012 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Телеком»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області
про стягнення 11 989,51 грн. неустойки.
Суть рішення та апеляційної скарги:
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.09.2012р. (повний текст підписано 01.10.2012р.) відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки орендодавцем жодних дій, які б свідчили про наявність у останнього заперечень щодо продовження строку дії договору впродовж одного місяця після закінчення строку договору не вчинялось, в силу приписів ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і ст. 764 ЦК України строк договору оренди продовжено спочатку до 23.12.2009р., далі до 23.12.2010р.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2012р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області листом від 19.01.2009р. № 11-13-00306 повідомило відповідача про припинення дії договору, тому, за твердженнями апелянта, висновок місцевого господарського суду про продовження стоку дії правочину є таким, що зроблений при неповному з'ясуванні всіх обставин справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012р. апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.01.2013р., а також зобов'язано позивача в порядку ст. 101 ГПК України обґрунтувати причини неможливості подання до суду першої інстанції листа від 19.01.2009р. № 11-13-00306 та докази його надіслання.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення від 08.01.2013р. № 10-01-00076, які залучено до матеріалів справи.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Телеком» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування доводів, викладених у даному відзиві відповідач вказує на те, що встановлення рішенням господарського суду міста Києва від 19.01.2010р. по справі № 05-5-16/3724-16/350-20/248 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2010р.) факту продовження строку дії договору до 23.12.2008р. не звільняло позивача від необхідності у встановленому законом порядку та терміни повідомити відповідача про припинення договору оренди. Також відповідач вказує на те, що ТОВ «Голден Телеком» листа від 19.01.2009р. № 11-13-00306 не отримувало. Крім того, у зв'язку з тим, що представник відповідача участі в суді першої інстанції не приймав (через те, що не знав про знаходження в провадженні суду даної справи), а тому не мав можливості подати заяву про застосування строку позовної давності, що заявляє суду апеляційної інстанції.
Представник третьої особи в судове засідання 15.01.2013р. не з'явився, надіславши клопотання про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами. Вказане клопотання задоволено судом.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, оглянувши оригінали наданих документів, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вірно з'ясовано місцевим господарським судом, 26.12.2006 року між позивачем (орендодавець за договором) та відповідачем (орендар за договором) укладено договір оренди державного нерухомого майна № 2192/д (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар, приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину даху будівлі загальною площею 32,0 кв.м, площа спільного користування площею 8,02 кв.м відповідно до плану даху адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 168. Орендоване майно знаходиться на балансі Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (п. 1.1 договору).
В п. 10.1 договору сторони узгоджено строк дії договору з 26.12.2006р. по 23.12.2007р.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 283 ГК України та ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
В силу ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності врегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення обладнання стільникового зв'язку.
Відповідно до п. 2.1 договору вступ орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та Акту прийому-передачі орендованого майна.
Як вірно відзначено місцевим господарським судом, рішенням господарського суду міста Києва від 19.01.2010р. у справі № 05-5-16/3724-16/350-20/248, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2010р., встановлено, що за Актом прийому-передачі від 26.12.2009р. позивач передав відповідачу державне нерухоме майно, а саме: частину даху будівлі загальною площею 32,0кв. м., площа спільного користування площею 8,02кв. м. відповідно до плану даху адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 168. Вказані факти в силу ч. 2 ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доведенню.
Крім того, вказаними судовими рішення встановлено, на чому, зокрема, наполягає позивач в своїй позовній заяві (як на підставу позову по даному спору - а.с. 11 том І), що строк дії договору оренди продовжено до 23.12.2008р.
В п. 10.5 договору сторони узгодили, що правочин припиняється, зокрема, у разі закінчення строку його дії.
Згідно з п. п. 2.5, 5.8 договору у разі припинення правочину майно повертається орендарем орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю. У різі закінчення строку дії договору та відмови від його продовження орендар зобов'язується повернути орендодавцеві майно в належному стані, не гіршому, ніж на дату передачі його в оренду.
Відповідно до ст. ст. 759, 763 ЦК України договір найму (оренди) укладається на певний строк.
Згідно з ч. 2 ст. 291 ГК України та ч. 2 ст. 26 Закону договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Матеріалами справи підтверджується, що 01.08.2010р. сторонами підписано акт прийому-передачі державного нерухомого майна, за яким ТОВ «Голден Телеком» передало балансоутримувачу орендоване майно за договором оренди № 2192/д від 26.12.2006р.
Предметом спору у даній справі є вимога Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області про стягнення з ТОВ «Голден Телеком» подвійної неустойки в порядку ст. 785 ЦК України та п. 9.3 договору, оскільки, за доводами позивача, орендоване майно було повернуто орендодавцю несвоєчасно.
Згідно зі ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, виходячи зі змісту вищенаведеної норми, слід дійти висновку, що безумовною передумовою для застосування даної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин є порушення орендарем обов'язку щодо повернення орендованого майна у зв'язку з припинення дії відповідної правової підстави, зокрема, закінченням строку дії договору.
Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону, відповідно до у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Отже, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Таким чином, як вірно відзначено місцевим господарським судом, бажання наймача продовжувати відносини найму висловлюється конклюдентними діями - шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Що ж стосується наймодавця, то підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода, яка виражається у відсутності заперечень та вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку дії договору найму. Якщо протягом цього строку наймодавець заявить про своє бажання припинити відносини найму, наймач зобов'язаний буде повернути йому майно у строки та в порядку, передбаченому договором.
Відмовляючи в задоволенні позову, як вже зазначалось в даній постанові, місцевим господарським судом було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем в період з 23.12.2008р. до 01.08.2010р. на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Телеком» в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» повідомлення про відмову в продовженні договірних відносин та припинення строку дії вказаного договору. У зв'язку з викладеним, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки орендодавець не вчинив жодних дій, які б свідчили про наявність з його боку заперечень та вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку дії договору найму, спірний правочин продовжено спочатку до 23.12.2009р., далі до 23.12.2010р. відповідно, а тому підстави для стягнення неустойки за порушення порядку повернення орендованого майна відсутні. З претензією про сплату відповідачем неустойки, як вірно з'ясовано місцевим господарським судом, позивач звернувся після повернення орендованого майна.
Разом з цим, звертаючись до суду апеляційної інстанції, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області до її матеріалів приєднано копію листа від 19.01.2009р. № 11-13-00306, згідно з яким, за твердженнями апелянта, відповідача повідомлено про припинення дії договору.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що, звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області його підставою визначило встановлений судовими рішеннями у справі № 05-5-16/3724-16/350-20/248 факт припинення договірних правовідносин з 24.12.2008р., який в силу ст. 35 ГПК України не підлягає повторному доведенню. Тобто, позивач на підставу для задоволення позову вказував лише на судові рішення у справі № 05-5-16/3724-16/350-20/248, якими, зокрема, встановлено пролонгацію строку дії договору оренди до 23.12.2008р., з наступного дня строку якого заявлено вимогу про стягнення неустойки у даній справі.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р., № 18).
В силу п. 5 ч. 1 ст. 54 ГПК України на позивача покладається обов'язок щодо подання суду доказів, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.
Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, які входять до предмета доказування у справі. У предмет доказування включаться факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. При цьому, визначення у позовній заяві обставин, якими обґрунтовуються вимоги, здійснюється самим позивачем.
Таким чином, вимоги про стягнення подвійної неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України, обставинами припинення договірних відносин у відповідності до листа від 19.01.2009р. № 11-13-00306 позивачем в поданій суду першої інстанції позовній заяві жодним чином не обґрунтовувались. Про наявність вказаного листа апелянтом (позивачем) в порядку ст. ст. 32-34 ГПК України не доводилось господарському суду міста Києва, про наявність вказаних обставин вказано лише в апеляційній скарзі (як нова обставина в обґрунтування позову).
Частиною першою статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
В п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011р. № 7 відзначено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.
Судом апеляційної інстанції в процесі підготовки справи до розгляду зобов'язано позивача ухвалою від 10.12.2012р. в порядку ст. 101 ГПК України обґрунтувати неможливість подання суду першої інстанції листа від 19.01.2009р. № 11-13-00306.
В письмових поясненнях від 08.01.2013р. № 10-01-00076 до суду апеляційної інстанції сторона вказує на те, що оскільки відповідач не заперечував факт припинення строку дії договору оренди 23.12.2008р., лист від 19.01.2009р. № 11-13-00306 не було надано в суді першої інстанції. Крім того, як вказує позивач, судом такі документи не витребовувались.
Вказані доводи апелянта не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції як підстава для визнання причин неподання стороною документів місцевому господарському суду поважною, оскільки несвоєчасне здійснення вказаних процесуальних дій позивача залежало виключно від об'єктивної поведінки останнього, представник якого приймав участь в усіх засіданнях суду, надавав докази, письмові пояснення та мав можливість подати всі наявні докази у даній справі. Тобто невчасне здійснення процесуальних дій не пов'язано з істотними перешкодами або труднощами у їх вчинені. Інших обставин неможливості подання вищевказаного листа суду першої інстанції Київським апеляційним господарським судом не встановлено. Щодо відсутності заперечень відповідача відносно факту припинення орендних правовідносин, судом апеляційної інстанції відзначається, що останній участі в суді першої інстанції не приймав (через те, що надіслані на його адресу рекомендовані листи згідно наявних в матеріалах справи документів повернуті відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання»).
Також, з матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції не заявлялось клопотання про витребування необхідних додаткових доказів в порядку ст. 38 ГПК України, яке було б відхилено судом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до приписів ст. ст. 4-5, 4-7, 43 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, приймаючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки на підставі доказів, поданих сторонами (зокрема, позивачем у справі) відповідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України. У зв'язку з викладеним, доводи апелянта щодо неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи в частині припинення договірних правовідносин з урахування вищевказаного листа позивача, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки апелянтом (позивачем у справі) не лише не було надано вказаного доказу місцевому господарському суду, а й і не повідомлено про його наявність, що, зокрема, виключало можливість витребування в порядку ст. 38 ГПК України (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2012р. № 09/5026/2842/2011).
Викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача щодо заявлення про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності як підстава для відмова в задоволенні позову не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки, по-переше, в силу приписів ч. 3 ст. 267 ЦК України заява про застосування строку позовної подається суду першої інстанції до винесення ним рішення; по-друге, суд першої інстанції на підставі наявних та допустимих доказів не встановив факту припинення договірних правовідносин, що виключає можливість стягнення з відповідача неустойки, про стягнення якої подано даний позов.
Враховуючи вищевикладені обставини та межі перегляду справи в апеляційній інстанції (ч. 1 ст. 101 ГПК України), Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.
Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 47, 32-34, 35, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області на рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року у справі № 5011-30/8684-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2012 року у справі №5011-30/8684-2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 5011-30/8684-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Коротун О.М.
Судді Гончаров С.А.
Іоннікова І.А.
повний текст складено 17.01.2013р.